13. Філософська праксеологія туризму

Праксеологія туризму – теоретичне усвідомлення, осмислення та узагальнення практики суб’єктів управління туристичних подій. Праксеологічну функцію ФТ вважають домінантною, породженою (пов”язаною) з практикою аспектів менеджменту, маркетингу, логістики в туризмі.

Основа праксеологічного досвіду – прагматизм – метод зосередження на отриманні корисних результатів від конкретних дій, вчинків. Саме такий підхід до організації мандрівок, круїзів, подорожей. Праксеологія як загальна методологія вивчає способи діяльності з погляду її ефективності. Одна з основних праксеологічних функцій туризму – підприємницька/бізнесова. Економічна доцільність, фінансова продуктивність є головним стимулом фахової діяльності тур фірм. Суперечність: бізнес має бути моральним, чесним, заробляти шляхом надання якісних послуг за певну ціну.

Найбільші туристичні компанії – приклад морального та прибуткового бізнесу (TUI). Отже, прагматичне підґрунтя праксеології не позбавляє її етичного змісту: здоровому прагматизму властиві соціальні та моральі мотиви, притаманні не вульгаризованій праксеології як загальній теорії раціональної діяльності.

Праксеологія як філософська концепція діяльності є теоретичним підґрунтям моделювання стратегії розвитку туризму, розробки програм його ефективного функціонування та генеральних планів удосконалення. Вона стосується філософських аспектів менеджменту, маркетингу, логістики.

Це технологія ефективної діяльності фахівців. Вона пропонує методику аналізу різноманітних дій/сукупності, прагнучи забезпечити їх кінцеву результативність та успішність. Особливо важливо – актуалізація творчого потенціалу фахівців. Праксеологічно визначені і необхідність підготовки кадрів для сфери туризму.

14. Суперечності туристичної діяльності

Внутрішні суперечності туризму:

а) між демократизованим суспільним життям та елітарністю VIP-туризму;

б) між глобальним характером туристичних зв’язків та національним відмежуванням певних регіонів та країн;

в) між зростанням туристичних потоків та обмеженням туристичних ресурсів Землі та зон-атракторів у прийомі;

г) між інтернаціоналізацією туризму та самобутністю національних культур;

д) між стандартами масового туристичного ринку та індивідуальними запитами туристів;

е) між попитом на туристичну автентику та масовою пропозицією підробки;

є) масовим просуванням туризму в усі країни та масовим поширенням в них аморальних антисоціальних явищ;

ж) між отриманням туристичного доходу та збереженням туристичних ресурсів;

з) між пріоритетним розвитком туризму та комплексним національно-економічним розвитком регіонів і країн.

Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуальної діяльності істотно сприяє об’єднанню людей, комерціалізації та соціалізації особливостей на основі ознайомлення з цінностями світу та світових культур, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей у дусі їх розуміння.

Як теоретична дисципліна філософія туризму прагне з’ясувати у понятійний, категоріальний, концептуальний спосіб його сутність і смисл, притаманні йому закономірності, тенденції і можливості. Це завдання непросте, адже туризм настільки багатогранне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. Туризмологічне знання мультидисциплінарне. Розглядаючи туризм як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, яка подорожує, філософія туризму виконує методологічну функцію щодо інших складових туризмознавства, збагачуючись у своєму світоглядному й антропологічному змісті.