100) Мішені дії антивірусних препаратів.

Антивірусні препарати - це медикаменти, що впливають на віруси. Єдиного універсального антивірусного препарату не існує, бо віруси суттєво розрізняються між собою, але в практику введено кілька десятків високоспецифічних антивірусних препаратів.

Мішенню дії антивірусних речовин можуть бути вірусспецифічні процеси в інфікованій клітині чи сама заражена клітина. Мішенями є ферменти – ДНК- і РНК-полімерази, нейрамінідази та ін. Впливаючи на ці чи інші ферменти, можна загальмувати синтез вірусних нуклеїнових кислот.

Основні мішені дії антивірусних препаратів:

Мішень	Прототип препарату
Інтактний віріон	Оксалін
Прикріплення віріону до клітинного рецептору	Аналоги рецепторів
Депротеїнізація	Амантадин
Первинний синтез РНК у РНК-вірусів	Інгібітори РНК-залежної РНК-полімерази
Зворотня транскрипція	Зидовудин
Регуляція синтезу РНК	ВІЛ Tat інгібітори
Процесінг РНК-транскриптів	Рибавірін
Трансляція вірусної РНК	Інтерферон
Процесінг білків (дозрівання)	Інгібітори протеаз
Реплікація ДНК-вірусів	Ацикловір
Реплікація РНК-вірусів	РНК-залажна РНК-полімераза, Інгібітори хеліказ

Препарати об’єднують в такі групи:

1) Інгібітори адсорбції і депротеїнізації (рекмбінантні молекули). Існує обмежена кількість препаратів, що впливають на стадію адсорбції і депротеїнізації вірусу. Це пов'язано з двома причинами: по-перше, ці стадії порівняно погано досліджені, по-друге, депротеїнізація вірусів, як правило, здійснюється клітинними ферментами. Найбільш відомими препаратами є плеконарил (інгібітор пікорнавірусів) та похідні адамантану – амантадин та ремантадин (активні проти вірусу грипу А). Ці препарати блокують злиття суперкапсидної оболонки вірусу з клітинною мембраною і звільнення нуклеокапсиду в цитоплазму.

2) Інгібітори ДНК-полімерази. Аналоги пуринів і піримідинів діють на вірусні ДНК-полімерази, конкуруючи з природними нуклеотидами за ферменти, проявляючи більшу спорідненість. Препарати забезпечують взаємодію з іншими нуклеотидами і блокують подальшу елонгацію ДНК. Аномальні нуклеозиди здатні пригнічувати синтез також і клітинною ДНК. Відарабін – найефективніший з аналогів пурину, використовують при лікуванні герпесвірусних інфекцій.

3) Галогенізовані похідні дезоксиуридину. Аномальні нуклеозиди, яким потрібно метаболізуватися до нуклеотидів, щоб проявити антивірусний ефект. Препарати фосфорилюються вірусною тимідинкіназою та вбудовуються у вірусну ДНК, утворюються дефектні вірусні білки. Ідоксиуридин - препарат пригнічує герпетичні, поксвірусні та аденовірусні захворювання. Фосфорилюється також клітинною тимідинкіназою.

4) Аналоги нуклеозидів, які вибірково активуються тимідинкіназою. Ацикловір – аналог гуанозину. Для його активації необхідно перетворити в макроергічну форму, це досягається потрійним фосфорилюванням. Інгібує ДНК-полімеразу вірусів, гальмує утворення повноцінної вірусної ДНК. препарат не вливає на синтез ДНК у незаражених клітинах. Застосовують при лікуванні герпетичного енцефаліту, оперізуючого лишаю.

5) Нуклеозидні аналоги широкого спектру дії. Рибавірин – аналог гуанзину. Препарат конкурує з гуанозином за зв'язок з ферментами, які забезпечують утворення гуанозин- 3- фосфату. Інгібує вірусні полімерази. Використовують при лікуванні РС-інфекцій, гепатиту С. Фоскарнет – інгібує активність ДНК-полімераз герпесвірусів і вірусу гепатиту С, зворотної транскриптази ретровірусів.

6) Інгібітори зворотної транскриптази. Вибірково діють з ревертазою ретровірусів, блокуючи зворотню транскрипцію. Зидовудин – має високу спорідненість до ревертази. Вбудовується в нуклетидний ланцюг замість тимідину. Для лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.