5. Туризмологія у структурі туризмознавства

Створення туризмології – багатовекторний процес. Він розглядається як зверху, так і знизу:

• «зверху» - постановка проблеми, формулювання ідей та гіпотез, визначення концептів, розробка теоретичних моделей.

• «знизу» - теоретичне осмислення практики (праксеологія туризму).

У методологічному аспекті туризмологія формується як сукупність основних концепцій, елементів, наукової системи:

а) онтологічного (реально існуючого);

б) гносеологічного (теоретико-пізнавального);

в) аксіологічного (морального);

г) антропологічного (людинопов’язаного);

д) соціологічного (суспільно значимого);

е) пропедевтичного (виховного);

є) праксеологічного (практично орієнтованого);

ж) інформаційного (повідомлю вального).

Формування науки про туризм відбулося поступово. Відповідно до розвитку туризму (збільшення масштабів та значущості) проходило наукове осмислення.

Теоретичними витоками туризмології були:

а) історіографія туризму (описи подорожей);

б) туризмографія (туристичне джерелознавство);

в) туризмологія (з’явилась в XIX – XX ст.).

Є два протилежні підходи до з’ясування сутності туризму:

1) туризм як подорож, а історію туризму як історію подорожей (Шнейдер – польський вчений, Грицаєвич – російський вчений).

Для туризмології цікаво – коли подорож перетворилась на туризм і коли оформилось туризмознавство.

2) якісно-змістовний, який прагне окреслити теоретичний образ туризмознавства, з’ясувати його статус генезу та еволюції. Тут виділяють два етапи:

1. Знання про подорожі (перед туризм). Ці знання мали описову форму, а подорожі були різні за метою: торгівельні (ділові), географічні (відкриття нових земель), елітарно-вибіркова (дозвілля, відпочинок, оздоровлення). Хронологічно цей етап охоплює часи античної доби та середньовіччя (етап до індустріального знання про подорожі).

2. Формування інституалізованого уявлення про подорожі, формування власне наукових знань, як і раніше, на підставі осмислення практики подорожей, але при цьому з’явились теоретичні моделі, сформувались фахові поняття (концепти), з’явились перші праці з теоретичного осмислення туристичної справи в таких країнах як Австрія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Бельгія, Чехія.

У першій половині ХХ ст. формуються національні туризмознавчі школи: австрійська, німецька, британська, швейцарська, французька, американська , польська, болгарська.

Туризмологія у цей час охоплювала такі проблеми:

1) сутність, смислове значення туризму як суспільного явища та соціального інституту;

2) визначення основних рис туризму;

3) оформлення словникового категоріального апарату – тезаурус;

4) систематизація наукових підходів до дослідження туризму, оформлення концептів туризму;

5) вдосконалення структури туризмології;

6) розкриття суперечливостей туризму;

7) осмислення взаємозв’язків теорії і практики туризму.

Центральним об’єктом туризмології є турист (homoviator). Теоретичне знання про особистість туриста теж вивчає туризмологія.

Суб’єкт – науковець-туризмолог із завданням науково фахово осмислити об’єкт.