ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Загальна характеристика злочину “порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”(ст.143 КК)…......................5

1.1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, як злочин в кримінальному праві……………………….......5

1.2. Судова практика………………………………………………………….7

Розділ 2. Юридичний аналіз складу злочину…………………………………….11

2.1. Об’єкт злочину……………………………………………………..……..11

2.2. Об’єктивна сторона злочину……………………………………...……..18

2.3. Суб’єкт злочину…………………………………………………………..21

2.4. Суб’єктивна сторона злочину……………………………………..…….24

2.5. Кваліфікуючі ознаки злочину…………………………………….……..29

Розділ 3. Правові проблеми сучасної трансплантології та шляхи їх вирішен-

ня…………………………………………………………………………………….30

3.1. Існуючі правові проблеми трансплантології………………………….33

3.2. Шляхи вирішення проблем пов’язаних із незаконною трансплан- тацією органів або тканин людини………………………………………………….33

Висновки…………………………………………………………………..……….34

Список використаних джерел…………………………………………….……..36

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Специфічність методу лікування за допомогою трансплантації органів або тканин людини полягає в тому, що в орбіту діяльності медичних працівників втягується донор, якому медична допомога не потрібна(більше того, медичним втручанням йому завжди завда­ється істотна шкода). У зв’язку з цим фігура донора набуває особливого зна­чення .

З урахуванням того, що в даний час застосування штучних органів є лише перспективним напрямком лікування хворих в медицині, я вважаю ва­рто погодитися з думкою, що “значимість донора як основного джерела тра­нсплантаційного матеріалу не виникає сумнівів”. Однак при цьому має бути забезпечений максимальний юридичний захист його здоров’я, а особливо життя, у тому числі і кримінально-правовий.

В Україні кримінальна відповідальність за злочини вчинені у сфері при­життєвого донорства передбачені ст.143 КК У. Встановлені цією статтею норми для кримінального законодавства є новелами. З цієї причини в Україні наукових праць з глибоким кримінально-правовим аналізом даних норм не­має. Ця тема не була до сьогодні предметом монографічного або дисертацій­ного дослідження. Безумовно, позитивним є видання після прийняття нового КК України перших науково-практичних коментарів та підручників (П.П. Андрущенко, М.І. Бажанов, В.О. Навроцький та ін.), в яких було дано пояс­нення зазначених кримінально-правових норм. Проте вивчення цих видань виявило різні тлумачення та спірність ряду питань, що стосуються криміна­льно-правової характеристики злочинів вказаної категорії: стосовно видів складів даних злочинів, їх конструктивних ознак, кваліфікації та ін.

Велику увагу було приділено правовим проблемам пересаджених орга­нів або тканин людини в юридичній науці в цілому (у працях М.І. Авдєєва, З.Л. Волож, М.М. Малєїнової, Н.О.Маргацької та ін.). Кримінально-правові аспекти проблем транспланталогії було розглянуто С.І.Авербахом, В.О. Глу­шковим, І.І. Гореликом, А.М.Крапсковим, Г.М. Красновським. Однак це дос­лідження періоду, коли кримінальна відповідальність безпосередньо за зло­чини у сфері трансплантації органів або тканин людини взагалі не була пе­редбачена. Останнім часом в Росії видана монографія С.С. Тихонової, але вона підготовлена на базі Кримінального кодексу Російської Федерації, тому її рекомендації можуть бути використані українською наукою обмежено.

У вітчизняній науці кримінального права було проведено низку досліджень, присвячених аналізу складу злочину, передбаченого ст.143 КК України. Серед таких досліджень слід, зокрема, згадати дисертаційні роботи Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові” (Київ, 2003) та С.В. Гранчака “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності”(Харків, 2006).

Сказане засвідчує актуальність теоретичного аналізу кримінально-правової оцінки різних видів суспільно-небезпечної поведінки у зазначеній сфері.

Об’єктом курсової роботи є проблеми, пов’язані з незаконною трансплантацією органів та тканин людини.

Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Метою курсової роботи є розв’язання теоретичних проблем при вчиненні зазначеного злочину та внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання курсової роботи:

1. розглянути предмет злочину;

2. з’ясувати особливості об’єктивної сторони злочину;

3. встановлення ознак суб’єктивної сторони злочину;

4. розкрити зміст кваліфікуючих ознак злочину тощо.

Розділ 1. Загальна характеристика злочину “порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”

1.1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, як злочин в кримінальному праві.

За роки незалежності України, із розвитком її як правової та демократичної держави, прагненням побудови цивілізованого суспільства охорона життя та здоров’я людини набуває особливого значення, що сприяло законодавчому вирішенню найважливіших проблем охорони життя і здоров’я людини. В українському суспільстві, зростає розуміння значення цінності людини, її життя та здоров’я. Така законодавча активність у сфері охорони здоров’я свідчить, з одного боку про розширення правового регулювання суспільних відносин, а з іншого – про визрівання передумов для нової кодифікації законодавства про охорону здоров’я [1,с.34].

Право людини на життя і здоров’я є головним серед прав, що захищаються державою, оскільки при втраті життя або здоров’я втрачають і інші цінності. Відповідно до ст.3 Конституції України людина її життя, здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпека є її найвищими соціальними цінностями. Одним із засобів їх охорони є трансплантація органів та тканин людини. Проте розвиток законодавства про охорону здоров’я і виникнення нових об’єктів правової охорони не привели до вироблення кримінально -правових механізмів, спроможних ефективно протистояти посяганням.

Практика доводить, що можливості трансплантації породжують зловживання нею, торгівлю органами, їх примусове вилучення, насильницьке донорство і навіть вбивство з метою трансплантації органів або тканин людини, що є порушенням головного права людини – права на життя.

Проблема трансплантації органів і тканин людини – одна із основних проблем забезпечення права людини на життя. Можна безкінечно співчувати десяткам тисяч хворих які страждають і потребують пересадки органів, але не слід забувати, що за даною проблемою стоїть безпека кожної окремої людини, а не тільки тієї що потребує пересадки органів чи тканини. Це підтверджує не тільки необхідність медично –правового та наукового забезпечення діяльності у сфері трансплантації органів або тканин людини та донорства крові, але і її кримінально-правової охорони, що в свою чергу обумовлює необхідність дослідження цієї проблеми наукою кримінального права.

Відомо, що з посиленням криміналізації суспільства в умовах важкого соціально-економічного стану в ньому зростає кількість злочинів пов’яза- них з розтинанням людей і викраденням дітей і дорослих з метою видалення органів, надання кредитів приватними особами громадянам з метою подальшого примусу розрахуватися органами та ін. Важкі соціально-економічні умови, в яких перебуває Україна, злиденний стан державних пенітенціарних закладів, інтернатів, дитячих будинків – посилює небезпеку того, що саме слабо захищені верстви населення стають першими донорами ”по неволі”, що саме їхні органи продаватимуться за кордон, або тим національним реципієнтам які заплатили б великі суми грошей за трансплантати.

Торгівля органами або тканинами людини означає укладення угод; що означає їх купівлю-продаж, у тому числі і зовнішньоторгівельних. Згідно з законодавством України укладення таких угод є незаконним у всіх випадках, окрім випадку купівлі-продажу кісткового мозку.

В Україні створена певна законодавча база для здійснення трансплантації органів і тканин людини. Положення знайшли свій розвиток у таких законах України:”Про донорство крові та її компонентів”(1995); “Про лікарські засоби”(1996); “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”(1999), "Про поховання та похоронну справу" (від 10 липня 2003 року № 1102 IV) які ще більше деталізували регулювання суспільних відносин у цій сфері[3,с.45].