13. Особливості політичного розвитку європейських держав 16-17 ст. Абсолютизм.

- період в історії Європи, коли існувала абсолютна монархія(державний устрій, при якому влада монарха не обмежена будь-якими установами).

Протягом майже всієї історії багато держав були монархіями, хоча в Середньовіччі монарх часто повинен був зважати на станово-представницькі органи (земські собори в Росії, кортеси в Іспанії, генеральні штати у Франції). В епоху Відродження роль станово-представницьких органів поступово падає, і до кінця 17 ст. в багатьох державах Європи встановлюється абсолютна, тобто необмежена монархія.

Протягом усього 19 ст., після Великої Французької Революції відбувається процес поступової демократизації і обмеження влади монарха. Однак цей процес проходив нерівномірно, наприклад в Росії абсолютна монархія проіснувала аж до 20 ст.

З кінця 15 ст. в Європі йде перехід від станово-представницької до абсолютної монархії, такої форми правління, при якій верховна державна влада за законом належить монархові - королю, імператору, царю. Юридичне обґрунтування своєї влади монархи знаходили у відновленні норми римського права, які були зафіксовані в 6 ст. в Кодексі візантійського імператора Юстиніана. Державний інтерес стає для монарха вищим критерієм у політиці, на відміну від Середньовіччя, де критерієм були сеньйоріально-васальні династичні інтереси.

Абсолютизм має наступні риси:

• формування інститутів публічної влади (це створений власний бюрократичний апарат у дворі і на місцях); -

• постійна наймана армія,

• податкова та фіскальна система,

• апарат насильства-поліція,

• судова система,

• уніфіковане державне право (відбувається еволюція органів станово-представницької монархії, при якій відбувається ліквідація привілеїв феодальної аристократії, і при якій станові органи еволюціонують в структури публічної влади - це Генеральні штати у Франції, парламент в Англії, кортеси в Іспанії, ландтаги і рейхстаг в Німеччині, рігсдаг у Швеції, тагзатцунг в Швейцарії, сейми в Речі Посполитої, Земські собори в Росії;

• також походить зміна відносин держави і церкви - держава деспотично підпорядковує собі церкву;

• персоніфікація влади монарха в періоді т. зв. «раннього абсолютизму», при якому монархи уособлювали владу;

• перехід до бюрократичного абсолютизму.

На першому етапі абсолютизм носив прогресивний характер: боровся з сепаратизмом феодальної знаті, підпорядковував церкву державі, ліквідував залишки феодальної роздробленості, вводив єдині закони. Для абсолютної монархії характерна політика протекціонізму та меркантилізму, сприяння розвитку національної економіки, торгової і промислової буржуазії. Нові економічні ресурси використовувалися абсолютизмом для зміцнення військової могутності держави та ведення завойовницьких війн. В тій чи іншій мірі риси абсолютної монархії, або прагнення до неї, проявилися в усіх державах Європи, але найбільш закінчене втілення вони знайшли у Франції, де абсолютизм проявляється вже на початку 16 ст., а свій розквіт пережив у роки правління королів Людовика XIII і Людовика XIV («Держава - це я»). Бурбонів (1610-1715). В Англії пік абсолютизму припав на правління Єлизавети I Тюдор (1558-1603), але на Британських островах він так і не досяг своєї класичної форми: зберігався парламент, не було постійної армії, потужного бюрократичного апарату на місцях. Сильна королівська влада була встановлена в Іспанії, але слабкий розвиток місцевої економіки не дозволив формуватися класу підприємців, і іспанський абсолютизм виродився в деспотію. У Німеччині абсолютні монархії складалися не в загальнонаціональному масштабі, а в рамках окремих князівств. Особливості абсолютизму у різних країнах визначалися співвідношенням сил дворянства і буржуазії. У Франції, і особливо в Англії вплив буржуазних елементів на політику був значно більший, ніж у Німеччині, Австрії та Росії. Характерним явищем для Європи другої половини 18 ст. став освічений абсолютизм, тісно пов'язаний з ідеями і практикою епохи Просвітництва.