1 Питання

Оскільки, характеризуючи зазначені інститу­ти сільськогосподарського використання природних ресурсів, ми послуговуватимемося понятійним апаратом теорії природноресур­сового права, коротко нагадаємо його ключові категорії.

Усі форми залучення природних ресурсів до сільськогосподар­ського виробництва можна назвати сільськогосподарським вико­ристанням природи. Використання природних ресурсів, відповідно до ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону нав­колишнього природного середовища", буває загальним і спеціаль­ним. Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, полягає в безперешкодному використанні природних ре­сурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (есте­тичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без отриман­ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння). Щоправда інколи право загального використання природних ресурсів може бути обмежене власниками природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначаєть­ся тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюють­ся за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійсню­ється право володіння ними); б) на його здійснення треба отрима­ти спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Фактичне розмежування загального і спеціального використан­ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризи­ку використання природних ресурсів. Критерії такого розмежуван­ня містяться в окремих актах природноресурсового законодавства.

Правова форма використання природних ресурсів — певний право­вий режим або закріплений у нормативних актах порядок використання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ресурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплат­не і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; г) право господарського відання; д) право оперативного управління

Самостіна робота 8

1 Питання

Охороні підлягають усі води (водні об'єкти) на території України від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запа­сів та інших об'єктів водного промислу, погіршити умови існу­вання диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очи­щення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму.

Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод сторонніми домішками, що розчиняються, вна­слідок чого вода стає непридатною для використання за при­значенням.

Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих та побутових відходів, які не розчи­няються у воді.

Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як засмічення характеризує якісний стан русел водойм.

Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.

З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми, основними з яких є:

1) законодавче закріплення компетенції органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтво­ренням водних ресурсів;

3) державний облік вод;

4) економіко-правове регулювання раціонального вико­ристання і охорони вод;

5) стандартизація і нормування в галузі використання і охорон

6) заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Компетенція органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин законодавче закріплена у Вод­ному кодексі України. До відання Верховної Ради України у згаданій галузі належить:

а) законодавче регулювання водних відносин та визна­чення основних напрямів державної політики в галузі раціо­нального використання та охорони водних ресурсів;

б) розпорядження водним фондом України;

в) затвердження державних, міждержавних програм вико­ристання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

г) встановлення правового режиму використання і охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

д) регулювання розподілу платежів за спеціальне водоко­ристування;

е) визначення повноважень місцевих Рад народних депу­татів і органів державної виконавчої влади щодо використан­ня і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

є) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулю­вання водних відносин. У водному законодавстві визначено також право в галузі регулювання водних відносин Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, сіль­ських, селищних, міських Рад народних депутатів. Належна реалізація цього права є гарантією раціонального викорис­тання вод, їх охорони та відтворення водних ресурсів.

До відання Кабінету Міністрів України в зазначеній галузі належить:

а) реалізація державної політики з питань використання і охорони вод;

б) здійснення державного контролю за використанням і охороною вод;

в) визначення пріоритетів водокористування;

г) забезпечення розробки державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод, затвер­дження регіональних програм;

д) визначення порядку діяльності органів державної вико­навчої влади в галузі використання і охорони вод, координа­ція їх діяльності;

е) прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними вимог держав­ного законодавства;

є) вирішення інших питань у галузі використання і охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів.

2 питаняя

Охорона атмосферного повітря – це система заходів, пов'язаних зі збереженням, поліпшенням і відновленням стану атмосферного повітря, попередженням його забруднення і зниженням рівня останнього, впливом на нього хімічних сполук, фізичних і біологічних факторів. Вона здійснюється різними способами: біологічним (проведення робіт з відновлення природних ресурсів і охороною їх від вичерпання); технологічним (удосконаленням технологічних процесів, систем очищення, організацією безвідхідних виробництв); економічним (плануванням охорони, матеріально-технічним забезпеченням, розвитком матеріального стимулювання за здійснення природоохоронних заходів); санітарним (застосування заходів для оздоровлення навколишнього природного середовища); організаційним (організація експлуатації і контролю за його станом і охороною); ідеологічним (проведення еколого-виховної роботи, поліпшення екологічної підготовки кадрів); правовим [8,С.324].

Під правовою охороною атмосфери розуміють сукупність регулятивних, охоронних, стимулюючих, превентивних і ін. норм і принципів, спрямованих на збереження, відновлення і попередження забруднення атмосферного повітря

Забруднення атмосферного повітря нерідко призводить до загибелі сільськогосподарських культур, зниження врожайнос­ті, захворювання чи загибелі домашніх і диких тварин, нес­приятливо впливає на стан і продуктивність лісу, на якість во­ди та існування в ній живих організмів.

Забруднення атмосфери відбувається з різних причин: ви­верження попелу і газів вулканами, пилові бурі, лісні пожежі тощо. Проте основним і найнебезпечнішим джерелом забруд­нення атмосфери є промислові підприємства, транспортні за­соби, отрутохімікати, що використовуються у сільському гос­подарстві.

Найбільше забруднюють повітря підприємства чорної і ко­льорової металургії, хімічної промисловості, цементні заводи, та ті, що працюють завдяки спалюванню різних видів палива. Великої шкоди повітряному басейну можуть завдати аварії на теплових та атомних електростанціях. Прикрим прикладом то­му є Чорнобильська АЕС.

Самостіна робота 9