- •1. Туризмологія та туризмознавство
- •2. Формування туризмології
- •3. Проблеми і перспективи туризмології
- •4.Туризм як об’єкт теорії
- •5. Туризмологія у структурі туризмознавства
- •6. Основні концепти туризмології
- •7.Принципи, методи та функції туризмології
- •8.Історія туризмології в контексті історії туризму
- •9.Перші рефлексії феномену подорожей і мандрівок у міфології, географії, філософії
- •10. Становлення та етапи розвитку науки про туризм (туризмології)
- •11. Філософія туризму у системі філософського знання
- •12. Основні розділи філософії туризму
- •13. Філософська праксеологія туризму
- •14. Суперечності туристичної діяльності
- •15.Геософські засади географії туризму
- •16. Розвиток географічних досліджень туризму
- •17.Сутність та основні напрямки сучасної географії туризму
- •18.Базові концепції та геопросторові особливості географії туризму
- •4. Концепція периферії (теорія розміщення обєктів туризму і відпочинку).
- •19.Академічна (загальна) соціологія як підстава соціології туризму.
- •20. Стуктура соціології т
- •21. Мотивація туристичної діяльності та її види
- •22. Туризм як соціальний інститут і як чинник соціалізації
- •23. Екологічна проблематика і розвиток туризму
- •24. Екологія культури та туризм
- •25.Екологічний туризм: сутність, переваги, проблеми, можливості розвитку в Україні.
- •26. Сутність культурології туризму.
- •27.Засоби та механізми закріплення культурно-значущої інформації в культурології туризму
- •28. Культуротворче значення туризму
- •29. Гуманізуюча місія культурного туризму
- •30. Туристична діяльність як чинник збагачення культурних потреб людини
- •31. Туризм як засіб пізнання іншої культури та міжкультурного взаєморозуміння
- •32. Сутність етичного виміру туризму
- •33. Становлення етики (е.) туризму (т.)
- •34. Основні проблеми етики туризму.
- •35.Принципи та функції етики туризму
- •36.Педагогічні орієнтири туризмології
- •37.Теоретико методологічні засади туристичного виховання
- •38. Теорія туристичної освіти і навчання.
- •39. Зарубіжний досвід освітньої підготовки професіоналів туризму
- •40. Концептуальні засади розвитку туризму
- •41. Соціо-психологічні аспекти туризму
- •42. Конфліктність туристичної сфери як методологічний принцип аналізу
- •43. Типові та нетрадиційні прояви конфліктів у сфері туризму.
- •44. Подолання конфліктності в туризмі
- •45. Туризм як складник соціальної структури
- •46. Функції туризму як соціального інституту
- •47. Туризм як чинник соціалізації особистості
- •48. Гостинність як соціокультурний інститут
- •49.Еволюція інституту гостинності
- •50.Традиції та інновації і-туту гостинності
- •51. Економіка туризму як наука.
- •52. Механізм функціонування ринку туристичних послуг.
- •53. Економічні чинники сталого розвитку туризму в Україні (цього питання нема в конспекті, просто інформація)
- •54. Технологія туризму в аспекті соціоекономічних процесів
- •55. Логістика сталого туризму: концептуально-методологічні підстави та їх застосування в світі та в Україні.
- •56. Екскурсологія та туризмологічна наука
- •57. Історіографія екскурсології
- •58. Методологія екскурсійної діяльності
- •59. Музеєзнавство у складі туризмолоії
- •60. Класифікація музеїв та формування музейних фондів
- •61. Теорія музейної справи та прикладне музеєзнавство
- •62.Правові основи туризмології (туристичне право)
- •63.Туризм у вітчизняному законодавстві
- •64. Правові аспекти створення туристичних підприємств.
- •65.Відповідальність у туристичному законодавстві
- •66. Міжнародний туризм в епоху глобалізації
- •67. Чинники динамічного розвитку міжнародного туризму в сучасному світі
- •68. Моделі управління туристичним бізнесом в світі
- •69. Еволюція моделі управління туристичною галуззю в незалежній Україні
9.Перші рефлексії феномену подорожей і мандрівок у міфології, географії, філософії
Туризм постав з практики подорожей, мандрівок, відвідувань, паломництва, витоки яких сягають ІІ тис. до н. е. Тому перші спроби осмислення цього феномену зафіксовані у міфології, географії, філософії, зокрема міфи і легенди давніх народів мають багато мандрівних персонажів. Так, боги покровительствують подорожнім, охороняють шляхи, зокрема, давньоіндійський бог Пушан; в давньогрецькій міфології – Зевс, гостинний бог; Аполлон, охоронець шляхів мореплавців, подорожніх; Гермес, захисник мандрівників. У християнстві відома фігура Св. Миколи Чудотворця – захисник мандрівників та мореплавців.
Географічні джерела були пов’язані з торгівельною діяльністю, коли були відомі торгівельні караванні шляхи. Завдяки подорожам (торгівельним, військовим) з’явились географічні карти, вимірювались морські глибини, пройдена відстань, визначались координати міст, островів, вимірювалась сила та напрям вітру, морських течій, споруджувались транспортні засоби, будувались дороги, створювались наукові праці про навколишній світ. Ці праці поділялись на країнознавчі описи, тобто характеристика різних країн та природно-географічні описи. Найбільш відомі з них: а) описи подорожей по Понту Евксінському (Чорне море у греків) – Арріан, І ст. н. е. – дослідник-географ; б) «Географія» Клавдія Птолемея (римський автор); в) Географія (Страбон) ІІІ ст., 17 книг; г) Історія (Геродот) І ст., 9 книг; д) філософи – Фалес, Солон, Піфагор, Платон та ін.
В Середньовіччі отримало розвиток паломництво до святих місць та місіонерство: а) подорожі пілігримів у Палестину (ІІІ-IV ст): Єрусалим – центр трьох релігій; б) пам’ятки Київської Русі «Хождения Даниила игумена»; в) арабські пам’ятки – подорожі Ібн Батути.
Були також вірменські пам’ятки.
Епоха Відродження (Епоха Великих географічних відкриттів), два етапи:
а) іспано-португальський (15-16 ст.) – Васко Да Гама, Колумб, Магелан;
б) голландсько-британський (17-18 ст.) – Тасман, Дж. Кук, Ярмак та Дежньов. Ярмак відкрив Сибір, Дежньов – протоку між Азією та Пн. Амер.
Епоха Просвітництва (18 ст.). Саме тут географія подорожей змінює мотивацію – вже не відкриття нових земель, а відкриття нових знань. Отримало розвиток культурне паломництво, метою якого було відвідання місць зосередження пам’яток історії, культури, архітектури. Також подорож в цей час почала розумітись як приємне проведення вільного часу поза домівкою (Л. Стерн написав роман «Сентиментальна подорож до Франції та Італії; Смирнов І. Г. «Пам’ятки І світової війни як туристичний ресурс», «Військова логістика як туристичний ресурс».
Розширення меж освіти та набуття нових знань з метою познайомитись з іншими звичаями, дізнатись про нові країни, отримати новий досвід (Френсіс Бекон, Леонардо да Вінчі). Військовий аспект – міграція з метою реалізації (Вишневецький в Запорізькій Січі). Іспанські ідальго їхали на захід, в Америку. Відкриття перших університетів: Болонський (11 ст.) – вже тоді були освітні подорожі. З’явились мислителі, які розцінювали подорожі як важливий елемент соціального життя і прояв людської свободи.
Українська культурна традиція того часу також не оминала подорожу. Так, українські мандрівники заходили до країн Західної Європи, Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, подорожували територією України і залишили писемні пам’ятки (туризмознавчі свідоцтва):
1) Григорій Сковорода («жити – значить мандрувати») обходив Лівобережну Україну, Угорщину, Австрію, Словаччину, Італію, Німеччину. Написав книгу «Розмови 5 подорожніх про істинне щастя в житті».
2) Григорович – Барський все життя (24 роки) – провів у мандрах, опублікував «Мандри по святих місцях Сходу» (1723-1747 рр.). Описав Єрусалим, Назарет, Віфлеєм (віфлеємська зірка), гора Фавор (10 заповідей), Синай.
В період пратуризму почалося накопичення знань про подорожі переважно в географічній науці, але в руслі загальнокультурного та філософського осмислення. Із розвитком індустріального суспільства, поліпшенням шляхів сполучення, появою залізничного транспорту та пароплавства, подорожі набувають форм організованого активного відпочинку і отримують власну назву – туризм. Поступово формується наука про цю діяльність.