2. Суспільно-політичний устрій Спарти.

З другої половини VII ст. до н. є. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI – X ст. до н.є. Впродовж IX – першої половини VIII ст. до н. є. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над всією Лаконією – областю на півдні Пелопонесу, яку зрештою підпорядкували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була поневолена. Ті общини, які мешкали на малородючих землях добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків Вони вважалися особисто вільними і користувались громадянськими правами в своїх общинах і полісах. У самій Спарті вони почувалися людьми "другого сорту

Таким, чином, у Спарті існували три основні класи: повноправні громадяни – спартіати, поневолені ілоти та вільні, але не повноправні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою Спарти, що не змінювалися впродовж століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже обмеженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідає період так званих Мессенських війн. Причиною їх був "земельний голод". Спарта вирішувала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об'єктом спартанської експансії стала багата і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу – Мессенія.

Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдяки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Месенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила і практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись поширити свій вплив на Афіни.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участі всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони були значно обмежені у правах: могли приймати, або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії. Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з 30 чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення Народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох, династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Величезна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував і численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада вузької спартанської олігархії урівноважувалась авторитетом військових командирів начолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.