20. Стуктура соціології т

Стр. Соц. туризму за аналогіїю з стр-ою загальної соц. уявляють у вигляді пятирівневої стр-ри.

1. Наукова картина світу:

• Уявлення людини про світ, сусп.. соц. час та простір, глобалізацію, комунікацію в сучасних умовах

• Загальні соц. знання про великі соц. групи, соц. процеси. При цьому туризм розглядають як форму освоєння географічного, суспільного та культурного видів простору.

2. Методологія та загальні соц. теорії.

На 2му рівні проходить формування соц. туризму. Відповідно соц. туризму визначається як галузь соціології, що вивчає стр-ру, фун-ння та розвиток туризму як суспільного явища у зв’язку с соц., політ, економ, культурною сферами життя.

Обєктом соц. туризму є тимчасові соц. групи,які реалізують тур діяльність, а також соц. процеси та чинники, що формують установки особистості на тур активність.

Предмет соц. туризму – різноманітні форми тур діяльності, особистісна поведінка туристів, стр-ра їх ціннісних орієнтирів, мотивів і потреб.

Тур діяльність – це професійна діяльність, суб’єктами якої є тур підприємства різних типів, а об’єктом – споживач.

3. Спец. Соціологічної теорії

На цьому рівні були розроблені поняття та категорії, що розкривають спеціалізацію туризму, наприклад: привабливість країни, безпечність у політичному та кримін.-правовому аспекті, стандарт побутової комфортності у місцях харчування прожив.

4. Емпіричні дослідження:

- установок

- інтересів

- потреб

- мотивів туристів, як різних соц. груп

Розрізняють спец методики для різноманітного опитування, інтерв’ю, якісних досліджень

5. Рівень прикладних досліджень:

Конкретних тур фірм

Готелів та ресторанів

Шляхів сполучення

Звязку

Привабливості та недоліків програм,маршрутів, екскурсій.

На цій підставі розробляється прогноз з покращення роботи та підвищення привабливості суб’єктів туристичної діяльності.

21. Мотивація туристичної діяльності та її види

22. Туризм як соціальний інститут і як чинник соціалізації

Туристська мотивація - сукупність спонукань і стимулів, що змушують людину реалізувати свої рекреаційні й інші потреби за допомогою туризму. Туристська мотивація може бути реалізована людиною в широкому діапазоні варіантів туристського відпочинку залежно від темпераменту, захоплень, здоров'я, тривалості вільного часу, фінансових можливостей і таке ін.

Як зазначав М Л. Біржаков, щось повинно служити потужним спонукальним мотивом до того, щоб людина тривалий час заощаджувала свої засоби й потім на короткий проміжок часу виїхала від свого будинку на відпочинок та у пошуках пригод й інтенсивно їх витратила на розваги й відпочинок.

До основних спонукальних мотивів туризму, що залучає іноземних туристів, експерти відносять наступні:

• вивчення й знайомство з новою культурою й способом життя, їжею й звичаями;

• знайомство з розвагами, нічним життям, можливість відвідати гарні ресторани, дансинги й ін. розважальні заклади;

• можливість побути недовго в іншому способі життя, витратити вільно гроші, які збирали тривалий період, хоч трошки відчути себе людиною іншого, більш високого рівня;

• зміна загальної обстановки, зняття стресу, відпочинок;

• відвідування театрів, вистав, фестивалів, карнавалів;

• зустрічі з новими цікавими людьми;

• вивчення умов для потенційного бізнесу в певній країні;

• шопінг-цілі;

• придбання сувенірів і подарунків;

• відпочинок на морі, спорт;

• зимовий спорт і відпочинок;

• лікування, оздоровчі цілі;

• релігійні цілі; паломництво;

• зустрічі з родичами й друзями.

Для туристів різних країн дані мотиви мають різні вагові показники.

Існують також інші класифікації мотивів туристичної поведінки. Так, Дж. Кромптон визначає дев'ять основних мотивів туризму: прагнення до зміни свого "Я"; переоцінка й відновлення свого "Я"; релаксація; престиж; прагнення перебороти регресію; підтримка родинних зв'язків; прагнення до соціальних контактів; пізнання нового, поповнення знань.

Е. Коен підрозділяє мотиви подорожі на п'ять груп: рекреаційні; часопроводження; прагнення до розмаїтості; нагромадження нового досвіду; любов до експериментів.

За класифікацією В А. Квартального, в основу якої покладено мету подорожі, виділяють такі мотиви: відпочинок, дозвілля, розваги, пізнання, спорт, лікування, паломництво, ділові зустрічі, гостьові зустрічі.

Важливого значення соціальним інститутам надає Я. Щепанський. Спираючись на здобутки західноєвропейської соціології, він синтезує загальні положення різних підходів до визначення соціальних інститутів, обґрунтовує і подає відповідну їх класифікацію та формулює низку положень, які є надзвичайно важливими для розуміння природи соціальних інститутів та їхньої взаємодії в суспільній системі.

Аналізуючи, в яких значеннях використовується поняття "соціальний інститут", він виділяє чотири основні:

1- Інституції - це групи осіб, покликані вирішувати справи, важливі для всієї спільноти, виконувати публічні функції. Наприклад, Рада з туризму є інституцією як група людей, обраних туристичними групами і організаціями для управління цією діяльністю в межах регіону.

2. Інституція - це форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються деякими членами групи від імені спільноти, тобто в цьому розумінні не члени Ради з туризму є інституцією, а організація Ради, що надає їй право діяльності і забезпечує можливість репрезентувати туристичну спільноту.

3. Інституція - комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і регулювання поведінки цілої групи. У цьому значенні для Ради з туризму як інституції істотні такі засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інституцією.

4. Інституція - певна соціальна роль деяких осіб, особливо важлива для життєдіяльності групи. Наприклад, соціальна роль голови Ради з туризму, членів її президії, технічного персоналу тощо.

Узагальнюючи зміст цих чотирьох підходів до визначення інституцій, Я. Щепанський вважає, що інституція - це комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання публічних та імперсональних дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів групи. Характерними ознаками є те, що вона має у своєму розпорядженні певні способи діяльності, визначені імперсонально, незалежно від особистості й інтересів людини, і реалізує їх завжди однаково, користуючись підтримкою спільноти в цілому або принаймні її більшості.

На цій підставі Я. Щепанський виділяє основні способи визначення інституту - матеріальний, формальний та функціональний, наголошуючи на певних спільних для всіх підходів елементах, що утворюють основний компонент соціального інституту - його своєрідну базову структуру.

Основний компонент соціального інституту включає системи установ, в яких певні люди, обрані членами групи, отримують повноваження щодо виконання певних суспільних і безособових функцій задля задоволення існуючих індивідуальних і суспільних потреб і заради регулювання поведінки інших членів групи. На думку Я. Щепанського, до загальної характеристики соціальних інститутів в соціологи, як правило, відносять:

1) групу людей, що виконує суспільні функції;

2) організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами від імені інших;

3) сукупність матеріальних установ і засобів діяльності, що дають змогу виконувати суспільні функції.

Як бачимо, феномен туризму відповідає всій сукупності складових загальної характеристики соціальних інститутів (за Я. Ще-панським) і має вагомі підстави для включення його до "родини" соціальних інститутів.

В суспільстві туризм виконує декілька функцій. Базовими є соціально-демографічна, культуротворча, економічна, людинотворча, гуманістична та екологічна.

Соціалізація людини, коли вона здійснюється з наміром та цілеспрямовано, є процесом виховання людської особистості. Виховання туризмом відбувається в туристських мандрівках, коли людина набуває певного життєвого досвіду, вчиться терпляче долати незручності, загартовувати тіло й дух, цінувати свою батьківщину і з повагою ставитися до культури, традицій, світогляду народів інших країн.

Необхідно підкреслити, що туризм дозволяє поєднати відпочинок із пізнанням життя, побуту, історії, культури, традицій, звичаїв свого й інших народів, розширити кругозір людини, розвинути її інтелект, краще усвідомити реальну картину світу та сформувати естетичний смак.

В практиці туризму духовні цінності повинні переважати над елементами матеріального та технічного характеру. Такими основними духовними цінностями є:

- повний та гармонійний розвиток людської особистості;

- постійне зростання пізнавального та виховного аспекту;

- рівні права народів в визначенні своєї долі;

- визволення людини, розуміючи це як право на повагу її гідності та індивідуальності;

- визнання самобутності культур та повага до моральних цінностей народів