Основні завдання. Головне завдання вищої школи - готувати висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють державною мовою в усній та писемній її формах. Курс "Українська мова (за професійним спрямуванням)" передбачає продовження формування національномовної особистості, комунікативних навичок майбутніх спеціалістів, студіювання особливостей фахової мови.

Отже, предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

Завдання курсу - сформувати:

^ мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;

^ навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

^ вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;

^ стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;

^ навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.

3. Державотворча роль мови. Зрештою, з мови починається сама держава. У мові - важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови немає народу як нації. Народ або грецькою мовою етнос - це історично сформована людська спільнота, яка відрізняється від сусідів окремою власною територією (батьківщиною), культурою, мовою, психічним складом та самосвідомістю. Народ, що історично дозрів до створення власної держави, називають нацією. Отже, нація - це вища стадія розвитку етносу, на якій останній творить - національну державу. В сучасному світі народ може цивілізовано існувати лише у формі нації, тобто у власній державі. .  1.Комунікативна (функція спілкування).. 2. Номінативна  3. Мислетворча. 4. Пізнавальна. 5. Експресивна (виражальна). 6. Естетична. 7. Культорологічна. 8. Ідентифікаційна.  4. Стилі і типи мовлення.

Стиль ( лат. stilus) – загострена паличка для письма – це сукупність мовних засобів (лексичних, граматичних, синтаксичних), що використовуються мовцем за певних умов спілкування у тій чи іншій сфері людської діяльності (політика, наука, техніка, право, художня література, діловодство).Розрізняють основні стилі мови: публіцистичний, офіційно-діловий, художній, науковий, розмовний.І Тип мовлення - спосіб викладу, що обирається автором і орієнтований (в залежності від змісту висловлювання і характеру текстової інформації) на одну із завдань: статично зобразити дійсність, описати її; динамічно відобразити дійсність, розповісти про неї; відобразити причинно-наслідкові зв'язки явищ дійсності. У відповідності з цими цілями комунікації виділяються три основні типи мови: опис, розповідь, роздум.  5. Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується уніфі ковані стю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків). 6. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Культура мовлення — це не тільки загальноприйнятий мовний етикет, а й дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, стилістичними і синтаксичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги культури усного спілкування.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

7. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

Публічний виступ являє собою процес передачі інформації, основна мета якого - переконати слухачів у правильності тих чи інших положень. Кілька правил успішного публічного виступу:  1. Підготовка промови  2. Місце виступу.  3. Одяг  4. Успішне публічний виступ - кілька секретів.  Коли ви заходите в аудиторію, рухайтеся впевнено, не Семен і не робіть метушливих рухів. Ідіть своєю звичайною ходою, цим ви переконаєте присутніх, що ви не хвилюєтеся і нікуди не поспішайте. Коли вас представили, підніміться, обов'язково подаруєте залу легку посмішку і увійдіть в безпосередній зоровий контакт з аудиторією.  Існують три типи підготовки до публічного виступу:

o написання повного тексту промови;

o запис головних положень (тез та аргументів);

o виголошення промови експромтом.

8. Мова і думка Мова — необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством, досвіду

Процес виявлення структури думок, виведення формул, установлення всіх складових того чи іншого судження є формалізація думок. Формалізація дає змогу формулювати певні закони і правила. Розумова діяльність людини безпосередньо випливає з мислення. Мислення — це найвища форма відображення реальності в свідомості людини. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій:аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція, конкретизація.

Мислення – основа розумової діяльності людини.

Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку. Мислення, якщо воно правильне, відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. 9.

Основні завдання риторики. Перший закон риторики - закон гармонізуючого діалогу говорить: ефективне мовне спілкування можливо тільки при діалогічному взаємодії учасників мовної ситуації. Другий закон - закон просування і орієнтації адресата, який вимагає, щоб слухач за допомогою мовця був орієнтований "у просторі" мови і щоб він відчував, що разом з промовистою просувається до мети. Третій закон риторики, закон емоційності, вимагає, "щоб мовець не тільки мислив, не тільки розумом творив свою промову, а й відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє чи розмовляє. Четвертий закон риторики - закон задоволення. Мова тоді і тому дієва, коли приносить задоволення слухачеві (співрозмовника). Перш за все створенням ігровий установки, "загадок", які разом з промовистою розгадує слухач. Уміння користуватися парадоксом, каламбуром, грою слів - ось що допоможе говорить принести задоволення слухачеві.. 10. Поняття етики ділового спілкування, її предмет, завдання. Етика ділового спілкування — це нова навчальна дис­ципліна, становленню і розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент, маркетинг тощо). Проте найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну і ту ж природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію. Об'єкт дисципліни — ділове спілкування, а її предмет — його моральний та психологічний аспекти, етичні та психо­логічні механізми. 11. Основні види ділового спілкування

Спілкування — це передача думок та емоцій у процесі взаємовідносин між людьми.

До основних видів ділового спілкування відносяться: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. Готового рецепта, як проводити ділове спілкування і досягти успіху, не існує, все залежить від конкретних обставин, але, наскільки це можливо, слід дотримуватись правил:

1. Сформулювати; конкретну мету спілкування, скласти план його проведення.

2. Створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. При-вернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми.

3. Уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання.

4. Не відволікатися від наміченої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями.

5. Робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію.

6. Закінчувати обговорений після досягнення мети.

12. Основні правила ділового спілкування. Правила ділової розмови 1.    Під час розмови намагайся бути ввічливим. 2.    Поважай співрозмовника, будь уважним, доброзичливим. 3.    Уважно слухай того, з ким говориш, не перебивай його без вибачення. 4.    Спілкуючись з іншими намагайся не виявляти свого поганого настрою. 5.    Не розмовляй без потреби голосно, не вживай грубих слів. 6.    Під час розмови не викрикуй, не розмахуй руками. 14. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів і по телефону. У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію (абонент). Може бути й третя особа – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.

Традиційно телефонна розмова складається з таких елементів:

- момент встановлення зв’язку (взаємне відрекомендування);

- виклад суті справи (уведення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, відповідь);

- закінчення розмови.

Переговори — це вид спільної з партнером діяльності, як правило, спрямованої на рішення проблеми.

Вони завжди припускають, принаймні, двох учасників, інтереси яких частково збігаються, а частково — розходяться. В інших випадках ми маємо справу зовсім з іншими видами взаємодії. При повному збігу інтересів сторін обговорення не потрібно, учасники просто переходять до співробітництва.

15. Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову(банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують словотермінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

16. Термінологічна і професійна лексика. Досить поширеним джерелом входження термінологічної лексики до загальномовного вжитку є преса. Без сумніву, особливу роль у поповненні словникового складу мови відіграють журналісти. "Мова мас-медіа є своєрідним дзеркалом сучасної літературної мови, у якому відбивається багатофункціональність національної мови, ступінь її інтелектуалізації, зокрема через поширення термінів з різних галузей знань та їхню загальномовну адаптацію. Термінологічна лексика, зафіксована в спеціальних словниках, уживана в професійній сфері, починає нове життя в мові ЗМІ. Вивчення процесів неологізації на матеріалі мовної практики мас-медіа засвідчує, що останні відіграють у сучасній літературній мові роль головного чинника сприймання лексичних інновацій, поширення й узвичаєння їх у масовій свідомості читачів (слухачів, глядачів)" У газетних матеріалах, таких різнопланових і великих за обсягом, можна прослідкувати характерну для нашого часу вузьку професійну спеціалізацію (позалінгвальна обумовленість) та власне мовну й термінологічну невпорядкованість з прагненням до унормування. Зупинимося на деяких способах цієї мовної організації: а) конструкції з прикладкою:бухгалтер-фінансист, бухгалтер-касир,контролер-касир, перукар-модельєр, художник-декоратор, бренд-менеджер,кардіолог-хірург,візажист-косметолог, художник-конструктор; 

17. Пароніми і омоніми в діловому мовленні. Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням. Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах:ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом:обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось - помилкове уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).

18. Синоніми в діловому мовленні. Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстраш-

ний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову. 19. Фразеологічні звороти у проф. Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів,

цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування

є:

1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів'я (п'яте колесо

до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

2. Виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не

страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати

задній хід).

4. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика

дослідження, об’єкт дослідження).

3. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содом і

Гоморра; випити гірку чашу до дна).

4. Антична література та міфологія (ахіллесова п'ята; прокрустове ложе;

аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).

5. Влучні вирази відомих людей: Борітеся - поборете (Т. Шевченко); Сміх

крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере ( усе той тратить, хто дає ( усе

придбав (Ш. Руставелі).

20. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний відбір слова./

  Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Із розвитком мови слово, первісно однозначне, може набувати нових значень. Це відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву. Так, спадщиною називають “майно і т. Ін., що переходить після смерті його власника до іншої особи”. При перенесенні назви в інтелектуальну, культурну, матеріально-побутову сфери людської діяльності слово набуває значення “явища культури, науки, побуту і т. ін., що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів”. Як бачимо, між наведеними значеннями слова відчувається тісний смисловий зв’язок. Їх об’єднує уявлення про реалію, яка перейшла у користування до наступників. Отже, всі значення багатозначного слова пов’язані між собою спільною семантикою, тобто мають спільний значеннєвий елемент.

Синоніми близькі за значенням, але не тотожні, тому при введенні їх у текст важливо чітко усвідомлювати точний зміст слова, наприклад:

робітник ( людина, яка працює на промисловому підприємстві), працівник ( ширше поняття, бо стосується тих, хто працює у будь-якій сфері: медичний працівник, науковий працівник.

Мовні помилки, пов’язані з незнанням лексичного значення слова або сфери його вживання, спотворюють значення слова, що, в свою

Наприклад : байдужий – апатичний, асоціація – об’єднання –товариство-спілка

Група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом.

У складі синонімічного ряду одне слово є основним, стрижневим, його називають домінантою

Стилістика. Тема .Лексика ОДС

Домінанта у словнику синонімів подається першим як семантично наймісткіше, найуживаніше і стилістично нейтральне слово. 21. Складноскорочені слова, абрівеатури та графічні скорочення.

Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучен­ня пишуться великими буквами (крапки між ними не став­ляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Україн­ська республіканська партія — УРП. Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА. Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського вьісшее учебное заведение). Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн. Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них допи­суються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом. Слова на письмі скорочуються на приголосний: громадянин — гр., добродій — д., пан — п., наприклад — напр., область — обл., імені — ім., і так далі — і т. д.; але: нашої ери — н. є., острів — о.