50. Теорія олігархізації політичних партій (Острогорський, Міхельс)

При оцінці значення романо-германського напрямку в дослідженні політичних партій слід окремо наголосити на працях таких відомих авторів як М.Острогорський, Р.Міхельс, М.Вебер, які вважаються засновниками “класичної” теорії політичних партій.

У М.Острогорського та Р.Міхельса (на відміну від М.Вебера) партійні організації, які переважно представлені партійним апаратом, зазнають жорстокої критики за їх “шкідливий” вплив на демократію.

М.Я.Острогорський (1854-1919) – заклав основи політичної соціології як самостійної наукової дисципліни, сформував висновки, які отримали в науці характер парадигми. Поряд із такими вченими як М.Вебер та Р.Міхельс він визнаний одним із засновників політичної соціології, перш з все теорії політичних партій.

Досліджуючи внутрішню організацію буржуазних партій, М.Острогорський доходить висновку, що спочатку в партію вступають усі на однакових правах, але у процесі розвитку партії утворюється коло людей, котре уособлює політичну верхівку й саму партію. Таке утворення він називає "кокусом" партії. Концепція "кокуса" М. Острогорського розкриває фундаментальні проблеми внутрішньопартійної організації, визначає її основні недоліки та негативні тенденції розвитку - тяжіння до узурпації влади верхівкою, бюрократизації та олігархізації. Концепція "кокуса" є надзвичайно актуальною, в чому можна переконатися на прикладі сучасних партій, в діяльності котрих яскраво простежуються тенденції бюрократизації. Саме тому ця концепція потребує подальших наукових розробок в галузі партологіїта елітології.

Роберт Міхельс (1876-1936) причини елітарності вбачав у організаційній структурі суспільства. У праці "До соціології партійності в сучасній демократії" (1911) він доводив, що суспільство не може функціонувати без великих організацій, а керівництво такими організаціями не можуть здійснювати всі їхні члени, більшість яких є некомпетентними, пасивними й байдужими як до повсякденної діяльності організацій, так і до політики в цілому. Ефективність функціонування великих організацій потребує виокремлення керівної меншості, яка, маючи спеціальну освітньо-професійну підготовку, формулює програми, готує вибори і управляє фінансами тощо.

Ця меншість поступово виходить з-під контролю рядових членів, відривається від них і підпорядковує політику власним інтересам, піклуючись передусім про збереження свого привілейованого становища. Так з необхідністю "залізного закону олігархічних тенденцій" в організаціях і суспільстві в цілому виокремлюється керівна меншість - еліта. Будь-яким, навіть демократичним суспільством завжди фактично править олігархічна елітарна група. Демократія як безпосередня влада мас неможлива суто технічно й недоцільна з огляду на некомпетентність мас і їх байдуже ставлення до політики.

Дослідник Жан Лінц виділяє десять значень терміну "олігархізація" у роботах Міхельса:

поява керівництва;

поява професійного керівництва і його стабілізація;

формування бюрократії, тобто платного призначуваного апарата;

централізація влади;

переорієнтація цілей з кінцевих (боротьба за соціалізм) на поточні (зміцнення партійної організації);

посилення ідеологічного режиму;

зростаюча різниця між інтересами й ідейною позицією керівників і членів партії з перевагою інтересів і ідейних позицій керівників;

зниження ролі членів партії у прийнятті рішень;

перехід лідерів партійної опозиції в ряди існуючого керівництва;

орієнтація партії на підтримку усіх виборців, а не тільки власного класу.