
- •1. Туризмологія та туризмознавство
- •2. Формування туризмології
- •3. Проблеми і перспективи туризмології
- •4.Туризм як об’єкт теорії
- •5. Туризмологія у структурі туризмознавства
- •6. Основні концепти туризмології
- •7.Принципи, методи та функції туризмології
- •8.Історія туризмології в контексті історії туризму
- •9.Перші рефлексії феномену подорожей і мандрівок у міфології, географії, філософії
- •10. Становлення та етапи розвитку науки про туризм (туризмології)
- •11. Філософія туризму у системі філософського знання
- •12. Основні розділи філософії туризму
- •13. Філософська праксеологія туризму
- •14. Суперечності туристичної діяльності
- •15.Геософські засади географії туризму
- •16. Розвиток географічних досліджень туризму
- •17.Сутність та основні напрямки сучасної географії туризму
- •18.Базові концепції та геопросторові особливості географії туризму
- •4. Концепція периферії (теорія розміщення обєктів туризму і відпочинку).
- •19.Академічна (загальна) соціологія як підстава соціології туризму.
- •20. Стуктура соціології т
- •21. Мотивація туристичної діяльності та її види
- •22. Туризм як соціальний інститут і як чинник соціалізації
- •23. Екологічна проблематика і розвиток туризму
- •24. Екологія культури та туризм
- •25.Екологічний туризм: сутність, переваги, проблеми, можливості розвитку в Україні.
- •26. Сутність культурології туризму.
- •27.Засоби та механізми закріплення культурно-значущої інформації в культурології туризму
- •28. Культуротворче значення туризму
- •29. Гуманізуюча місія культурного туризму
- •30. Туристична діяльність як чинник збагачення культурних потреб людини
- •31. Туризм як засіб пізнання іншої культури та міжкультурного взаєморозуміння
- •32. Сутність етичного виміру туризму
- •33. Становлення етики (е.) туризму (т.)
- •34. Основні проблеми етики туризму.
- •35.Принципи та функції етики туризму
- •36.Педагогічні орієнтири туризмології
- •37.Теоретико методологічні засади туристичного виховання
- •38. Теорія туристичної освіти і навчання.
- •39. Зарубіжний досвід освітньої підготовки професіоналів туризму
- •40. Концептуальні засади розвитку туризму
- •41. Соціо-психологічні аспекти туризму
- •42. Конфліктність туристичної сфери як методологічний принцип аналізу
- •43. Типові та нетрадиційні прояви конфліктів у сфері туризму.
- •44. Подолання конфліктності в туризмі
- •45. Туризм як складник соціальної структури
- •46. Функції туризму як соціального інституту
- •47. Туризм як чинник соціалізації особистості
- •48. Гостинність як соціокультурний інститут
- •49.Еволюція інституту гостинності
- •50.Традиції та інновації і-туту гостинності
- •51. Економіка туризму як наука.
- •52. Механізм функціонування ринку туристичних послуг.
- •53. Економічні чинники сталого розвитку туризму в Україні (цього питання нема в конспекті, просто інформація)
- •54. Технологія туризму в аспекті соціоекономічних процесів
- •55. Логістика сталого туризму: концептуально-методологічні підстави та їх застосування в світі та в Україні.
- •56. Екскурсологія та туризмологічна наука
- •57. Історіографія екскурсології
- •58. Методологія екскурсійної діяльності
- •59. Музеєзнавство у складі туризмолоії
- •60. Класифікація музеїв та формування музейних фондів
- •61. Теорія музейної справи та прикладне музеєзнавство
- •62.Правові основи туризмології (туристичне право)
- •63.Туризм у вітчизняному законодавстві
- •64. Правові аспекти створення туристичних підприємств.
- •65.Відповідальність у туристичному законодавстві
- •66. Міжнародний туризм в епоху глобалізації
- •67. Чинники динамічного розвитку міжнародного туризму в сучасному світі
- •68. Моделі управління туристичним бізнесом в світі
- •69. Еволюція моделі управління туристичною галуззю в незалежній Україні
68. Моделі управління туристичним бізнесом в світі
У процесі вивчення особливостей організації управління туристичним бізнесом за кордоном визначають три моделі державного управління туризмом.
Перша називається – децентралізована - характеризуєься відсутністю центрального державного органу (туристичної адміністрації), який б відповідав за розвиток туристичної галузі. Всі питання розвитку туризму вирішують на місцях - на положеннях ринкової самоорганізації. Уряди окремих країн використовують таку модель у тому разі, якщо туризм країні взагалі непотрібний або коли суб'єкти туристичного ринку є свідомими та займають сильні позиції, тобто здатні розв'язувати власні проблеми без участі держави (США: 1997 р. - ліквідована державна структура USTTA (United States Tourist and Travel Authority, Туристична адміністрація США; Канада: 1996 р. – ліквідовано державний орган управління туризмом). Підстави: потужні туристичні модливості, популярність дестинацій, сильні приватні компанії в туристичному бізнесі США, здатні на потужні самостійні рекламні акції в інтересах всього національного ринку.
Друга модель – (жорстко)централізована передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства туризму, яка контролює діяльність туристичної галузі загалом. Для реалізації цієї моделі потрібні певні умови: великі державні фінансові вкладання в туристичну індустрію, рекламно-маркетингову діяльність, а також потужне державне інвестування в інфраструктуру (Туреччина, Шрі Ланка, Єгипет, Туніс, Таїланд, Індонезія, Кенія та деякі інші країни, в котрих туризм - одне з головних джерел валютних надходжень).
Третя модель управління туризмом – європейська - переважає в європейських країнах і полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності країни вирішується на рівні певного багатогалузевого міністерства. При цьому департамент, який займається туризмом, має два основні напрями діяльності: 1) пов'язаний із глобальними питаннями державного регулювання туристичної галузі (зокрема, розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіонів, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, обробка статистичної інформації); 2) стосується маркетинго-виставкової діяльності (у тому числі управління туристичними представництвами за кордоном).
Органи управління туризмом в європейських країнах працюють шляхом взаємодії з місцевою владою та приватним бізнесом з метою заохочення до виконання державних завдань за допомогою фінансових засобів з приватного сектору, знаходження взаємовигідних форм співробітництва між органами управління різних регіонів. Унаслідок такої політики виникають змішані за формами власності (державно-приватні) структури з регулювання туристичної діяльності.
69. Еволюція моделі управління туристичною галуззю в незалежній Україні
З часу проголошення України незалежною державою і формування ринкової економіки почався новий етап у розвитку рекреаційно - туристичного господарства. У першу чергу було ліквідовано контроль Москви над Україною, і відповідні органи колишнього республіканського управління у справах рекреаційно - туристичного господарства стали самостійними і почали проводити свою незалежну політику. Відсутність до 1993 року структур і важелів державного впливу до регульованого розвитку туристичної індустрії призвела до руйнування важливих складових частин галузі, розпаду соціально - орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, погіршення матеріально - технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки і використання досвідчених кадрів. Зупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи.
Так, 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України з туризму. До сфери управління цього Комітету було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це дало можливості для виведення національного туризму з глибокої кризи. Головна мета, яка ставилась при створенні Держкомтуризму, полягала в необхідності посилення державного регулювання розвитком туризму. Були здійснені заходи щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки і рекламування на міжнародному ринку національного туристичного продукту, підготовки висококваліфікованих кадрів, створення нормативної бази туризму.
У вересні 1995 року був прийнятий Закон України "Про туризм", який окреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери. Цим законом туристичну діяльність було введено в правове поле.
У 1996 році розроблено і затверджено Кабінетом Міністрів України Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року.
У 1997 р. створено Національну раду по туризму, яка об'єднала зусилля міністерств і відомств, громадських організацій щодо розвитку туристичної індустрії, удосконалення механізму регулювання державного та інших секторів економіки.
У серпні 1999 року схвалено і прийнято основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року.
В 1997 р. Україну прийнято до дійсних членів Всесвітньої туристичної організації (ВТО).
У вересні 1999 року на XIII Генеральній асамблеї ВТО у м. Сант'яго (Чилі) Україну обрано до керівного органу ВТО - Виконавчої ради. До неї увійшли також Київська міська державна адміністрація, Київський університет туризму, економіки і права та готельний комплекс "Дніпро".
В 1998 р. за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн - учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвитку туризму.
Розроблено національну систему туристично - екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича".
Введено державну статистичну звітність у галузі туризму.
Запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльності всіх форм власності (зараз їх понад 4000).
У Верховній Раді України прийнято у першому читанні Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про туризм". Фактично це означає нову редакцію даного закону.
В 2001 році скасовано туристично - екскурсійний збір.
У червні 2001 р. скасовано реєстрацію іноземців в УВІД, що було позитивно сприйнято міжнародною громадськістю і сприяло підвищенню іміджу України як туристичної держави.
У 2002 році внесено зміни до порядку оформлення дозволів для в'їзду в Україну, якими передбачається можливість їх оформлення громадянам країн - членів Європейського Союзу, Канади, США, Швейцарської Конфедерації та Японії консульськими пунктами, які створюються МЗС України у міжнародних аеропортах "Сімферополь" і "Одеса", Одеському морському порту строком на 8 діб за наявності документів, що підтверджують туристичний характер подорожі. Укладено 28 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в індустрії туризму із зарубіжними країнами.
На жаль, сьогодні в Україні немає спеціалізованого державного органу управління туризмом - 13 вересня 2014 р. Державне агентство з туризму та курортів було ліквідоване. Його функції покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі окрім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів. Зазначені функції контролю у сфері туризму та курортів передані нещодавно утвореній Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.