10. Територіальний принцип чинності кримінального закону.

Згідно з чинним законодавством України, до її території належать:

1. Сухопутна (суша) територія в межах державного кор­дону України.

2. Водна територія, до якої належать:

а) внутрішні територіальні води - води морських портів України, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких пов­ністю належать Україні, води прикордонних річок до сере­дини головного фарватеру;

б) територіальні приберегові морські води шириною 12 морських миль від лінії найбільшого відливу (морська ми­ля дорівнює 1853 м).

3. Повітряний простір України, тобто частина атмосфе­ри, що знаходиться над сухопутною та водною територією України.

4. Надра України, тобто простір під поверхнею сухопут­ної і водяної території.

5. Військові пароплави, шлюпки, які плавають під пра­пором України, а також військові літаки і гелікоптери, де б вони не знаходились.

6. Цивільні і торговельні пароплави, які плавають під прапором України у відкритому морі 7. Літаки, гелікоптери цивільної авіації України, які не знаходяться над територією іноземної держави.

8. Територія військових частий Збройних сил України, які розташовані за кордоном.

9. Територія дипломатичних консульств, посольств, представництв України за кордоном.

Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі кримінального за­конодавства України, тобто підлягають відповідальності за кримінальним законом, який діяв у місці вчинення злочину.

Згідно з чинним законодавством та практикою його за­стосування місцем вчинення злочину вважається:

1. Місце, де настали злочинні наслідки дій, якщо цей злочин має так званий «матеріальний» склад злочину (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення май­на, переривання вагітності, викрадення і т. ін.).

2. Місце, де були вчинені передбачені кримінальним за­коном дії, якщо злочин містить так званий «формальний» склад злочину (хабарництво, глум над державною символі­кою, наркоманія тощо).

3. Територія України, якщо суспільне небезпечні дії чи бездіяльність були вчинені за межами України, а їх наслід­ки настали чи могли настати на території України.

Таким же чином визначається місце вчинення злочину і тоді, коли готування до злочину чи замах на вчинення зло­чину були вчинені за кордоном, а їх наслідки настали на території України.

4. Місце вчинення злочину у співучасті визнається міс­цем вчинення злочину його виконавцем.

5. Місцем вчинення тривалих, продовжуваних злочинів та злочинів, які чинилися у вигляді промислу, вважається місце, де був учинений останній злочин чи більшість із них, або місце, де винна особа була затримана чи віддана до су­ду.

11. Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону.

Чинність КК України щодо діянь, вчинених за межами України, визначена в ст.5. Відповідальність за злочини, вчинені за межами України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв‘язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов‘язків. Зокрема., громадяни України згідно КУ зобов‘язані неухильно дотримуватись КУ та законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 КУ), а держава зобов‘язана відповідати перед людиною за свою діяльність (ст.3). Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст.8 ЗУ “Про громадянство” від 08.10.1991р. у редакції від 16.04.1997р.). Громадянин України несе відповідальність на батьківщині за вчинене за кордоном діяння (ч.1 ст.5 КК) лише за умови, що воно визначається злочинним даним КК та законом іноземної держави або лише даним КК, якщо воно посягало на інтереси правопорядку України. Якщо діяння на посягало на інтереси іноземного правопорядку і реально не завдало і не могло завдати школи інтересам українського правопорядку, то воно є малозначним діянням (ч.2 ст.7 КК). На таких само підставах (ч.2 ст.5) за дані діяння несуть відповідальність і “перебуваючі в Україні особи без громадянства”, тобто особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні. Питання про належність до громадянства України вирішується згідно ст.1-27 ЗУ “Про громадянство”.

Ч.3 ст.5 КК, яка передбачає відповідальність в Україні за злочин, за який особу було притягнуто за кордоном, суперечить КУ, бо ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне ї те ж саме правопорушення.

Згідно з Мінською конвенцією кожна з договірних сторін при розслідуванні злочинів і розгляді кримінальних справ судами враховує передбачені законодавством пом‘якшуючі та обтяжуючі обставини не залежно від того, на території якої договірної сторони вони виникли.

Видача громадянина України іноземній державі є неприпустимою (ч.2 ст.25 КУ). Це не стосується випадків видачі громадянина України повноважному міжнародному судовому органу у зв‘язку з можливим вчиненням ним передбачених міжнародними конвенціями злочинів (злочини проти миру і людяності та воєнних злочинів). Видача інших осіб – іноземних громадян і осіб без громадянства – може здійснюватись на основі міжнародних конвенцій, міжнародних договорів та угод, чинних для України. Україна 25.09.1995р. приєдналася до Європейської Конвенції від 13.12.1957р. про видачу правопорушників, згідно якої Україна повинна видавати іншим договірним державам осіб які переслідуються компетентними органами сторони, яка робить запит, за вчинення правопорушення або які розшукуються цими органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою (ст.1 Конвенції). Це положення про видачу не стосується громадян України, оскільки видача громадян України заборонена КУ (ч.2 ст.25 КУ). Крім того, дана Конвенція, як й інші конвенції, передбачає право держави відмовити у видачі свого громадянина (п.”а” ч.1 ст.6).