30. Форма, структура, мова та найменування договору.

Відповідно до ст.2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (далі вагомі конвенція 1969р.) та Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями, міжнародний договір - це регульоване міжнародним правом угоду, укладену державами та іншими суб'єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.

Об'єктом міжнародного договору є відносини суб'єктів міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій та утримання від дій. Будь-який об'єкт міжнародного права може бути об'єктом міжнародного договору. Самі держави визначають, що має бути об'єктом міжнародного договору.

Сторонами, чи суб'єктами, міжнародних договорів виступають тільки суб'єкти міжнародного права.

Структура міжнародного договору не регламентована. Можна говорити, що міжнародний договір складається з трьох частин. У вступній частині, що називається ще преамбулою, містяться відомості про суб'єктах і учасниках договору, його мотиви і цілі, відомості про наявність і дійсності повноважень осіб, які підписали договір, а також про деякі деталях, не відносяться до об'єкта договірного регулювання, але мають значення для сторін.

У другій, основній частині договору містяться відомості про предмет договору, об'єкт та способі регулювання, права та обов'язки сторін, умови і способи виконання договірних зобов'язань.

У третій, заключній частині договору сторони визначають строк його дії, порядок набрання чинності, у тому числі необхідність ратифікації, перелік додатків, право на приєднання до договором третіх держав, місце підписання, мови договору, інші технічні деталі. За цим слідують підписи представників сторін. Договір може ділиться на статті, параграфи: великі договори можуть підрозділятися на розділи (частини), які або іменуються, або нумеруються; іноді використовують і те, і інше.

У двосторонньому договорі найчастіше використовують дві мови, кожної зі сторін, у зв'язку з чим договір складається в двох примірниках, кожний - на мові однієї із сторін. У багатосторонньому договорі, в якому іноді беруть участь до сотні держав і більш, складати договір на такій кількості мов неможливо. Тому учасники договору обирають кілька найбільш поширених мов, на яких складається текст договору. Історично найбільш поширеними мовами міжнародного договору були спочатку латинська, потім французька. У наслідку в це число увійшов англійська. В даний час в ООН визнані офіційними мовами англійська, французька, іспанська, російська, китайська, німецька та арабська. На цих мовах, як правило, на міжнародних конференціях полягають всі міжнародні договори.

Слід зазначити, що в ряді випадків не тільки двосторонні, але й багатосторонні договори можуть укладатися на одному мовою. Це, зокрема, відноситься до договорів, що укладаються між країнами СНД. Такий, наприклад, є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, складена в одному примірнику на російською мовою, підписана в Мінську 22 січня 1993р. десятьма країнами: Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдовою, Росією, Таджикистаном, Туркменією, Узбекистаном і Україною.

У рамках СНД мають місце й інші способи вирішення мовної проблеми, коли двосторонній договір укладається не на двох, а на трьох мовах. Так договір про правову допомогу між Україною і Грузією, підписаний 9 січня 1995р. був укладений українською, грузинською та російською мовах.