36. Інноваційна діяльність: поняття, види та особливості здійснення на підприємстві.

Інноваційна діяльність — вид діяльності, пов’язаний із трансформацією ідей у новий або вдосконалений продукт, впроваджений на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності, або в новий підхід до соціальних послуг.

Виділяють шість основних видів інноваційної діяльності:

^ маркетинг нових продуктів, що передбачає види діяльності, пов’ язані з випуском нової продукції на ринок.

^ виробниче проектування, що передбачає підготовку планів і креслень для визначення виробничих процедур, технічних специфікацій, експлуатаційних характеристик, необхідних для створення концепції, розроблення, виробництва і маркетингу нових продуктів і процесів.

^ придбання матеріалізованої технології

^ придбання нематеріалізованої технології зі сторони у формі патентів, ліцензій, розкриття ноу-хау, торгових марок, конструкцій, моделей і послуг технологічного устаткування;

^ інструментальна підготовка й організація виробництва, що охоплює придбання виробничого устаткування й інструменту, зміни в них, а також у процедурах, методах і стандартах виробництва та контролю якості.

^ запуск виробництва і передвиробничі розробки, що включають модифікацію продукту і технологічного процесу, перепідготовку персоналу для застосування нових технологій і устаткування, а також пробне виробництво

Інноваційна діяльність взаємопов’язана з науково-технічною. Науково-технічна діяльність (НТД) — систематична діяльність зі створення, розвитку, поширення і застосування науково- технічних знань у всіх галузях науки і техніки.

43.Критичний обсяг виробництва і реалізації продукції: поняття, значення та технологія визначення. Aналіз беззбитковості є методом системного дослідження взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку підприємства з метою визначення: обсягу продажу, що забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання бажаного прибутку;величини прибутку за певного обсягу продажу; впливу зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства;оптимальної структури витрат. Сутність аналізу беззбитковості полягає у визначенні точки беззбитковості, в якій сукупний дохід від реалізації проекту дорівнює сукупним поточним витратам. Qкр=FC/P-AVC. Обсяг виробництва, що забезпечує отримання цільового прибутку: Qкрп=FC+Пц/Р-AVC. Qкр=FC/Km; Km=TR-VC/TR

Коеф. безпеки вир-ва: КБВ=Qф(пл)-Qкр /Qф(пл.)

44.Методи визначення собівартості товарної продукції підприємства. Собівартість готової продукції — це витрати на виробництво продукції, що готова до продажу. Собівартість готової продукції обчислюється як виробнича собівартість. Методи визначення собівартості продукції:1)Кошторисний метод 1.Кошторис—2.СВ валової продукції—3.Виробнича СВ товарної продукції—4.Повна СВ товарної продукції. 2)Метод підсумовування собів-ті окремих виробів. 3)Факторний метод: СВтп=СВвпр-∑дельта СВj За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є найпоширенішим на вітчизняних виробничих підприємствах.

45. Калькулювання собівартості одиниці продукції: поняття, способи здійснення та технологія обчислення статей. Калькулювання — процес визначення собівартості певного об’єкта витрат, яке необхідне для: підтримки прийняття рішень щодо ціноутворення, модифікації та розширення асортименту продукції, встановлення рівня беззбиткової ціни; здійснення контролю виробничого процесу і витрат на виробництво продукції;бюджетування та прогнозування діяльності підприємства і його фінансових результатів; розрахунку рентабельності окремих видів продукції (послуг, робіт). Методи калькулювання: Калькулювання за повними витратами передбачає включення до собівартості продукції всіх виробничих витрат на її виготовлення: виробничих, адміністративних, збутових та інших операційних витрат підприємства. Калькулювання за змінними витратами ґрунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цього методу до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати. Калькулювання за видами діяльності передбачає спершу групування накладних витрат за основними видами діяльності, процесами, операціями, а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреб останніх у відповідних видах діяльності. Калькулювання за стандартами — визначення собівартості на основі встановлених нормативів постійних і змінних витрат. Стандартні витрати — витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормальних умов діяльності. Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями. Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість. Витрати за статтею «Сировина й матеріали» можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Стаття «Енергія технологічна» обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію. Стаття «Основна заробітна плата виробників» обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли. Додаткова зарплата обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби виробників — у відсотках від суми основної та додаткової зарплати. Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною. На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). Далі Статті «Загальновиробничі витрати і, «Загальногосподарські витрати» Витрати за статтею«Підготовка та освоєння виробництва» списуються на продукцію однаковими частками за встановлений період їх відшкодування.Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції.

46. Ціни на продукцію (послуги): поняття, функції, елементний склад, різновиди, цінова політика та методи встановлення. Ціна традиційно розуміється як грошовий вираз вартості продукції (послуг). Функції цін: Обліково-вимірювальна функція створює можливість визначення витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання послуг. Реалізація розподільчої функції дозволяє за допомогою цін, які суттєво відрізняються від вартості, перерозподіляти частку доходів суб’єктів господарювання та населення. Стимулювальна функція ціни спрямована на мотивацію зростання ефективності господарювання та стимулювання інвестування у прибуткові галузі економіки. Регулююча функція. Класифікація цін: За характером впливу держави розрізняють фіксовані, регульовані і вільні ціни. За сферою обслуговування виокремлюють оптові і закупівельні ціни, ціни на будівельну продукцію, тарифи та роздрібні ціни. За територіальним поширенням слід відзначити міжнародні ціни, загальнодержавні, регіональні та зональні. За характером використання ціни поділяються на довідкові, фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні тощо. Практично кожна з означених вище цін складається з кількох складових — це собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (ПЗН), торговельна надбавка (ТН) тощо. Ціна виробника = ((СВ+П)+АЗ)+(1+ставка ПДВ). Ціна імпортера = (((митна в-ть+ митні та комісійні збори)*(1+ставка мита)*(1+ставка акцизу))+ (витрати імпортера + прибуток імпортера)*(1+ставка ПДВ). Всі методи, які використовуються для встановлення ціни, фахівці виокремлюють у три групи: Основою витратного підходу слугує така реальна категорія, як витрати підприємства на виробництво і збут товарів — або витрати, підтверджені документами бухгалтерії. Методи встановлення ціни, що орієнтуються на конкуренцію, враховують тип ринку, на якому функціонує підприємство, а також кількість і характеристику продавців, покупців та продукції, умови входу на ринок і виходу з нього. Методи встановлення ціни, які орієнтуються на попит, базуються на визначенні попиту на товар, встановленні цінової еластичності попиту та чутливості споживачів до рівнів цін на продукцію підприємства, врахуванні цінності продукції для споживачів Види цінової політики: впровадження,слідування у фарватері,атака,ціновий лідер,знімання вершків.

47. Фінансова діяльність підприємства: поняття, функції, суб’єкти та особливості здійснення. Управління процесами формування і використання капіталу є центральною ланкою в системі менеджменту суб’єкта господарювання. Будь-яка господарська операція підприємства має фінансовий підтекст — витрату, надходження або перетворення фінансових ресурсів. Завдання: Формування достат­нього обсягу фінансо­вих ресурсів, що забез­печують необхідні тем­пи економічного роз­витку підприємства; Забезпечення умов досягнення максималь­ної дохідності експлуа­тації капіталу за при­йнятного рівня фінан­сового ризику; Мінімізація ризиків втрати капіталу; Забезпечення постій­ної фінансової рівнова­ги підприємства у про­цесі його розвитку; Забезпечення доста­тнього рівня контролю над фірмою з боку її власників ;Забезпечення доста­тньої фінансової гнуч­кості фірми. Методи формування фін ресурсів: самофінансування, акціонування, боргове фінансування, отримання фін допомоги,змішане фінансування.

48. Прибуток підприємства: сутнісно-видова характеристика, значення, нормативна технологія визначення, процес формування та розподілу. Прибуток – різниця між доходом та витратами, понесеними на його ф-ня. Функції прибутку: ресурсна(задоволення потреб під-ва), стимулююча(мотивація до підвищення ефективності), регулююча(ф-ня і розподіл прибутку), обліково-вимірювальна(показник ефективності). Види прибутку: За стадією формування виділяють загальний та чистий прибуток (після оподаткування). За сукупністю витрат:валовий прибуток, операційний прибуток, маржинальний прибуток. За сферами, в яких ф-ся:прибуток від реалізації продукції, прибуток від іншої реалізації, прибуток від позареалізаційних операцій. За напрямами розподілу спожитий і капіталізований прибуток. За характером оподаткування виділяють прибуток, що оподатковується за звичайними ставками, прибуток, що підлягає оподаткуванню за спеціальною технологією і такий, що звільняється від оподаткування. За значенням кінцевого результату господарювання виділяють позитивний (власне прибуток) і негативний результат (збиток). Крім цього, розрізняють необхідний і граничний прибуток. Нормативні способи визначення прибутку: Бухгалтерський(«Загальні вимоги до фін д-ті), Податковий(Податковий кодекс України). Схема бухг порядку визначення прибутку: 1.Чистий дохід(виручка) від реаліз продукції 2.Валовий прибуток(збиток) 3.Фін рез-т від операц д-ті 4.Фін рез-т до оподаткування 5.Чистий прибуток(збиток). Прибуток, що підлягає оподаткуванню(Ппо)=дохід-СВрп-інші витрати,що зменшують базу оподаткування. Чистий прибуток(Пч)=Ппо*(1-ставка податку на прибуток під-в). Фактори розподілу прибутку: вимоги законодавства, мотиваційна політика, інвестиційна політика, потреби власників,фінансові зобов’язання. Джерела розподілу чистого прибутку:1.Обовязкові відрахування(кредит,штрафи тощо), 2.Фонд заощадження, 3.Фонд споживання(дивіденди на вкладений капітал, викуп корпоративних прав тощо)