- •1. Виховання як процес цілеспрямованого формування та розвитку особистості
- •2. Зміст виховного процесу
- •3. Форми і методи виховної роботи
- •4. Педагогічні умови що забезпечують ефективний виховний вплив на формування особистості
- •5. Мета і завдання виховного процесу в школі.
- •7. Методи виховання. Їх класифікація.
- •8. Характеристика методів вправляння та привчання.
- •9. Передумови створення виховних ситуацій
- •10. Різноманітність словесних методів виховання.
- •11. Характеристика стимулюючих методів виховання.
- •12. Методи пізнання, самопізнання, саморегуляції.
- •13. Прийоми і засоби виховання
- •14. Критерії оцінки рівнів ефективності виховного впливу
- •15. Особистісно-професійні якості педагога, що забезпечують організацію різнопланової виховної діяльності школярів.
- •16.Методи організації спілкування та формування позитивного досвіду сучасної поведінки.
- •17.Характеристика методу педагогічної вимоги.
- •18. Методи гри і змагання
- •19. Методи заохочення і покарання
- •20. Суть і форми позаурочної виховної роботи
- •Прийоми роботи над собоюУ процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою, до яких належать:
- •27. Методика контролю й оцінки
- •28. Концептуальні положення зміст і логіка особистісно орієнтованих технологій виховання Концептуальні положення
- •35. Організація роботи в школі щодо впровадження технологій педагогічна підтримка та ігрова педагогіка
- •40. Методи і прийоми виховання толерантності
- •41) Діалогові форми виховання толерантності
- •42) Взаємодія педагогів та батьків у вихованні толерантності учнів.
- •43) Основні форми і методи роботи вчителя з батьками учнів.
- •44) Способи залучення батьків до виховної роботи в школі.
- •45) Ідея гуманного виховання Сухомлинського.
- •46) Методика індивідуальної виховної роботи.
- •47) Методика планування виховної роботи.
- •48) Види планів виховної роботи класного керівника.
- •49) Проектувальна діяльність педагога вихователя.
- •50. Теоретичні передумови успішного планування виховної роботи.
- •51. Вивчення класного колективу і написання його психолого-педагогічної характеристики
- •52. Завдання , методи, принципи вивчення учня. Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики вичення учня.
- •53. Характеристика методу бесіди.
- •54. Зміст організації виховного процесу в позашкільних закладах.
- •55. Емоційне стимулювання як важливий чинник підвищення ефективності різнопланової виховної діяльності школярів.
- •56. Методика організації і проведення виховної години.
- •57. Сутність колективно-творчого виховання. А.С.Макаренко про колектив.
- •58. Педагогічне спілкування та його гуманізація в процесі виховання школярів
- •1. Педагогічне спілкування як форма міжособистісної взаємодії
- •2. Суть гуманізації навчання та її роль в педагогічному процесі
- •59. Рівні морального розвитку
- •63. Громадська думка.
- •64. Методи привчання,тренування
- •65. В.О. Сухомлинський про методику виховання колективу.
- •66. Розвиток внутрішньо колективних стосунків у школярів.
- •68. Етапи і прийоми організації ктс
- •70. Роль колективу у формуванні особистості молодшого школяра
45) Ідея гуманного виховання Сухомлинського.
Василь Олександрович Сухомлинський (1918--1970) -- видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям -- радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні. Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання -- це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно». Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. Значної уваги у своїй практичній діяльності і в теоретичних пошуках В. Сухомлинський надавав проблемі дитячого колективу. Новаторським можна вважати його положення про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. Якщо в радянській педагогіці йшлося про підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам, то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія інтересів.
46) Методика індивідуальної виховної роботи.
В процесі навчання і виховання треба зважати на індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учнів, тактовно, але постійно і неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.
Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від врахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня.
Він є стрижнем особистості, одним із важливих показників її індивідуальності. Залежно від обставин властивості характеру виявляється по-різному, інколи можуть бути не помітними чи змінюватися. Але для зміни психічного складу особистості потрібний тривалий час, систематичний виховний вплив, створення умов, які б унеможливили прояви небажаних рис характеру. Головне і вирішальне значення у перевихованні характеру має діяльність самої особистості, внаслідок чого у неї формуються якісно нові звички. А для цього необхідно виховувати в учнів тверде прагнення до самовиховання.
Урахування індивідуальних особливостей молодших школярів у навчанні та вихованні – це не пристосовування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосовування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості.