1. Дослідження Платоном і Аристотилем сутності та форм організації держави

Головні праці Платона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософське обґрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державної влади. Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія - спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми. Аристотель - головні праці «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину як політичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.

2. Теологічне розуміння сутності та призначення держави в концепціях А. Августина й Ф. Аквінського

Августин систематизував християнський світогляд, представив його цілісним і єдино правильним, за що згодом був зарахований католицькою церквою до лику святих. У філософських пошуках він спирався на принципи неоплатонізму й практично-етичні установки античної філософії, пристосовуючи їх до постулатів і завдань християнства. Світогляд Августина теоцентричний.

Августин трактував Бога як особистість, яка створила скінченний світ і людину, виходячи зі своєї доброї волі. Августин доводив, що в акті творіння Бог керується своїми думками — ідеями як найвищими зразками для будь-яких речей. У них міститься той чи інший позаземний образ. Як би він не був спотворений неминучою присутністю матерії, як би не змінювалась будь-яка земна річ і будь-яка істота, вони тією чи іншою мірою зберігають такий образ. Завдяки цьому в них і міститься добро. Зло є відсутністю добра, а не дещо таке, що існує само по собі.

У теорії пізнання Августин проголошував перевагу релігійної християнської віри над Розумом. У її центрі — вчення про прозріння. Сама по собі людина нічого не знає. Тільки надприродне прозріння, що несподівано надходить від єдиного небесного Вчителя, піднімає людину до пізнання найглибших істин.

В основі соціальної доктрини Августина — переконання в нерівності людей як вічному і незмінному принципі суспільного життя.

Августин заклав основи нової християнської філософії. Августинівська традиція тривалий час вважалась єдиним типом ортодоксальної філософії. Тільки в XIII ст. Фома Лквінський створив нову модель ортодоксії, однак вплив філософії відображається і на сучасній модерністській католицькій теології.

Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (Аквінат) (1225-1274 рр.), який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором е «Сума теології».

Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». Згідно з даною теорією наука і пов'язана з нею філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від нкх, теологія здобуває істину в божественному одкровенні.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об'єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теологи — «істини Одкровення».

Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п'ять доведень, які стали класичними у західноєвропейській теології:

1. Оскільки все в світі рухається, то має бути «першодвигуи», або «псршопоштовх» рух^ — Бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — .Бог.4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.5 -У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А, значить, повинна існувати «остання» і головна ціль— Бог.