48. Партійні системи та їх типологія. Особливості партійної системи

Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. У політології партійні системи характеризуються як невід’ємна складова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних ситем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у парламенті. У багатопартійній політичній системі парламентська більшість побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не перважає. Вони змушені ти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил у невеликої кількості партій.

49. Політичні партії: ґенеза, походження та функції

Політична партія - це організована частина сус¬пільства, члени якої об'єднуються з метою вибороти владу в державі та ут¬римати її. У Законі України "Про об'єднання громадян" політична партія визначається як "об'єднання громадян - прихильників певної загальнона¬ціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місце¬вого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі". Прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх бур¬жуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції.Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині XX ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосу¬ванні. Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна, насамперед, виділити такі елементи, як: лідери партії, пар¬тійний апарат, ідеологи партії, рядові члени партії. Істотну роль у визна¬ченні політичного впливу партії відіграє "партійний електорат", "симпатики", "меценати".

Ознаки політичних партій: • певна тривалість існування в часі; • наявність організаційної структури; • прагнення влади; • пошук народної підтримки.

Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх класифікацію. В основу такої класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічна спрямованість, принципи організації та ряд інших. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1)окремих класів (наприклад, буржуазні, пролетарські, селянські тощо); 2)окремих соціальних верств та гуртів (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії); 3)кількох класів та соціальних гуртів (наприклад, політичні партії, що виникають на основі соціально-визвольних рухів).

З ідеологічного погляду розрізняють: 1)ідейно-політичні або світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами; 2)прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію більшої частини електорату для перемоги на виборах.

За принципами організації розрізняють: 1)кадрові партії, що об’єднують у своїх лавах невелику кількість професійних політиків та спираються на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства; 2)масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності; 3)партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо); 4)партії, в яких відсутній інститут офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах; 5)парламентські партії.

Функції: Л. Меркл називає такі головні функції політичних партій: підбір партійних і державних лідерів; "рекрутування і соціалізація" нових членів; вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальне середовище; розв'язання внутрішніх партійних протиріч, які виникають у процесі діяльності та будь-якого роду інших внутрішніх проблем. К. фон Бойме виокремлює чотири функції політичних партій: визначення мети; акумуляція та вираження соціальних інтересів; мобілізація та соціалізація громадськості у межах системи, особливо на виборах; "рекрутування" еліти та формування уряду. Деякі політологи доводять кількість функцій до восьми - дев'яти. Нази¬вають, наприклад, такі: організація вивчення громадської думки з питань, які віддзеркалю¬ють життєві інтереси нації; мобілізація електорату навколо кандидатів під час виборів; "виховання громадської думки" і дедалі активніше відігравання пар¬тіями "загальноосвітньої ролі в процесі здійснення політичної соціалізації'; "забезпечення безперервності політичних зв'язків між парламентом і всією країною"; формування разом із іншими політичними інституціями механізму державного й громадського управління, забезпечення стабільності урядо¬вої машини; створення найсприятливіших умов для послідовної зміни складу уря¬ду за умов двопартійної чи багатопартійної системи та ін.