68. Моделі управління туристичним бізнесом в світі
У процесі вивчення особливостей організації управління туристичним бізнесом за кордоном визначають три моделі державного управління туризмом.
Перша називається – децентралізована - характеризуєься відсутністю центрального державного органу (туристичної адміністрації), який б відповідав за розвиток туристичної галузі. Всі питання розвитку туризму вирішують на місцях - на положеннях ринкової самоорганізації. Уряди окремих країн використовують таку модель у тому разі, якщо туризм країні взагалі непотрібний або коли суб'єкти туристичного ринку є свідомими та займають сильні позиції, тобто здатні розв'язувати власні проблеми без участі держави (США: 1997 р. - ліквідована державна структура USTTA (United States Tourist and Travel Authority, Туристична адміністрація США; Канада: 1996 р. – ліквідовано державний орган управління туризмом). Підстави: потужні туристичні модливості, популярність дестинацій, сильні приватні компанії в туристичному бізнесі США, здатні на потужні самостійні рекламні акції в інтересах всього національного ринку.
Друга модель – (жорстко)централізована передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства туризму, яка контролює діяльність туристичної галузі загалом. Для реалізації цієї моделі потрібні певні умови: великі державні фінансові вкладання в туристичну індустрію, рекламно-маркетингову діяльність, а також потужне державне інвестування в інфраструктуру (Туреччина, Шрі Ланка, Єгипет, Туніс, Таїланд, Індонезія, Кенія та деякі інші країни, в котрих туризм - одне з головних джерел валютних надходжень).
Третя модель управління туризмом – європейська - переважає в європейських країнах і полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності країни вирішується на рівні певного багатогалузевого міністерства. При цьому департамент, який займається туризмом, має два основні напрями діяльності: 1) пов'язаний із глобальними питаннями державного регулювання туристичної галузі (зокрема, розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіонів, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, обробка статистичної інформації); 2) стосується маркетинго-виставкової діяльності (у тому числі управління туристичними представництвами за кордоном).
Органи управління туризмом в європейських країнах працюють шляхом взаємодії з місцевою владою та приватним бізнесом з метою заохочення до виконання державних завдань за допомогою фінансових засобів з приватного сектору, знаходження взаємовигідних форм співробітництва між органами управління різних регіонів. Унаслідок такої політики виникають змішані за формами власності (державно-приватні) структури з регулювання туристичної діяльності.
69. Еволюція моделі управління туристичною галуззю в незалежній Україні
З часу проголошення України незалежною державою і формування ринкової економіки почався новий етап у розвитку рекреаційно - туристичного господарства. У першу чергу було ліквідовано контроль Москви над Україною, і відповідні органи колишнього республіканського управління у справах рекреаційно - туристичного господарства стали самостійними і почали проводити свою незалежну політику. Відсутність до 1993 року структур і важелів державного впливу до регульованого розвитку туристичної індустрії призвела до руйнування важливих складових частин галузі, розпаду соціально - орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, погіршення матеріально - технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки і використання досвідчених кадрів. Зупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи.
Так, 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України з туризму. До сфери управління цього Комітету було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це дало можливості для виведення національного туризму з глибокої кризи. Головна мета, яка ставилась при створенні Держкомтуризму, полягала в необхідності посилення державного регулювання розвитком туризму. Були здійснені заходи щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки і рекламування на міжнародному ринку національного туристичного продукту, підготовки висококваліфікованих кадрів, створення нормативної бази туризму.
У вересні 1995 року був прийнятий Закон України "Про туризм", який окреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери. Цим законом туристичну діяльність було введено в правове поле.
У 1996 році розроблено і затверджено Кабінетом Міністрів України Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року.
У 1997 р. створено Національну раду по туризму, яка об'єднала зусилля міністерств і відомств, громадських організацій щодо розвитку туристичної індустрії, удосконалення механізму регулювання державного та інших секторів економіки.
У серпні 1999 року схвалено і прийнято основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року.
В 1997 р. Україну прийнято до дійсних членів Всесвітньої туристичної організації (ВТО).
У вересні 1999 року на XIII Генеральній асамблеї ВТО у м. Сант'яго (Чилі) Україну обрано до керівного органу ВТО - Виконавчої ради. До неї увійшли також Київська міська державна адміністрація, Київський університет туризму, економіки і права та готельний комплекс "Дніпро".
В 1998 р. за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн - учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвитку туризму.
Розроблено національну систему туристично - екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича".
Введено державну статистичну звітність у галузі туризму.
Запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльності всіх форм власності (зараз їх понад 4000).
У Верховній Раді України прийнято у першому читанні Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про туризм". Фактично це означає нову редакцію даного закону.
В 2001 році скасовано туристично - екскурсійний збір.
У червні 2001 р. скасовано реєстрацію іноземців в УВІД, що було позитивно сприйнято міжнародною громадськістю і сприяло підвищенню іміджу України як туристичної держави.
У 2002 році внесено зміни до порядку оформлення дозволів для в'їзду в Україну, якими передбачається можливість їх оформлення громадянам країн - членів Європейського Союзу, Канади, США, Швейцарської Конфедерації та Японії консульськими пунктами, які створюються МЗС України у міжнародних аеропортах "Сімферополь" і "Одеса", Одеському морському порту строком на 8 діб за наявності документів, що підтверджують туристичний характер подорожі. Укладено 28 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в індустрії туризму із зарубіжними країнами.
На жаль, сьогодні в Україні немає спеціалізованого державного органу управління туризмом - 13 вересня 2014 р. Державне агентство з туризму та курортів було ліквідоване. Його функції покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі окрім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів. Зазначені функції контролю у сфері туризму та курортів передані нещодавно утвореній Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.