17.Сутність та основні напрямки сучасної географії туризму

Географія туризму – міждисциплінарний напрям географічних знань про умови і можливості території щодо збалансованого розвитку Т., закономірності його геопросторової (територіальної) організації відповідно до його внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

Основні напрями ГТ:

а) оцінювання туристичного процесу як суспільного явища і людини як його суб’єкта

б) аналіз туристичного (рекреаційно-географічного) простору та оцінювання його придатності та пристосованості до туристичного процесу

в) оцінювання рекреаційно-туристичного природокористування з метою визначення напрямків його збалансованості (економічної, екологічної, соціальної)

г) визначення взаємозвязків та взаємовпливів між рекреаційно-туристською та іншими соціально-господарськими функціями території з метою оцінювання Т. в суспільно-економічній структурі місцевості.

Місце ГТ в туризмології ґрунтується на сутності туризмології як теорії і праксеології туризму.

ГТ консолідує напрацювання природничо-географічних (ландшафтознавство, кліматології, геоморфології, гідрології, суходолу, океанології, біогеографії, геокології) і суспільно-географічних наук (соціальна, географія послуг, географія населення і розселення, етногеографія, географія світового господарства, регіональна соціально-економічна географія, географія культури і релігії, медична географія), а також теорії природничої та суспільної географії, яка спрямована на формулювання законів і закономірностей, зумовлених процесами взаємодії суспільства і природи.

Географія туризму збагачує туризмологію географічною складовою, географічним баченням туристичного процесу, знанням його географічних особливостей. Географічні чинники зумовлюють цілі, види і форми подорожей, вибір маршруту , країни, регіону чи світу, конкретного пункту (дестинації). Відповідно формується географія туристичної пропозиції – розвиток туристичного господарства певної спеціалізації в певних країнах.

Туристичний процес – процес туристичної міграції та споєивання туристиниї благ (ресурсів, послуг, товарів), який забезпечується діяльністю субєктів туристичного ринку. Субєкт – турист, який у процесі туристичного споживання здійснює економічні та позаекономічні відносини з ринковими субєктами, метою яких є отримання прибутку від надання туристичних послуг.

Географічний підхід → сутнісні ознаки туристичного процесу як просторово-часового явища:

а) цілісність, зумовлена спеціалізацією туристичної послуги та особливостями туристичної діяльності

б) циклічність, детермінованість сезонною динамікою географічної оболонки та суспільною практикою (надання відпусток, святкові дні, вільний час)

в) лімітованість (об’єкт обмеження відповідно до засад збалансованості)

г) поліморфізм (різноманітність ресурсної бази туризму)

д) зональність (географічна зональність ресурсної бази туризму)

е) регіональність (формування туристичних регіонів відповідно до спеціалізації)

є) стимулятивність (вплив стимулів, наприклад інформативних, що зумовлюють атрактивність туристичних ресурсів та активізацію туристичного процесу)

ж) геопросторова організація (географічні особливості).

Відповідно, територіальна організація туризму полягає у функціональному узгодженні діяльності структурно-комплексної сфери туризму і характеризується взаємодією суб’єктів ринкових відносин у системах розселення (формується галузева, територіальна, управлінська структура)

Територіальна структура – поділ на територіальні частини, система дискретних/ареальних елементів: а) пункти, б) центри і вузли, в) курорти, курортні райони, курортні зони → ареальні. Їх зображають накартографічних моделях

Форми територіальної організації туристичного процесу:

- інтегральна (синтетичне районування)

- множинна галузева (попит, пропозиція, гостинність, транспорт)

- лінійна мережева (дискретні елементи і зв’язки)

Важливі категорії: сфера туризму, індустрія туризму, туристична дестинація. Сфера туризму – багатокомпонентне утворення, до якого включають територію, ресурси, виробничо-господарські та інституційно-організаційні підсистеми Т.

Індустрія Т. – міжгалузевий господарський комплекс на підставі створення та реалізації туристичного продукту. Кластери – локальні поєднання суб’єктів туристичної діяльності за цільовим призначенням відповідно до видів і форм Т. Дестинація – місце споживання туристичного продукту (характеризується потенціалом, атрактивністю, бізнес-структура).

З точки зору ГТ дестинації – території, сформовані на основі спільного використання туристичних ресурсів складовими індустрії туризму певного порядку, що визначає ієрархічний рівень дестинації, її масштаби. До складу дестинації належать різні елементи територіальної організації туризму. Дестинації формують опорний туристичний каркас певного ієрархічного рівня – лінійно-мережевого формату.

У межах ГР і Т – методики визначення гранично допустимих навантажень на різні типи ландшафтів з метою визначення режиму рекреаційного природокористування, методики оцінювання ступеню атракційності туристичних ресурсів та оптимізації рекреаційно-туристського природокористування. Основні поняття: рекреаційно-туристичний потенціал (сукупна продуктивність рекреаційно-туристських ресурсів), рекреаційна ємкість (кількісні показники), рекреаційне навантаження (кількісні показники).