- •Загальна характеристика галузі конституційного права україни. Наука конституційного права
- •1. Поняття, предмет
- •2. Система галузі конституційного права
- •3. Конституційно-правові відносини та їх особливості
- •4. Відповідальність в конституційному праві
- •5. Джерела конституційного права
- •6. Наука конституційного права
- •7. Конституційне право України як навчальна дисципліна
- •Основи вчення про конституцію
- •Поняття та функції конституції
- •2. Види конституцій
- •3. Властивості Конституції України.
- •4. Історія конституційного розвитку
- •1. Поняття конституційного ладу та його засад
- •2. Гуманістичні засади конституційного ладу України
- •3. Республіканська форма правління
- •4. Унітарний державний устрій
- •5. Конституційні характеристики
- •6. Економічні, політичні, соціальні
- •7. Захист конституційного ладу України
- •1. Сучасна концепція прав людини
- •4.2. Громадянство України
- •3. Основні права, свободи
- •4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина
- •1. Вибори, виборче право, принципи виборчого права України
- •2. Виборча система України
- •Мажоритарна система та її різновиди
- •3. Виборчий процес в Україні
- •4. Референдум
- •1. Поняття та ознаки органу державної влади
- •2. Система органів державної влади України
- •3. Принципи організації
- •1. Місце Верховної Ради в системі органів державної влади
- •2. Чисельний склад та структура Верховної Ради України
- •3. Статус народного депутата України
- •3. Компетенція Верховної Ради України
- •5. Акти Верховної Ради України
- •6. Організація Верховної Ради України
- •6. Порядок роботи Верховної Ради України
- •7. Законодавчий процес та його стадії
- •Місце та роль Президента України
- •Порядок обрання Президента України
- •Функції та компетенція
- •4. Акти Президента України
- •5. Адміністрація Президента України
- •Місце та роль Кабінету Міністрів
- •2. Центральні органи виконавчої влади
- •3. Місцеві органи виконавчої влади
- •Конституційні принципи
- •2. Конституційний Суд України
- •3. Конституційно-правовий статус прокуратури
- •1. Поняття місцевого самоврядування
- •2. Теоретичні основи місцевого самоврядування
- •3. Історія становлення місцевого самоврядування в Україні
- •4. Повноваження місцевого самоврядування
- •5. Система місцевого самоврядування
- •6. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування
- •7. Гарантії місцевого самоврядування
- •01054, Київ-54, вул. Воровського, 24.
Місце та роль Кабінету Міністрів
України в конституційній системі органів державної влади
Конституція України визначає статус Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113). Аналіз конституційних засад організації та діяльності Кабінету Міністрів дозволяє характеризувати його як уряд України.
У науці конституційного права під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі. Як правило уряд іменується Кабінетом Міністрів або Радою Міністрів, хоча в окремих країнах використовуються й інші назви, наприклад. Державна Рада (Норвегія, Швеція), Федеральна Рада (Швейцарія), Федеральний уряд (ФРН), Адміністративна Рада (КНДР) тощо. Уряд відіграє особливу роль у механізмі виконавчої влади та в системі органів, які її здійснюють, під його керівництвом функціонує вся система органів виконавчої влади1. Зазначимо, що конституційний статус уряду (обсяг його компетенції, порядок формування та характер взаємовідносин з іншими вищими органами державної влади) суттєво відрізняється в різних країнах і обумовлюється існуючою формою правління та формою державного устрою.
Характеризуючи місце Кабінету Міністрів України в конституційній системі органів державної влади необхідно виділити найбільш суттєві риси та особливості, які, по-перше, притаманні системі органів виконавчої влади, котру очолює Кабінет Міністрів, по-друге, відрізняють уряд від інших органів виконавчої влади, по-третє, визначають його взаємовідносини з Верховною Радою України та Президентом України.
У системі розподілу влад уряд здійснює державну владу поряд з іншими органами державної влади: главою держави, законодавчими та судовими органами. Проте предмет та сфера діяльності уряду мають свої особливості в порівнянні з іншими органами. Так, на відміну від органів законодавчої влади уряд не приймає закони, а організує їх виконання, забезпечує управління державним апаратом. Система органів виконавчої влади, яку очолює уряд, характеризується підпорядкованістю «по вертикалі» (нижчі органи і посадові особи підпорядковані вищим), що дозволяє забезпечити реалізацію управлінських функцій та виконання не лише рішень парламенту і глави держави, а й рішення вищих органів та посадових осіб виконавчої влади (акти нижчих органів можуть бути відмінені вищими).
У системі органів виконавчої влади положення Кабінету Міністрів характеризується:
1) згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів е вищим органом у системі органів виконавчої влади. З цього конституційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об'єднання, координацію та погодженість їх діяльності;
2) Кабінет Міністрів є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширюється на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом розподілу влад, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції в системі органів виконавчої влади немає органів, подібних уряду;
3) Кабінет Міністрів – це колегіальний орган виконавчої влади, тобто він працює в системі колегіального прийняття рішень. До складу Кабінету Міністрів згідно ч. 1 ст. 114 Конституції України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. В Конституції України здійснено спробу визначити самостійний статус Прем'єр-міністра шляхом надання йому самостійних владних повноважень. Так, до його повноважень Конституція відносить: формування пропозицій щодо персонального складу Кабінету Міністрів; керівництво роботою Кабінету Міністрів, спрямування її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою; формування пропозицій щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.
Взаємовідносини Кабінету Міністрів з іншими вищими органами державної влади будуються на засадах принципу розподілу влад і характеризуються:
1) формуванням уряду непарламентським шляхом. Участь Верховної Ради у формуванні Кабінету Міністрів по суті обмежується наданням згоди Президенту на призначення Прем'єр-міністра, що, в свою чергу, забезпечує автономність уряду від парламенту та самостійне здійснення органами виконавчої влади відповідної гілки влади. Водночас, взаємовідносини уряду з парламентом не обмежуються лише номінальною участю останнього у формуванні Кабінету Міністрів. Вони будуються за трьома основними напрямками. Так, ці взаємовідносини реалізуються, по-перше, через прийняті Верховною Радою закони, які уряд повинен виконувати та втілювати в життя; по-друге, в рамках бюджетного процесу; по-третє, в процесі законопроектної діяльності (Кабінет Міністрів як суб'єкт законодавчої ініціативи забезпечує підготовку значної кількості законопроектів, вносить їх до Верховної Ради, призначає своїх офіційних представників при їх обговоренні тощо);
2) відповідальністю уряду перед Президентом. По суті Конституція встановлює подвійну відповідальність Кабінету Міністрів: його може відправити у відставку Президент як за власним бажанням, так і у зв'язку з прийняттям Верховною Радою резолюції недовіри уряду;
3) підконтрольністю і підзвітністю уряду Верховній Раді.
Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів обумовлює дві основні його функції:
1. Керівництво та спрямовування виконавчо-розпорядчої діяльності в різних сферах державного життя.
2. Спрямовування і координація діяльності органів виконавчої влади.
Порядок формування Кабінету Міністрів визначається Конституцією України. Вихідна формула міститься в ст. 114 Конституції: Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше, ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Процедура розгляду у Верховній Раді запропонованої Президентом для затвердження кандидатури Прем'єр-міністра визначається Регламентом Верховної Ради і передбачає таке:
1) з пропозицією про отримання згоди на призначення Прем'єр-міністра до Верховної Ради звертається Президент особисто;
2) одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради подаються інформаційні матеріали щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра, зокрема:
відомості про освіту, фах; витяг із трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності, що не становлять таємницю, яка охороняється законом;
декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, відомості про нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери відповідно до вимог, встановлених для державного службовця першої категорії;
відомості (власноручно підписані кандидатом) щодо самостійного входження кандидата (або через представника) до складу керівних органів підприємств, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів тощо, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Під час розгляду кандидатури Прем'єр-міністра в засіданнях Верховної Ради бере участь Президент України. Він може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але до переходу Верховної Ради до голосування щодо неї.
Перед внесенням на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем'єр-міністра вона обговорюється у відповідних комітетах і може розглядатися в депутатських фракціях.
У разі, коли запропонована Президентом кандидатура на посаду Прем'єр-міністра не здобула підтримки необхідної більшості депутатів. Президент представляє Верховній Раді в десятиденний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої Верховною Радою кандидатури не допускається.
В обговоренні кандидатури на посаду Прем'єр-міністра можуть брати участь тільки народні депутати.
Рішення про надання згоди на призначення Прем'єр-міністра приймається Верховною Радою на її пленарному засіданні таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
Персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра.
Строк повноважень Кабінету Міністрів Конституцією України не визначається. Ч. 1 ст. 115 Конституції, лише передбачає, що Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом. До інших підстав припинення повноважень уряду відносяться:
відставка Прем'єр-міністра (добровільна або за рішенням Президента), що має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів;
прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінетові Міністрів, що має наслідком відставку уряду.
З метою забезпечення безперервного керівництва виконавчо-розпорядчою діяльністю в державі Конституція (ч. 5 ст. 115) передбачає, що Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше, ніж шістдесят днів.
Основні повноваження Кабінету Міністрів визначаються Конституцією, ст. 116 якої передбачає, що уряд:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики в сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Цей перелік повноважень не є вичерпним. Кабінет Міністрів виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.
Організація роботи кабінету міністрів. Основною організаційною формою роботи Кабінету Міністрів є його засідання. Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів визначається Тимчасовим регламентом засідань Кабінету Міністрів України, який було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1993 р. № 523.
Згідно з Тимчасовим регламентом засідання Кабінету Міністрів проводяться на регулярній основі – не рідше одного разу на місяць (в останню декаду).
На засіданнях Кабінету Міністрів розглядаються такі питання:
програма наступної діяльності Уряду на строк його повноважень;
проекти прогнозів і планів економічного та соціального розвитку України;
забезпечення реалізації основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики;
проекти Державного бюджету України та звіту про його виконання;
проекти найважливіших законодавчих актів і загальнодержавних програм;
пропозиції про граничний рівень внутрішнього державного боргу;
номенклатура продукції, товарів і послуг, до яких застосовується державне регулювання цін;
пропозиції про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств;
проекти міжнародних договорів з питань, що належать до відання Уряду;
про висловлення Верховною Радою України довіри Кабінетові Міністрів або про його відставку;
інші питання, віднесені до компетенції Уряду.
У засіданнях Кабінету Міністрів беруть участь члени Уряду, інші посадові особи за переліком, затверджуваним Прем'єр-міністром, а також особи, запрошені з кожного питання, що розглядається.
Член Уряду бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів без права заміни.
Засідання Кабінету Міністрів вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин членів Уряду.
Засідання Кабінету Міністрів проходять під головуванням Прем'єр-міністра. В разі його відсутності засідання проводить Перший віце-прем'єр-міністр.
Президент України може головувати на засіданнях Кабінету Міністрів.
У засіданнях Кабінету Міністрів можуть брати участь: Голова Ради Міністрів Республіки Крим з правом вирішального голосу. Генеральний прокурор. Голова Вищого арбітражного суду, народні депутати України.
Рішення на засіданнях Кабінету Міністрів приймаються більшістю голосів від загальної кількості членів Уряду.
Акти кабінету міністрів. Згідно зі ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає акти в формі постанов і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр.
Акти Кабінету Міністрів, які мають нормативний характер або важливе значення, видаються в формі постанов.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Офіційну реєстрацію цих актів здійснює Український державний центр правової інформації при Міністерстві юстиції України.
Згідно з Положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8 липня 1993 р. № 523, проекти актів Уряду вносяться до Кабінету Міністрів за підписом супровідного листа керівником міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади. Ради Міністрів Республіки Крим, обласної Київської та Севастопольської міської державних адміністрацій, а в разі його відсутності – посадовою особою, яка його заміщає.
Проекти цих актів подаються до Кабінету Міністрів пазом з пояснювальною запискою, де подаються необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних та інших наслідків їх реалізації. Вони підлягають обов'язковому узгодженню з заінтересованими органами державної виконавчої влади, державними, громадськими та іншими організаціями. Проекти рішень нормативного характеру після узгодження з зазначеними органами та організаціями в обов'язковому порядку узгоджуються з Міністерством юстиції.
Проекти рішень, що мають особливе загальнодержавне значення і зачіпають життєві інтереси усіх верств населення, міністерство (відомство, держадміністрація), відповідальне за їх розробку, перед поданням до Кабінету Міністрів попередньо надсилає на узгодження всім міністерствам, обласним. Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, які зобов'язані в дводенний термін повідомити розробнику свої зауваження та пропозиції.
При внесенні до Кабінету Міністрів пропозицій, що потребують прийняття закону України або рішення Верховної Ради чи указу Президента України, одночасно подаються також проекти відповідних актів.
Порядок оприлюднення та набуття чинності актів Кабінету Міністрів України визначається Президентом України. Згідно з Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» № 503/97 від 10 червня 1997 року (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1327/97 від 04.12.97) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів можуть бути скасовані Президентом України.
