24. Поняття соціальної стратифікації.

Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація — це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum — пласт, прошарок).

Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

Верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя.

Критерії стратифікації:

Дохід вимірюється матеріальних коштах які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада — можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира — лише на членів бригади.

Престиж — повага статусу, який склався в громадській думці.

Отже, соціальна стратифікація — необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

25. Поняття соціології права.

Соціологія права це -1) галузь загальнотеоретичного правознавства, предметом якої є соціальні умови дії права в суспільстві (його формування, існування, реального функціонування). 2) частина загальної соціології, що вивчає роль права в системі соціальних інститутів;

3) галузь наукових знань про соціальні умови існування, розвитку та функціонування права. Соціологія права тісно пов'язана с кримінологією, соціальною інженерією і антропологією права.

Соціологія права вивчає суспільні відносини, що складаються як в процесі підготовки та ухвалення правових актів, так і в перебігу реалізації правових приписів, їх перетворення на соціальну поведінку особи та суспільних утворень, тобто вона спрямована на з’ясування соціальної зумовленості та соціальної ефективності права. Об'єктом соціології права є правове життя суспільства у всьому різноманітті її сторін, властивостей, процесів і явищ.

Отже, предметом соціології права є:

- створення і функціонування правової системи, її інститутів і норм;

- соціальна обумовленість і соціальна ефективність дії права;

- взаємозв'язок між правовими нормами, правовими відносинами і фактичними суспільними відносинами людей;

- соціальні функції права;

- правове регулювання діяльності індивідів, їх груп і організацій.

Таким чином, соціологія права являє собою певним чином структуровану систему соціальних знань про право як особливому соціально-юридичному феномену в його генезі, а також у дії, тобто як соціально детермінованому та соціально чинному (соціально направленому) явищі, процесі.

Методи соціології права - це конкретні підходи, прийоми, способи та інструменти, застосовувані соціологією права для вивчення соціальних закономірностей функціонування, зміни і взаємодії суспільства і права.

У соціології права найбільш часто використовуються наступні методи:

1. метод спостереження. Під спостереженням в соціології розуміється збір первинних даних, пов'язаних з об'єктом дослідження, здійснюваний дослідником особисто шляхом безпосереднього сприйняття. За ступенем залучення дослідника в спостерженні процеси розрізняють:

- невключне спостереження - дослідник не бере участі в подіях;

- включне спостереження, при здійсненні якого дослідник або контактує з учасниками досліджуваного процесу, або входить на правах учасника в досліджувану соціальну групу (наприклад, в кримінальну групу, в релігійну секту), тобто бере участь у досліджуваних подіях;

2. опитування. Являє собою метод збору первинної інформації про досліджуваниц об'єкт в ході безпосереднього (особистого) або опосередкованого (за допомогою анкети) соціально-психологічного спілкування дослідника і опитуваного (респондента) шляхом реєстрації відповідей респондента на заздалегідь підготовлені з конкретною дослідницькою метою питання. Різновиди опитування:

- анкетування - письмова форма опитування, в якій використовуються готові запитання (або анкета, тобто розмножений на комп'ютері або друкарським способом документ, що містить питання, адресовані респонденту);

- інтерв'ю - це опитування у формі усної бесіди дослідника з респондентом;

- експертне опитування - опитувані особи є фахівцями у певній галузі;

- суцільне опитування - опитувані особи належать до якої-небудь соціальної групи;

- вибіркове опитування - це опитування, що охоплює окремих представників тієї чи іншої соціальної групи в якості респондентів;

3. аналіз документів. Це сукупність прийомів, застосовуваних для вилучення із документальних джерел (преси, радіо, телебачення, ділових документів) соціологічної інформації при вивченні соціальних процесів і явищ з метою вирішення певних дослідницьких завдань.