2.1. Судова практика

Високопосадові правоохоронці та медичні світила заявляють про те, що чорного ринку трансплантацій у нашій країні немає і бути не може. А тим часом сотні українців шукають покупців на свої нирки та печінки, щоб пере-вірити ці слова варто лише написати на будь-якому пошуковому сайті в інтернеті щось накшталт ”куплю-продам нирку/печінку ”. Наприкінці серпня Ворошиловський районний суд Донецька виправдав ізраїльського трансплантолога Міхаеля Зіса, якому правоохоронці закидали незаконну пересадку органів у Донецькому центрі трансплантації нирки. Натомість на екстрадицію медика чекають у Молдові та Ізраїлі, прокуратури яких висувають Зісу подібні обвинувачення. За даною 143 статтею КК У за всю історію України засудили лише одну людину за спробу продати людський орган. 36-річна жінка за 45000 $ продавала нирку свого чотирирічного сина. Оборудка не вдалася, оскільки “покупцями” виявилися працівники МВС. Врок суду горе-матері - 4 роки позбавлення волі[7].

На Прикарпатті затримано працівників обласного бюро судово - ме-дичної експертизи, яких підозрюють у незаконному вилученні органів у донорів-трупів.

У даному разі задокументовано факти протиправних дій при вилученні анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у трупів –доно-

рів. Згідно з санкціями ст. 143 КК У за подібні діяння передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років[2;56].

До суду передано кримінальну справу проти двох керівників відділень, Київського обласного бюро судово-медичних експертиз та завідувача патологоанатомічного відділення однієї з районних лікарень області, які незаконно вилучали у померлих органи для пересадки. Про це повідомила прес-служба прокуратури Київської області.

“Під час досудового розслідування встановлено, що вказані особи впродовж 2010 року під час проведення розтинів трупів незаконно вилучили у 26 померлих очні яблука. Ці органи обвинувачені передавали до однієї із Київських офтальмологічних лікарень для подальшої трансплантації ”.

Обвинувачені визнали вину у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.143 КК “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини ”. Їм загрожує покарання у вигляді обмеження волі до трьох років.

Протягом 2005-2008 років органами прокуратури розслідувано 4 кримінальні справи за ст.143 Кримінального Кодексу України, пов’язані з торгівлею органами і тканинами людини[2,с.45]. Всі ці справи доправлено до суду, по 3 з низ винесено обвинувачу вальні вироки. Повідомлення від правоохоронних органів іноземних держав про спроби “купівлі-продажу”органів людини для трансплантологіії громадянами України до органів прокуратури не надходили[7].

Скандали пов’язані з торгівлею людськими органами, для нас уже давно не новина. Втім, жодна справа ”чорних трансплантологів” ще не дійшла до суду, а більшість із них виявилася міфами. Про м’ясників які полосують своїх жертв, аби пришити багатому клієнтові нове серце чи нирку мова не йде. Люди позбуваються “зайвих” органів цілком добровільно. Але не безкоштовно. На форумах в інтернеті можна знайти таку інформацію, де чоловік з України, що називає себе Юрієм, пише:

“Особисто я маю серйозний намір продати половину печінки, бо взагалі немає грошей. В мене родина, я заробляю 700 гривень на місяць . Як ви думаєте вистачає? Це реальна можливість відкрити свою справу…. Звісно, ризик є, дуже великий ризик і кажуть, що є інші виходи, але зрозумійте я вже втомився шукати. А тут є можливість заробити справжні гроші, хоча й дорогою ціною…”

20000 - 50000 $, що пропонують за донорський орган, для мешканців країн колишнього СРСР – надто великі гроші. Наскільки можна судити на чорному ринку людських органів пропозиція перевищує попит. Це пов’язано не лише з тим, що підпільна операція дуже дорога (наприклад, трансплантація нирки з урахуванням “послуг” донора може коштувати до 250000$) і мало який хворий та його родичі мають змогу зібрати таку суму. Річ у тім, що серед великої кількості “запчастин”, виставлених на продаж, дуже рідко трапляються органи, які підходять конкретним пацієнтам, адже окрім того, що донор має бути ідеально здоровим він іще і має бути максимально імуносу- місним з реципієнтом. Якщо донор і реципієнт не є родичами, то вірогідність такої сумісності дорівнює 1:50 000.

Зважаючи на постійний дефіцит донорських органів, а також той факт, що до 90% пересадок здійснюється з використанням трупних трансплантантів, стає очевидним, що як медичним працівникам, так і юристам необхідно чітко уявляти правові основи вилучення анатомічного матеріалу з тіла мертвого донора[9,с.12]. Відповідно до Закону України "Про трансплантацію органів та інших матеріалів людини" передбачена презумпція незгоди на вилучення трансплантанта з організму мертвого донора. Суть її полягає в тому, що вилучення анатомічного матеріалу у трупа можливо тільки за умови прижиттєвої заяви про згоду стати донором у разі своєї смерті, а за відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників.

З погляду медичного права необхідно зазначити, що світова практика має різні підходи до вирішення питання правомірності вилучення трансплантата з тіла померлої людини. В одних країнах це презумпція згоди, в інших - презумпція незгоди. Цікавими є дані щодо залежності кількості пересадок від прийнятої в країні юридичної концепції правомірності вилучення органів і тканин для трансплантації (презумпція згоди або презумпція незгоди) (за даними New et al., Kings Fund Institute, 1994 p., наведені JI.A. Бокерія, M.M. Каабак, P.А. Мовсесян зі співавт., 1997)[13].

Завдання шкоди здоров’ю людини є негативним чинником будь-якого суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров’я кожної людини. Тобто здоров’я , як об’єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої функціонуючої людської системи, незалежно від її фізичних чи психічних дефектів.

Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини в сфері медичного обслуговування є численними.

Кримінальна відповідальність за порушення порядку трансплантації органів чи тканин людини в науці кримінального права є особливо актуальною, але не достатньо теоретично розробленою, що, безумовно, перешкоджає правильному й одностайному застосуванню правоохоронними органами закону про кримінальну відповідальність, а, певною мірою, й організації належної боротьби з цим злочином.