2. При творенні іменників із суфіксом ин(а) змінюються групи приголосних:

а)  цьк на чч : козацький - козаччина, донецький - Донеччина (але: галицький - Галичина);

б)  ськ, ск, сок на щ: полтавський - Полтавщина, пісок - піщина, віск - вощина; 27.

 Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки: — правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам — різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови — виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори — ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає (“Хто ясно мислить, той ясно викладає”). — точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. — нормативність: відповідність системі мови, її законам. — чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям учителя; — стислість доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється .— логічність (точність вживання слів і слов осполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту).— варіативність,; 28. Орфоепічна правильність мови.

Висока культура усного мовлення неможлива без досконалого звукового його оформлення. Із звуковою стороною мови пов'язані насамперед фонетичні й орфоепічні норми. Фонетичні норми виявляються у додержанні правильного вживання звуків мови, зокрема у врахуванні правил чергування голосних i приголосних у словах, подовженням, уподібненням тощо: спокій — спокою; лебідь — лебедя (а не лебедя), село — сіл (а не сел); порох — порошина — у nopoci (а не в пороху); радити — раджу (а не ражу i не радю); cидіти — сиджу (а не сижу i не сидю).

29. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм. Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних

форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових

закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми

висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо

коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова

точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність

викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в

офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних

морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин

мови. 30. Правопис відмінкових закінчень іменників 2 відміни у родовому відмінку.

 сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір - папера (документ) - паперу (матеріал): акт - акта (документ) - акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

- загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Луцька, Тернополя, Севастополя;

- інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -с в, -ськ: Дніпра, Трудежа, Ірпеня; Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

- назви речей, предметів: комп 'ютера. ксерокса, стола, автомобічя, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

- назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

- назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду - з іншим значенням):

- назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Примітка. Деякі назви цісі групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, склад}: порту, канаяу.магазину. вокзалу, метрополітену та ін.

- наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата; 31. Правопис складних іменників та прикметників. Складні іменники пишуться разом: а) Якщо складний іменник утворений від колишнього словосполучення за допомогою сполучного голосного: чорнозем (чорна земля); б) Усі складноскорочені з першими частинами: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, гідро-, електро-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мікро-, мілі-, фото- й інші: автотраса, електрочайник;

в) Складні іменники, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначається цифрою): сімдесятиріччя, трикутник; г) Усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацбанк, Міносвіти, профспілка; ґ) Складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, перекотиполе; д) Складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, термогідродинаміка. е) Складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу- (загальні назви): пів'яблука, півстолу. 2.Складні іменники пишуться через дефіс: а) Іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж; б) Іменники, що означають спеціальність, професію, державні посади, військові, наукові звання: лікар-еколог, генерал-губернатор; в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка; г) Іменники, що означають складні одиниці виміру: людино-день, тонно-кілометр; ґ) Прикладки, що стоять після пояснюваного слова й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: дівчина-красуня; д) Прикладки - видові назви, які стоять перед пояснюва

 Складні прикметники пишуться разом: а) Утворені від залежних між собою слів (між ними не можна вставити сполучника і): лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло); б) До складу складних прикметників входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: староукраїнський, багатоканальний; в) Першою частиною складних прикметників є числівник записаний словом: двадцятирічний. 4. Складні прикметники пишуться через дефіс: а) Якщо вони утворені від незалежних одне від одного слів, між якими можна поставити сполучник і: українсько-російський, навчально-виховний; б) Складні прикметники, що означають відтінки кольору або смаку: