5. Державницька ідея Винниченка

Яскраву сторінку в історії політичної думки України XX ст. вписав Володимир Винниченко (1880—1951). Ядром його політичної концепції була державницька ідея, сутність якої він визначає так: «Поки що людство розбите на окремі націо нальні колективи, які переважно звуться державними, то очевидно, що найкращим засобом збереження його життя і розвитку кожної нації є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національними колективами, які зв'язують його в компактну цілісність, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так звані «недержавні нації» прагнуть своєї держави, через те так самовіддано окремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому себто, які тримають їхній колектив у покаліченому стані».

Будучи справжнім соціалістом, Винниченко цілком відкидає совєтсько-більшо-вицький соціалізм, називаючи його тупим, диким, повним терору, крові, насильства, неймовірного страждання, бо творці його не про соціалізм думали, а про виборчу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади.

В. Виниченко пропонує свій варіант творення соціалізму, який він назвав «коле-ктократизацією». Його суть в об'єднанні, «себто: негайно, але без зброї, почати переводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця... Не націоналізація, а соціалізація. Краще сказати: колекто-кратія, себто влада колективна. Ще простіше ... організація кооператорів продук-ційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства...».

6. Монархічно-гетьманська концепція в.Липинського

Серед політичних доктрин України у XX ст. значне місце посідає монархічно-гетьманська концепція В'ячеслава Липинського (1882—1931). Він вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через попереднє спадкове монархічне правління. Гетьман є «національним прапором», живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинником державобудівництва є, на його думку, встановлення правової монархії в традиційній гетьманській формі. Але ця монархія, як вважав Липинський, суттєво відрізняється від московської, що спиралася на насилля й необмежену владу царя, а також від польської, де король завжди був маріонеткою шляхти. Його ще вважають одним із засновників українського консерватизму, який поділяли окремі знані представники політичної думки. Які ж основні методи організації державного будівництва в Україні? В. Липинський виділяв три основні державні форми:

1) демократія з республікою;

2) охлократія з диктатурою;

3) класократія з правовою, обмеженою законом монархією. Найбільш придатною для України є остання форма. Липинський це пояснює тим, що вибори до демократичної республіки (парламенту) — це політична бутафорія. Для українського руху, він міркував, можуть стати фатальними гасла демократії й громадянського суспільства, оскільки вони спричинять штучне копіювання демократії за взірцями інших країн, а політична культура однієї нації не може бути механічно перейнята іншою. В. Липинський вважав, що основна умова створення української державності— це єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна. Справу української державності завжди губила відсутність єдності між українцями (галицько-наддніпрянський антагонізм). Здобуття державності багато в чому залежить від організації провідної верстви, від її згуртованості. Але потрібно спочатку виплекати її. Народ, що не вміє відтворити власних «панів», тобто провідної верстви, змушений навіки коритися чужим панам.