2 Питання

Законом України "Про власність" (ст. 4) встановлено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, здійснює своєю владою управління ним і має право вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, суб'єктивне право власності формується як сукупність трьох найголовніших правомочностей: права володіння, права користування, права розпорядження. Щодо права власника управляти майном і вчиняти з ним дії, то, на нашу думку, це не нова, самостійна від названої "тріади" правомочність власника, а лише уточнення (роз'яснення) права користування і розпорядження майном.

Правомочності з користування, володіння і розпорядження виникають у власника водночас з виникненням права власності. Характерно, що разом, у сукупності "тріада" правомочностей, яка характеризує право власності у повному обсязі і розкриває його зміст, може належати лише власнику і нікому більше.

Окремо право володіння, право користування, право розпорядження може належати також іншим особам — орендареві, наймачу, іншим, які здійснюють ці права лише при погодженні з власником. Правомочності власника щодо належного йому майна здійснює він сам незалежно від волі та бажання всіх інших осіб і обмежуються лише законом. Проте і власник не може здійснювати своє суб'єктивне право на шкоду іншим особам.

Володіння означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, можливість впливати на річ. Право володіння у суб'єктивному розумінні є закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю: фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично (наприклад, має книгу у портфелі), а також той, хто має змогу впливати на цю річ (наприклад, власник житлового будинку не може володіти ним у фізичному розумінні, але він здійснює правомочність володіння внаслідок того, що має змогу впливати на цю річ за своїм інтересом).

Цивільне законодавство передбачає володіння законне і незаконне. Якщо особа здійснює володіння на законних підставах, таке володіння визнається законним, або титульним. Титульне володіння передусім належить самому власникові майна. Проте як елемент інших майнових прав воно може належати також іншим особам, зокрема наймачеві, орендареві при наймі чи оренді майна, комісіонеру при здійсненні договору комісії або охоронцеві на підставі договору схову. Таке право може надаватися не лише на підставі договірних відносин (найму, комісії, підряду, схову тощо), а й у результаті адміністративного акта (наприклад, відповідно до розпорядження органів опіки і піклування), воно може виникнути і на підставі прямої вказівки закону (наприклад, якщо йдеться про знахідку, безхазяйне майно, бездоглядну худобу).

Разом з тим право володіння власника відрізняється від права володіння інших осіб — титульних володільців, оскільки власник здійснює цю правомочність, як правило, у сукупності з іншими — правом користування і розпорядження. Крім того, власник робить це незалежно від інших осіб. Щодо титульних володільців, то вони мають узгоджувати свої дії з власником або здійснювати володіння на підставі договору, адміністративного акта, закону.

У деяких випадках титульний володілець може мати не тільки право володіння, а й інші правомочності, зокрема володіння і користування при наймі та оренді, володіння і розпорядження при комісії тощо. •

Вище зазначалося, що всі три правомочності водночас можуть у певному обсязі належати лише власникові. Тому його титульне володіння є первинним, а будь-яке інше (придбане від власника на підставі договору або за інших правових підстав) — похідним.

Поряд із титульним, або законним, володінням існує володіння без будь-яких правових підстав, тобто незаконне. Якщо особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не повинна знати про його незаконність, таке володіння є добросовісним незаконним володінням. Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, воно називається недобросовісним незаконним володінням. Наприклад, якщо особа знайшла чужу річ і не передала її відповідним органам (міліції, адміністрації установи або підприємства, де річ знайдено, чи виконавчому комітету сільської або селищної ради народних депутатів), вона має бути визнана недобросовісним незаконним володільцем. Інша справа, коли громадянин придбав у комісійному магазині річ, яку було вкрадено у власника. Набувач такого майна є незаконним, але добросовісним володільцем.

Норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном, становлять право володіння в об'єктивному розумінні.

Право користування в об'єктивному значенні — це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Право користування у суб'єктивному значенні — це закріплена нормами права можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Самостійна робота 4