11. Філософія туризму у системі філософського знання

Термін «філософія» коректно вживати лише за умов, що за його допомогою певне об’єктне явище (природне, соціальне, ментальне) характеризується у світоглядному, смислоутворювальному та ціннісному значеннях: філософія природи, техніки, освіти, медицини.

«Філософія туризму» - методологічна основа теорії туризму. Філософія розглядає людину як:

• homofaber(яка творить);

• homo agen (якадіє);

• homoludens (що розважається);

• homoviator (яка мандрує).

Потреба в подорожах – одна з визначальних ознак ментальності особистості.

Пізнання світу, пошук істини – через подорожі (Арістотель, Піфагор). Античні мудреці відвідували й Україну (Гомер, Страбон, Пліній, Овідій).

Середньовіччя – Г. Сковорода – товариська розмова про душевний мир («Розмова 5-ти подорожніх»). Філософи – над мотивами подорожування (туризму):

- задоволення від пізнання нових країн, земель (гедонізм, епікуреїзм)

- задоволення від гри (пригодницький, екстремальний, фестивальний туризм).

Отже, філософія туризму – це філософія осмислення «homoviator» (подорожуючої людини).

Філософський погляд на туризм зумовлює необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто «індустрії подорожей та відпочинку», надання розумінню ширшого «людського виміру». Це передбачає розгляд світоглядних, культурних, гуманістичних знань, етичних, естетичних, комунікативних аспектів туризму як соціального інституту та феномену загальної людської культури. У цьому аспекті головним об’єктом туризмології є особистість, що подорожує в світі її інтересів, бажань, прагнень, ціннісних орієнтирів і насамперед свободи. Епіцентром філософських рефлексій туризму є особистість, яка подорожує. Вона здатна не просто споглядати світ або використовувати його, у т.ч. у варварський спосіб із завданням шкоди довкіллю, а милуватись ним, освоювати та засвоювати багатства природи, культури, перетворюючи набуті знання і враження на надбання власної духовності.

12. Основні розділи філософії туризму

Структурними підрозділами філософії туризму крім історії є онтологія, феноменологія, екзистенціологія, антропологія, аксіологія туризму. Філософське осмислення туризму також передбачає його дослідження в соціологічних, культурологічних та екологічних аспектах.

Онтологія туризму – вчення про туризм як різновид соціального буття, суспільна реальність, її загальні характеристики (сутнісні, просторові, часові), закономірності прояву та розвитку. За В. Павловським онтологічний вимір туризму застосовують для характеристики як природного середовища «буття туристичної діяльності» (земна поверхня, ближній космос), так і суспільного – «живої соціальної матерії». Соціальна онтологія туризму виявляє загальну логіку (логос) становлення, відтворення і оновлення різноманітних форм туристичної практики, її проблемність і місце туристичних процесів в соціальній динаміці загалом.

Соціальна онтологія є методологічним фундаментом формування туристичної теоретичної свідомості, уможливлює вироблення світоглядної орієнтації цієї свідомості та відповідне спрямування діяльності суб’єктів туристичної практики.

Феноменологія і герменевтика туризму. Феноменологія – це вчення про феномен, явища, які сприймаються чуттєво через досвід (на відміну від ноуменів – сутностей, що пізнаються розумом). Пов’язана з онтологією. Феноменологічний метод – підхід до розуміння онтологічної проблематики. Центральна категорія філософії – світ життєвого досвіду – фундамент будь-якого знання. У філософії туризму це життєвий досвід туриста під час подорожі, зокрема, його культурний досвід в результаті уявлення про певну країну, людей, життя. Це дає можливість туристичній свідомості збагнути (зрозуміти) навколишню дійсність в умовах подорожі.

Герменевтика – вчення про розуміння, інтерпретацію. Під час подорожей та екскурсій турист пізнає, інтерпрету «інші світи» - шляхом порівняння оцінювання та само ідентифікації. Внаслідок цього у туриста формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів – задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Туристична екзистенція. Екзистенціональна теорія існування люди-ни – їх індивідуальне життя, життєвий світ. Туризм – новий життєвий досвід, що розширює життєвий світ та дослід людини. Це спосіб самореалізації (побачити, почути щось нове).

Екзистенціоналізм – дорога, дім, вибір, зустріч, спілкування – утворюють екзистенційну мережу туристичного простору. Туристична екзистенція – особливий спосіб буття, коли забезпечується індивідуальність.

Антропологія туризму означає надбання та незручності для людини під час подорожі. У цілому подорожі впливають на людину позитивно (відпочинок, нові враження, розслаблення, психічне заспокоєння). Але може виникнути відчуття випадковості, психологічної та фізичної незручності – залежно від культури, освіченості, життєвого досвіду, мотивації, матеріальних можливостей. Але, як свідчить практика, незалежно від мети подорожі турист отримує приємні враження від зустрічей з історією, культурою, звичаями інших народів і країн. Позитивні емоції переважають порівняно з незручностями.

Аксіологія туризму – формування комунікативної культури особистості; важливе значення – етика спілкування та співжиття. Вона ґрунтується на засадах визнання рівноправності різних переконань та життєвих позицій, поєднання цінностей індивідуальної свободи та спільної відповідальності.

Аксіологія – ціннісні нормативи комунікації людей: а) визнання гідності людини (принцип самодостатності особистості); б) доброзичливе ставлення до «альтернативних думок, переконань, способів життя (принцип толерантності); в) співчуття та порозуміння (принцип доброзичливості). Туризм допомагає долати конфлікти, його комунікативні, діалогові та полілогові можливості сприяють порозумінню, інтеграції, «роз’єднаного світу».

Тому туризм – канон людської дипломатії: людські крос-культурні взаємини реалізуються поза владними структурами, вони безпосередні, щирі, прозорі. Великий аксіологічний потенціал – соціальний, молодіжний, родинний, ностальгічний туризм.

Антропологічні та аксіологічні функції філософії туризму (далі – ФТ): головна дійова особа тур. події – людина, яка вільно самореалізується на відміну від людини політ./економ., яка зобов’язується виконувати конкретну функцію.

Етика туризму – форма фахової моралі для службових осіб у туризмі. Морально-психологічні якості – у поведінці туриста і фахівця (туроператор, тур агент, керівник турфірми тощо). Туристичний бізнес – гуманістично спрямований та соціально відповідальний і за функцією, і за суттю. Поняття свободи у туризмі: матеріально-економічна, політико-правова, морально-інтелектуальна, вільного часу – фокусується у свободі вибору щодо виду туристичної подорожі, програми, змісту. В реальному житті така туристична свобода – елітний турист, до послуг якого найекзотичніші маршрути, найвишуканіший сервіс та культурна програма.

Соціологія туризму – розвиток соціального туризму, молодіжного, дитячого. Надання мінімального набору туристичних послуг – неправильно. Правильно розвивати масовий недорогий туризм, доступний для широких верств населення – реалізація прав людини на відпочинок, зростання попиту, туристичних потоків, надходжень до бюджетів. Особливо люди похилого віку та інваліди.

Екологія туризму. Зростання тиску турпотоків на природне довкілля має загрозливий характер. Обсяги міжнародного туризму за 20 років зросли у 3 рази, зросте тиск. Вихід – розвиток екотуризму, що забезпечить сталий розвиток з мінімізацією шкідливого впливу, узгоджує туристичні потреби теперішніх і майбутніх поколінь. У сфері екотуризму перетинаються соціоекономічні та культурні інтереси міського та сільського населення, формується нова парадигма відповідного ставлення до свого життя і життя нащадків.