91. Порядок призначення, організації й проведення референдумів.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду й характеру занять забороняється.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Підготовка і проведення референдумів здійснюються на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Першою стадією проведення референдуму є його призначення.

Після завершення збирання підписів ініціативна група у триденний строк складає підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів, дата реєстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів.

Підписні листи по акту передаються на зберігання у встановленому в законі порядку.

Центральна комісія забезпечує реєстрацію документів, підбиває загальні підсумки збору підписів в цілому по Україні, про що складається протокол.

Після прийняття рішення про призначення наступає друга стадія референдного процесу – підготовка проведення референдуму.

Відповідно до Закону про всеукраїнський та місцевий референдуми створюються структури і умови, необхідні для проведення референдуму: дільниці для голосувань, комісії по проведенню референдуму і списки учасників референдуму.

Найбільш відповідальну стадію референдуму становить голосування і визначення підсумків референдуму.

Проект Закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

Тому будь-який результат (як позитивний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їхнім волевиявленням.

92. Зміст й практична реалізація принципу поділу влади в правовій державі.

Поділ єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову насамперед у здійсненні влади кожною з них самостійними, незалежними одної структурами державного механізму. Мета такого поділу - забезпечити громадянські свободи і законність, створити відповідні гарантії від свавілля. В умовах поділу влади одна з них обмежується іншою, різні її гілки врівноважують одна одну, діють як система стримувань і противаг Це такі засоби стримань і противаг, як: а) законодавча влада обмежена референдумом (рт. 73), прямими виборами Президента (ст. 103), його* правом вето (п ЗО ст. 106), Конституційним Судом (ст. 147); 6) виконавча влада обмежена відповідальністю перед парламентом (пункти 10, 12, 13 ст. 85, ст. 113, ст. 115), підзаконним характером нормативних актів, шо нею приймаються (ст 106), внутрішнім розподілом повноважень між Президентом і Кабінетом Міністрів (пункти 9, 10 ст 106), між республіканською владою і місцевими органами влади

Судова влада підпорядкована Конституції і закону (ст. 129), а її внутрішній розподіл виявляється в тому, шо Конституційний Суд виділений із загальної судової системи (ст. 147). Принципу поділу влади, який гарантується Конституцією України, відповідають: наявність сильного Президента, шо володіє значними повноваженнями (ст. 102), механізмів контролю над Президентом (особлива процедура імпічменту — ст. III); відповідального уряду (колективна та персональна відповідальність його членів — частина друга ст. І І З, частина четверта ст. 115); участь* парламенту в призначенні глави уряду (пункти 12, 24 ст 85): неприпустимість сумісності депутатського мандата з міністерським портфелем (частина друга ст. 78) та ін. Свої повноваження органи законодавчої, виконавчої та судової влади мають здійснювати в межах, встановлених Конституцією. України та відповідними законами.