6. Джерела кримінального права України.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути.

Для неухильного дотримання положень КУ Пленум ВС України у постанові “Про застосування КУ при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9 зобов‘язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його КУ (п.2).

Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України, де сукупність кримінально-правових норм об‘єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним є КК 1960р. із численними доповненнями і змінами.

Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід‘ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

7. Структура кримінального закону. Диспозиція і санкція та їх види.

Першою структурною складовою у побудові криміналь­ного закону є кримінально-правова норма.

Кримінально-правова норма являє собою відбиту (відо­бражену) у забороняючій чи зобов'язуючій формі вимогу держави про повинну поведінку і установлену нею міру покарання за порушення цієї вимоги.

За змістом кримінально-правові норми - заборонювальні (тобто норми заборонення) - вони забороняють чинити су­спільне небезпечні діяння або забороняють бездіяти,- ви­магаючи чинити ті дії, які особа була зобов'язана і могла вчинити (зобов'язувальні норми).

Кожна стаття кримінального закону складається з однієї чи декількох кримінально-правових норм.

Одну кримінально-правову норму містять статті 111, 113, 116,117, 118,123, 138, 167 КК.

Із кількох кримінально-правових норм складаються статті 120, 133, 136, 143, 152, 185, 191, 212, 224 і багато ін­ших.

Структурно кримінально-правова норма складається чи поділяється на диспозицію і санкцію. Гіпотеза кримінально-правової норми, як правило, в статтях кримінального зако­ну відсутня. Вона або об'єднується з диспозицією, або має­ться на увазі, вбачається, або випливає з диспозиції.

Гіпотеза - якщо особа порушить заборону і вчинить дії, які названі в диспозиції цієї норми, то до неї буде застосо­вана санкція цієї норми.

Диспозиція - таємне викрадення чужого майна.

Санкція — карається позбавленням волі на строк до трьох років, а викладена вона в Законі таким чином: «таєм­не викрадення чужого майна (крадіжка) - карається позба­вленням волі на строк до трьох років...».

Гіпотеза норми - це умови, за якими діє, набуває чин­ності диспозиція.

Диспозиція норми - це правило поведінки, законодавче визначення (опис) ознак конкретного злочину, головним чином, ознак його об'єктивної сторони. За змістом диспо­зиції поділяються на:

1. Описові 2. Прості 3. Відсильні 4. Бланкетні

Санкція - це структурна частина кримінально-правової норми, у якій встановлені вид і міра покарання за злочин, передбачений цією нормою. У санкції викривається зако­нодавча оцінка ступеня суспільної небезпечності злочину і розмір кари.

У чинному Кримінальному кодексі України використо­вуються лише два види санкцій:

1. Відносно визначені:

2. Альтернативні санкції