37.Теоретико методологічні засади туристичного виховання

Туристичне виховання – частина загального виховання. Мета: формування,розвиток та постійне вдосконалення особистості з метою отримання вихованої людини (розвиненої та суспільно-активної особистості) з науковим світоглядом, високим духовним потенціалом, що бажає та вміє працювати на благо себе та суспільства.

Основні цілі туристичного виховання вказані в документах : Кодекс туриста, Хартія туризму та Глобальному етичному кодексі туриста.

Тур виховання має подвійне значення: - всебічний розвиток туриста

Формування толерантного мислення особистості в умовах інокультурного буття

Нині отримала розвиток комунікативна філософія, яка є переходом від класичної філософ. свідомості до пост класичної філософії комунікацій. ( Автори: Апель, Кульбан, Болер, Єрмоленко) Вона подає нове інтерсубєктивне значення етичним категоріям: відповідальність, справедливість, зрілість, суверенність особистості, обов’язок та сумління відповідно до поділу світу на свій і чужий.

Важливе завдання педагогіки туризму – діалогічне тлумачення культурних тенденцій однієї культури мовою іншої.

Детермінантна філософія п.т. – аксіологічна, яка допомагає осмислити туризм туризм в контексті ціннісної орієнтації туриста.

П.Т. має основні принципи виховання:

1)регулювання відносин учасників тур діяльності

2)зясування провідних тенденцій виховання особистості засобами туризму

3)розв’язання суперечностей процесу виховання в туризмі

4) визначення змісту методів та форм виховання

Ефективність ПТ:

Туросвіта – це універсальна неперервна диверсифікована з комбінованим характером навчання з багаторівневою фаховою підготовкою галузевими стандартами, які передбачають блоки обов’язкових та вибіркових дисциплін з урахуванням специфіки туризму.

38. Теорія туристичної освіти і навчання.

Прогрес сучасного суспільства визначається знаннями, досвідом і ціннісною орієнтацією особистості та її готовністю відповідати на суспільні виклики. Ці орієнтири закладаються в системі освіти та вдосконалюються протягом усього життя.

Фахівець туризму повинен бути різнобічно освіченою людиною, яка творчо мислить з широким культурно-логічним світоглядом. Як професіонал туризму фахівець має бути здатний змінювати спеціалізацію у межах певного фахового напряму.

Головний капітал фахівця з туризму - це бажання задовольнити потребу туриста на високому професійному рівні. Майбутній фахівець з туризму повинен розпочату самостійну діяльність освоївши досягнення світової та вітчизняної наукової думки, сформувавшись духовно-морально, мати стійкий інтерес до інновацій.

Отже, туристична освіта має будувати сучасне майбутнє через формування особистіних рис професіонала з туризму. Сучасна тур освіта будується на засадах стандартизації, яка розглядається як засіб ефективної орг.-ії освітньої діяльності. Вона дає змогу: а) визначити всі складники процесу підготовки; б) конкретизація їх властивостей та взаємозв’язків; в) обрати ефективні способи досягнення результату за етапами;г) передбачати як обов’язкову процедуру зіставлення мети і результатів;д) корегувати цілі,результати та педагогічний процес загалом.

Стандарти тур освіти розробляються на підставі нормативних актів з реформування вищої освіти України. Зокрема, нині це з-н України про Вищу освіту, з-н Укр про освіту. щодо стандартизації вищої тур освіти , то вони мають виконати такі завдання: а) обробити накопичений практичний досвід тур освіти в Укр та закордоном;б) підготувати навчальні програми спрямовані на творчий підхід, інтелектуальне розкриття особистості та вміння приймати рішення в нестандартних ситуаціях;в) підвищити технологічність організації навчального процесу, завдяки розширенню прав ВУЗів тур спрямування; г) запроваджувати навчально-науково-виробничий комплекси у вищій туросвіті; д) узгодити стандарти вищої освіти у ліцеях, коледжах, ВНЗ 3-4 рівнях акредитації;е)зорієнтувати зміст стандартів тур освіти на новітні досягнення; є) зміцнити тенденцію гармонійного поєднання навчальних дисциплін гуманітарного, соц.-ек, науково-воробничого, професійного та практичного спрямування у нормативному змісті осв-проф програм.

Виділяють загальні принципи стандартизації тур освіти, додаткові та специфічні.

Загальні принципи: - соц. Значущість

Відповідності моделі підготовки фахівця певному еталону

Інтегральності

Індивідуалізації практичної, проф. підготовки

Ступневості підготовки

Узгодженість змісту навчальної та проф. підготовки

Гнучкість

Перспективність

Технологічність

Діагностичність.

Додаткові принципи: а) науковість та прикладна спрямованість,б) пріоритет у розвиваючої фун-ції, в) модульний принцип добору змісту навчання.

Специфічні принципи: а) аксіологічний, б) рекреаційний, в) феноменологічний, г) галузево-економічний, д) діяльнісно-ек ( як бізнес).

При формуванні стандартів необхідно взяти до уваги: а) зміна суч парадигми освіти – гуманістична концепція людського розвитку, б) педагогічно-адаптований досвід проф. діяльності та соціокультурний досвід, в)закономірності між зв’язками та відношення між складниками стандартів, г) загальні принципи ( науковості, прикладної спрямованості, пріоритету розвиваючої фун-ії, наступності модульності , інтеграції) та специфічні ( зазначені вище)