37. Уточнювальні і пояснювальні компоненти у структурі простого ускладненого речення.

На відміну від власне відокремлених конструкцій, уточнювальні члени речення позбавлені напівпредикативності. Вихованець називає їх опосередкованими другорядними членами речення співвіднесеність яких з ядерними компонентами відбувається через поєднання їх із іншими синтаксично однотипними другорядними членами, які переважно передують їм, пояснювальні , уточню вальні ними.

Крім опосередкованої належності до ядерної структури, вони характеризуються пояснювальними, уточнювальними відношеннями з тими сурядними компонентом, з яким перебувають у позиції співвіднесеності щодо предикативного центру. При збереженні паралелізму членів ряду, спільної денотативної основи, відношення їх між собою перебувають у певній смисловій залежності. Такі відношення передбачають можливість більшої інформативної наповненості одного компонента ряду через 2,повнішого тлумачення,конкретизацію,уточнення семантики попереднього компонента. Функціонально-комунікативна зорієнтованість таких членів полягає в тому.що вони відповідають на питання а коли саме?а де саме? Іт.д. Перебувають у співвідносному синтаксичному зв»язку щодо ядра речення відокремлені уточню вальні обставини,виражені головним чином прийменниково-іменниковими конструкціями. Конретизаційно-уточнювальна функція повторюваного обставинного компонента виявляється в його інтонаційно-смисловому виділенні. Однак таке відокремлення залежить від індивідуально-авторської запрограмованості. Важливу роль у структурній організації відокремлено-уточнювальних обставин відіграють конкретизаційні частки та інші службові слова,як-от: саме,зокрема,точніше,передусім,у тому числі тощо.

Відокремлено-уточнювальні означення- це переважно прикметникові (дієприкметникові) та прийменниково-іменникові поширювачі моделі речення,що відзначаються конкретизаційною семантикою щодо пре позиційних прикметникових, числівникових, займенникових слів.

Функцію уточнювальних компонентів виконують: а) узгоджені прикметники,ад»активні сполучники,корелюючи з відповідними прикметниковими,займенниковими,числівниковими означеннями;б) неузгоджені означальні компоненти,виражені і одиничними іменниками в непрямих відмінках,і субстантивними зворотами.

Відокремлено-уточнювальні додатки характеризуються формальною тотожністю з уточню вальними додатками з узагальненою семантикою. Відокремлювані додатки,супроводжувані словами точніше,зокрема,передусім,а саме,наприклад,у тому числі іт.н., які виконують конкретизаційно-уточнювальну.переважно обмежувальну, або й доповню вальну,роль щодо уточнюваного слова.

Серед уточню вальних членів речення виразно виділяють пояснювальні члени, що мають семантичну тотожність з уточнюваним компонентом.Пояснення означає, що той самий об»єкт,явище,ознака представлені в доступнішій формі для читача, через конкретизацію більш загального, абстрактного, ідіоматичного,вираженого словами іншомовного походження,складноскороченими словами,термінологічною,діалектною лексикою.

Тотожні,синонімічні відношення часто увиразнюються сполучниками тобто,себто,цебто та полісемічними сполучниками або, чи,які виступають у тому ж значенні.

У функції відокремлювано-уточнювальних(пояснювальних)можуть виступати і головні члени речення –підмети(Література,в тому числі й критика,має сьогодні жити).

НЕ З КНИЖКИ,КОМУ НЕ ПІДХОДИТЬ_ДЕЛЕЙТНІТЬ

Відокремлюваний уточнювальний ЧР служить для уточнення,роз»яснення якогось члена речення.

За Слиньком: не визначає пояснювально-уточнювальні звороти як ЧР,оскільки вони не входять до складу моделі,а тільки пошурюють її на рівні комунікативного вживання. Функціонально-комунікативна зорієнтованість відокремлюваних уточню вальних ЧР знаходить вираження в тому,що вони відповідають на питання аде саме? А що саме? Тощо.Уточнювальні компоненти можуть бути поширеними і непоширеними .Уточнювальні компоненти завжди відокремлюються,стоять,як правило,після того ЧР,зміст якого вони уточнюють. Уточнення до підмета виконує функцію прикладки, Уточнюваними можуть бути як головні так і другорядні члени речення. Найчастіше є уточнення до прислівника.

Логічну основу уточнювально-пояснювальних відношень становить думка про тотожність певного явища, ознаки чи обставини. Дві різні номінації віднесені до того самого об’єкта дійсності, але репрезентують цей об’єкт кожна у своєму аспекті. У цьому і полягає функція подвійного позначення: У місті Степан відразу подався на навчання, тобто подав документи до інститити.

При пояснювальних відношеннях значення тотожності виступає суто синтаксичним: воно випливає з конструкції, а не з лексичного значен­ня слова. Засоби утворення пояснювальної конструкції залежать від ха­рактеру пояснювальних відношень. У складі висловлення повторне по­значення може виражати: конкретизацію, перелік частковостей, пояс­нення, тлумачення, точніше позначення, окреслення значущості чого- небудь, з’ясування сутності явища, його суб’єктивну оцінку. Це знахо­дить вираження у виборі службових слів — показників пояснювальних зв’язків і в типі інтонації, і в лексичному складі пояснюваного. За спе- ціалізованістю службові слова пояснювальної конструкції поділяють­ся на два типи: 1) спеціальні пояснювальні сполучники; тобто, а саме, або; 2) службові слова, що поєднують свою власну функцію зі сполуч­никовою: а) правильніше, точніше, просто кажучи, краще сказати, швидше; б) в тому числі, такі як, як наприклад; в) наприклад, зокре­ма, перш за все, в першу чергу, в крайньому разі; г) навіть, хоч би; Г) уже, власне, саме. Службові слова другої групи реалізують свою функцію самостійно і в сполученні із сполучниками, зокрема сурядними.

З-поміж пояснювальних конструкцій слід розрізняти: 1) власне-пояснення, 2) конкретизацію, або уточнення, 3) включення. Власне-пояс нення будується за допомогою сполучників тобто, а саме, або, службо­вих слів — правильніше, точніше, інакше кажучи, а також із участю займенниково-вказівних слів: Збір підписів відклали на два тижні, тобто до 15 жовтня (3 газ.); Бліда поганка утворює надзвичайно шкідливу речовину, зокрема Фалодин (3 журн.). З-поміж власне пояснювальних конструкцій вирізняються конструкції з узагальнювальним словом, у яких останнє виступає загальним окреслювачем предмета або явища: У парку зібрано різноманітні дерев’яні будівлі: повітка, Їдаль­ня, різних стилів хати, церкви, мости та ін. У сучасній українській мові активно використовуються у структурі пояснювальної конструкції займенниково-вказівні слова типу все, всі, це, ці, все це, всі ці, ось що. Після переліку однорідних членів перед таким вказівним словом ста­виться тире; Чоловіки й жінки, молодь, мале й старе — усі посходилися на свято народної пісні (3 газ.); Почуття високої відповідальності за долю… невтомний пошук художніх узагальнень — ось шо завжди супро­воджувало Олександра Довженка (3 газ.). Після узагальнювального слова перед рядом однорідних членів звичайно ставиться двокрапка; Із сучасних прозаїків дуже люблю читати ось кого: Олеся Бердника, Івана Білика, Олеся Гончара, Євгена Гуцала, Павла Загребельного, Юрія Муш- кетика, Євгена Пашковського (3 газ.). Якщо вказівник-займенник стоїть перед іменником узагальнювального значення, тоді ставиться тире; Для нас нерозривні ці поняття — принциповість, чесність, гуманізм. Роль узагальнювального компонента можуть виконувати прикметникові зай­менники типу який, чий, котрий та займенникові прислівники типу де, куди, звідки, коли, навіщо: Коли ти вернешся — сьогодні, завтра чи післязавтра? Відношення включення виражаються не сполучниками, а спеціальними службовими словами і словосполуками типу наприк­лад, в тому числі, зокрема, особливо, що обґрунтовують виділення пев­ного факту: Багато разів я бачив, як декілька маленьких пташок, на­приклад ластівок, кидаються навперейми яструбу, відганяючи його від свого житла (3 журн.). Завдяки значенню прикладки, включення набуває в реченні додаткової функції — приєднувальної.