3. Конституційно-правові відносини та їх особливості

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нор­мами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаєм­ними правами і обов'язками згідно з приписом консти­туційно-правової норми.

Особливості конституційно-правових відносин поля­гають у наступному:

1) вони мають специфічний зміст - виникають в осо­бливій сфері суспільних відносин (відносини владарю­вання), які є предметом конституційного права та пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

2) вони характеризуються особливим суб'єктним складом – деякі суб'єкти конституційно-правових відно­син не можуть вступати в інші види правовідносин, на­приклад, народ України, населення Автономної Респуб­ліки Крим;

3) для конституційно-правових відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб'єктами своїх прав та обов'язків. Так, в значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини.

Загальний або конкретний характер конституційно-правових відносин зумовлений характером відповідних норм конституційного права. Так, реалізація конституцій­но-правових норм загальнорегулятивного характеру (норм-принципів, норм-декларацій, норм-дефініцій тощо) при­зводить до виникнення конституційно-правових відносин загального характеру, якими не визначаються конкретні суб'єкти відносин, їх взаємні права та обов'язки. Це, зо­крема, стосується декларованих Конституцією України принципів народного суверенітету (ст. 5), розподілу влад (ст. 6). Інколи виділяють особливий різновид загальних конституційно-правових відносин - конституційні стани, тобто такі відносини, якими визначаються конкретні суб'єкти. А права та обов'язки цих суб'єктів чітко не встановлені, наприклад, стан громадянства або статус Ав­тономної республіки Крим у складі України. В рамках за­гальних конституційно-правових відносин і конституцій­них станів, унаслідок реалізації норм різних галузей пра­ва, виникають конкретні правові відносини, в яких чітко визначаються суб'єкти, їх взаємні права й обов'язки.

Виникнення конкретних конституційно-правових від­носин пов'язане з юридичними фактами, які приводять у дію конституційно-правову норму.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язують вини­кнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і в залежності від їх зв'яз­ку з індивідуальною волею суб'єкта поділяються на дві групи: події та дії.

Події — це юридичні факти, що не залежать від волі суб'єктів (наприклад, досягнення громадянином Украї­ни вісімнадцятирічного віку згідно ст. 70 Конституції України є підставою виникнення правовідносин з реалі­зації активного виборчого права).

Дії – це юридичні факти, що залежать від волі і сві­домості суб'єктів конституційно-правових відносин. З точки зору законності дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні дії зумовлюють виникнення у суб'єктів прав і обов'язків, передбачених конституційно-правовими нормами. При цьому правомірні дії також поділяються на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти – це правомірні дії, що здійсню­ються суб'єктами з метою їх вступу в певні конституцій­но-правові відносини, а юридичні вчинки — це правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на виникнення, припинення або зміну конституційно-правових відносин, але тягнуть за собою такі наслідки. Неправомірні дії – це юридичні факти, що суперечать вимогам конституційно-правових норм. Вони можуть стати підставою для притя­гнення відповідних посадових осіб та органів публічної влади до відповідальності.

При цьому доцільно звернути увагу на те, що пору­шення конституційно-правових норм може тягти за со­бою як конституційно-правову (конституційну) відпові­дальність, так і відповідальність, передбачену іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, циві­льним). Наприклад, згідно ст. 65 Конституції України за­хист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Порушення громадянами України вимог даної конституційно-правової норми тягне за со­бою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Структура конституційно-правових відносин пе­редбачає чотири необхідних елементи: суб'єкти; об'єкт; суб'єктивні права; юридичні обов'язки.

Суб'єкти конституційно-правових відносин – це осо­би, організації тощо, які згідно приписів конституційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами конституційного права особи, організації тощо можуть стати за умови їх правосуб’єктності, яка включає правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це обумовлена конституційно-пра­вовою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правоздатність фізичної особи в конституційно-правовій сфері наступає з моменту її народження і припиняється після її смерті.

Дієздатність – це обумовлена конституційно-право­вою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення своїми діями набувати і здійснювати суб'єк­тивні права і юридичні обов'язки. В повному обсязі діє­здатність фізичної особи в конституційно-правовій сфері виникає при досягненні нею 18 років. В окремих випад­ках закон передбачає деякі винятки. Так, наприклад, змі­на громадянства дітей у разі зміни громадянства їх бать­ків, а також у разі усиновлення, може відбуватися тільки за згодою дітей, які досягли 16 років (ст. 27 Закону Ук­раїни «Про громадянство України»), а засновниками мо­лодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, осо­би без громадянства, які досягли 15-річного віку (ст. 11 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Коло суб'єктів конституційно-правових відносин до­сить специфічне і характеризує особливість даних відно­син щодо інших видів правовідносин. Так, суб'єктами конституційно-правових відносин можуть бути:

1) фізичні особи – громадяни, іноземці, особи без громадянства;

2) спільноти (колективи) людей – народ України, те­риторіальні громади, населення адміністративно-тери­торіальних одиниць (областей. Автономної Республіки Крим, районів);

3) Українська держава в цілому;

4) Автономна Республіка Крим – невід'ємна складова частина України, що має автономний статус;

5) органи державної влади України та їх посадові особи;

6) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи;

7) народні депутати України;

8) збори виборців;

9) депутати представницьких органів місцевого само­врядування, сільські, селищні, міські голови;

9) органи та посадові особи Верховної Ради України;

10) виборчі комісії;

11) об'єднання громадян – політичні партії, громад­ські організації, профспілки, релігійні об'єднання;

12) загальні збори громадян за місцем проживання тощо.