54. Інститут президентства: конституційний статус й особливості сучасних моделей президентства

Перші республіки сучасного типу — з президентом на чолі — з'явилися в Новому Світі. Їх виникнення було пов'язане з прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися пережитків монархічного ладу. Саме з цієї причини посада глави держави стала виборною, недовічною і, головне, обмеженою конституцією в юридичних повноваженнях. В умовах республіканського ладу на інститут президентства було покладено головне завдання — гарантування дотримання конституції, а відтак і демократії

На думку багатьох учених, класичною є президентська форма правління у США. Політичну систему вважають президентською в разі, коли: а) глава держави (президент) обирається на основі загальних виборів; б) протягом встановленого терміну правління главу держави не можна позбавити влади парламентським голосуванням; в) президент справді призначає главу або інших керівників уряду.

Серед сучасних типологій інституту президентства найвідомішою є типологія М. Шугарта та Дж. Кері. Згідно з нею президентська модель є такою: по-перше, загальні вибори носія верховної виконавчої влади незалежно від того, одновладним чи колегіальним є цей орган; по-друге, термін повноважень є фіксованим незалежно від рівня довіри та, по-третє, глава уряду призначає уряд і корегує його склад

Дуже цікавим є дослідження Т. Ляшенко, яка виокремлює три моделі інституту президентства, характерні для країн Центральної Азії [3 ].

Перша модифікація — авторитарна модель з деякими елементами демократії, притаманна Киргизії й Казахстану. Наприклад, Конституція Киргизії, якщо порівнювати з конституціями інших країн Центральної Азії, створює найсприятливіші умови для формування демократичного політичного режиму. Проте й у ній бачимо перекіс на користь президентської влади. У Конституції Казахстану домінування президента над законодавчою і контроль над судовою владою забезпечені ще надійніше. Наприклад, формування Верховного суду є прерогативою Сенату, але оскільки Сенат фактично формується президентом, то й Верховний суд і вся судова система перебувають під рукою президента. Окрім того, Конституцію Казахстану значною мірою писали під конкретного президента і під конкретну ситуацію.

Друга модифікація — президентські республіки з декоративними елементами демократії, надзвичайно великими повноваженнями глави держави та фактичним прямим президентським правлінням у поєднанні з конституційно закріпленим, але абсолютно формальним розподілом гілок влади. Прикладом можуть бути дві держави — Узбекистан і Таджикистан.

У третьому випадку йдеться про надзвичайно своєрідну модифікацію авторитарної моделі: вона переростає навіть не в тоталітарний режим, а набуває рис східної деспотії.

55. Політичний конфлікт: сутність, стадії розвитку, роль у суспільстві

Конфлікт (від лат. confiictus — зіткнення) — крайнє загострення суперечностей сторін, пов'язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, загострення суперечностей інтересів, цілей і цінностей, зіткнення і протиборство певних систем.

Конфлікт — це випробування сил протиборствуючи сторін; це зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; серйозні розбіжності, гострі суперечності, здатні спричинити серйозні ускладнення в боротьбі ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. конфлікт — це тип відносин, який характеризується зіткненням інтересів окремих індивідів, соціальних спільностей, соціальних інститутів, при якому дії сторін спрямовані на досягнення несумісних цілей.. Основною причиною виникнення політичного конфлікту є боротьба за владу. Політичний конфлікт — це боротьба за володіння політичною владою, яка являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі людей розпоряджатися діяльністю інших.Типологія — вузлова проблема теорії конфліктів. Основоположник сучасної конфліктології К. Боулдінг виділяє такі основні типи конфліктів: дійсні, випадкові, приховані і фальшиві. Політичні конфлікти поділяються на два типи: зовнішньополітичні та внутрішньополітичні, які, в свою чергу, поділяються на підтипи.

політичні конфлікти виконують стабілізуючу, конструктивну та дестабілізуючу, деструктивну функції

Першим методом подолання політичних конфліктів є його уникнення. Цей метод найпоширеніший. Він передбачає сходження з політичної арени того чи іншого діяча.

Другим методом подолання конфлікту може бути званий спосіб «відкладання» конфлікту. Суть його, як і в першому методі полягає, в сходженні зі сцени політичної боротьби взагалі, залишення переможцеві своєї території.

Найбільш дійовий — метод переговорів. На переговорах знімаються основні причини виникнення конфліктів. Ці методи використовувалися протягом усієї історії розвитку людського суспільства.

Названі методи, звичайно, не вичерпують усіх можливих способів вирішення конфліктів.

Політичне суспільство України — це синтез елементів напівдемократичної та напівтоталі-тарно) системи західноєвропейського буржуазного типу. Поступово консенсус стає принципом взаємодії політичних сил. Консенсус стає показником розвину тості демокралї в Україні. Таким чином, важливу роль відіграє загальнонародний консенсус. Він забезпечить зміни сучасного політичного процесу в Україні і допоможе подолати кризу.

Причини конфліктних ситуацій у сфері економічної політики: відсутність концептуально виваженої домінанти в економічній політиці, формування правового поля навздогін об'єктивним потребам суспільства, економічний волюнтаризм та суб'єктивізм, непослідовність владних рішень.

Причини конфліктогенної ситуації в політичній сфері: неефективність законотворчої діяльності Верховної Ради, відсутність у державної влади політичної волі щодо здійснення реформ, а саме — контроль та послідовність, невідповідність форм і методів регулювання національних особливостей, надмірна регламентація відносин, особливо соціальних, неорганізованість, недостатній рівень взаємодії держави і суспільства.

Шляхи подолання конфліктів у сучасній Україні: держава має стати консолідуючим началом і чинником для всіх членів суспільства, для всіх політичних сил і груп. Новий характер конфліктності можна вирішити за умов задоволення інтересів у рамках системи, наближення еліти до суспільства, вдосконалення технологій прогнозування, формування культури реакції на конфліктність, демократичних традицій, мудрості політичних лідерів, підвищення рівня знань інтелектуальної еліти, врешті решт—доброї волі політиків і всього суспільства. Важливо подолати кризу ідентичності, що проявляється у вестернізації відносин, кризу відповідальності в суспільстві, кризу проникнення, подолання вузько-партійних інтересів, кризу легітимності, парламентську кризу на основі технології консенсусу та лояльності до опозиції, наближення держави до людей через довіру та інформованість. Це допоможе подолати затягування перехідного періоду формування політичної системи, її невизначеність. Лише загальнонародний консенсус на основі цінностей, що підтримує більшість народу, забезпечить зміни характеру політичного процесу в сучасній Україні.