- •Відкриття вірусів д. Й. Івановським.
- •Відкриття бактеріофагів.
- •Нобелівські лауреати в області вірусології.
- •Розвиток вірусології у другій половині XX ст.
- •Особливості вірусів як біологічних об'єктів.
- •Роль вірусів в інфекційній патології рослин, тварин і людини.
- •Методи виділення вірусів.
- •Культивування зоопатогенних вірусів.
- •Культивування бактеріофагів.
- •Культивування фітопатогенних вірусів.
- •Методи кількісного визначення вірусів.
- •Серологічні методи діагностики вірусних інфекцій.
- •Роль "швидких тестів" у лабораторній діагностиці вірусних інфекцій.
- •Експрес-методи у діагностиці вірусних інфекцій.
- •Структурна організація вірусів.
- •Хімічний склад вірусів.
- •Вірусні білки.
- •Вірусні нуклеїнові кислоти.
- •Етапи взаємодії вірусів з клітиною.
- •Адсорбція і проникнення вірусів у клітину.
- •Транскрипція вірусних рнк.
- •Реплікація геному рнк-вмісних вірусів.
- •Реплікація геному днк-вмісних вірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація ретровірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація ортоміксовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація параміксовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація рабдовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація філовірусів.
- •Т ранскрипція, трансляція і реплікація пікорнавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація аденовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація поксвірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація герпесвірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація гепаднавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація фікоднавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація тогавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація міовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація мікровірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація сіфовірусів.
- •Збирання та вихід вірусів з клітини.
- •Порядок herpesvirales.
- •Порядок caudovirales.
- •Порядок mononegavirales.
- •Порядок picornavirales.
- •44) Загальна характеристика бактеріофагів.
- •Взаємодія вірулентних бактеріофагів з клітиною.
- •Помірні фаги. Взаємодія з клітиною.
- •Ниткоподібні бактеріофаги з днк-геномом.
- •Бактеріофаги з рнк-геномом.
- •Цикли розвитку вірулентних та помірних бактеріофагів.
- •Фаг φх174 та механізм його взаємодії з клітиною.
- •Фаги qβ та ms2 та механізми їхньої взаємодії з клітиною.
- •Віруси архебактерій.
- •Загальна характеристика фітопатогенних вірусів.
- •Шляхи і механізми передавання фітопатогенних вірусів.
- •Симптоми захворювання рослин, заражених вірусами.
- •Внутрішньоклітинний розвиток фітопатогенних вірусів.
- •Будова та взаємодія з клітиною втм.
- •Віруси нижчих рослин і грибів.
- •Загальна характеристика вірусів людини і тварин.
- •Родина adenoviridae. Аденовірусні інфекції.
- •Родина baculoviridae.
- •Родина hepadnaviridae. Гепаднавірусні інфекції.
- •Родина herpesviridae. Герпесвірусні інфекції.
- •Родина iridoviridae.
- •Родина papillomaviridae. Папіломавірусні інфекції.
- •66) Родина parvoviridae. Дефектні парвовіруси.
- •67) Родина polyomaviridae.
- •68) Родина poxviridae. Поксвірусні інфекції.
- •Натуральна віспа.
- •Онкогенні поксвіруси.
- •69) Родина arenaviridae.
- •70) Родина astroviridae. Астровірусні інфекції.
- •71) Родина bunyaviridae.
- •72) Родина caliciviridae. Каліцивірусні інфекції.
- •73) Родина coronaviridae. Коронаврусні інфекції.
- •74) Родина filoviridae. Філовірусні інфекції.
- •Гарячка Марбург
- •Гарячка Ебола
- •75) Родина flaviviridae. Флавівірусні інфекції.
- •Жовта гарячка
- •Кліщовий енцефаліт
- •Японський енцефаліт
- •76) Родина orthomyxoviridae. Грип.
- •Вірус грипу а
- •Вірус грипу в
- •77) Родина paramyxoviridae. Параміксовірусні інфекції.
- •Парагрип.
- •Епідемічний паротит (свинка)
- •Респіраторно-синцитіальна інфекція (рс-інфекція)
- •78) Родина picornaviridae. Пікорнавірусні інфекції.
- •Вірусний гепатит а
- •79) Родина reoviridae. Реовірусні інфекції.
- •Ротавірусна інфекція
- •80) Родина retroviridae. Снід.
- •Вірус імунодефіциту людини
- •81) Родина rhabdoviridae. Рабдовірусні інфекції.
- •Сказ (водобоязнь)
- •82) Родина togaviridae. Тогавірусні інфекції.
- •Краснуха (червона висипка)
- •83) Роль вірусів у злоякісному трансформуванні клітин.
- •84) Онкогенні герпесвіруси та аденовіруси.
- •85) Онкогенні поксвіруси та папіломавіруси.
- •86) Загальна характеристика пріонів.
- •87) Гострі трансмісивні губкоподібні енцефалопатії.
- •88) Штамове різноманіття пріонів. Механізми пріонного переходу.
- •Пріони нижчих еукаріот.
- •Поширення пріонів у природі.
- •Загальна характеристика віроїдів. Таксономія віроїдів.
- •Захворювання рослин, спричинені віроїдами.
- •Віроїди рослин pospiviroidae.
- •Віроїди рослин avsunviroidae.
- •95) Охарактеризуйте три рівні захисту організму від вірусної інфекції.
- •96) Роль клітинних чинників у розвитку противірусного імунітету.
- •97) Роль гуморальних чинників у розвитку противірусного імунітету.
- •98) Загальнофізіологічні чинники противірусного імунітету.
- •99) Експериментальні методи оцінки антивірусних препаратів.
- •100) Мішені дії антивірусних препаратів.
- •101) Хіміотерапія вірусних інфекцій.
- •Інгібітори адсорбції та депротеїпізації
- •102) Противірусні вакцини.
Вірус імунодефіциту людини
ВІЛ належить до родини Retroviridae, роду Lentivirus. Віріони ВІЛ мають розмір 100-120 нм, вкриті ліпопротеїдною оболонкою. Зовнішня поверхня віріона має 80 грибоподібних виступів (d= 15 нм, h = 9 нм). Виступи утворені тетрамером білка gp120, який ковалентно зв’язаний з двома глікопротеїнами gp41. Оболонка вірусу з внутрішнього боку вистелена матриксним білком р17, що утворює ізометричну структуру. Внутрішній компонент віріона – це спіральний рибонуклеопротеїд (РНП), що заключений в капсулу. Глікопротеїни gp120 і gp41 є основними протективними антигенами вірусу і несуть загалом більше 10 антигенних детермінант; gp120 (прикріпний білок) і gp41 (білок злиття, що задіяний у трьох процесах: злитті вірусної оболонки з клітинною мембраною, злитті сусідніх ділянок клітинних мембран, злитті мембран сусідніх клітин.) – поверхневі білки, що відіграють суттєву роль у проникненні вірусу в клітину. Чутливими до ВІЛ є Т-лімфоцити, моноцити, макрофаги і деякі інші клітини.
Геном ВІЛ так само, як і в інших ретровірусів, - це дві молекули позитивної РНК розміром 9 200 п.н. У віріоні РНК асоційована з нуклеокапсидним білком, ревертазою та інтегразою. РНК кепована, поліаденільована і кожен з двох ланцюгів асоційований з лізиновою тРНК. Геном містить гени gag, pol, env. Одною з особливостей будови генома ВІЛ є наявність регуляторних генів -трансактиваторів. Трансактиватори підсилюють роботу структурних і неструктурних генів більш ніж у 100 разів.
Розмноження ВІЛ включає стадію зворотної транскрипції (синтез кДНК проходить у цитоплазмі у складі РНП), транспортування кДНК в ядро і її інтегрування в геном клітини. В стані латентного провірусу ВІЛ може знаходитися до 10-15 років без прояву клінічних симптомів захворювання. Активування провірусу призводить до реплікації вірусу і розвитку клінічних проявів інфекції, що закінчується летально.
Механізм взаємодії ВІЛ з клітиною.
Проникнувши в організм, вірус передусім атакує клітини, що містять до нього специфічний рецептор СD4. Цей рецептор у великих кількостях мають Т-хелпери і в менших - макрофаги і моноцити. Т-хелпери особливо чутливі до вірусу. Вірус розпізнає СD4 рецептори за допомогою білка gp120. Схема взаємодії з клітиною така: рецепторопосередкована взаємодія – облямована ямка – облямований пухирець – лізосома. У лізосомі мембрана віріона зливається з мембраною органели, нуклеокапсид звільняється від суперкапсиду і виходить у цитоплазму. На шляху до ядра він руйнується і вивільняється геномна РНК і асоційовані з нею компоненти серцевини. Далі зворотна транскриптаза синтезує на віріонній РНК мінус-ланцюг ДНК, потім РНК-аза Н руйнує віріонну РНК, а вірусна ДНК-полімераза синтезує плюс-ланцюг ДНК.
ДНК провірусу може знаходитися в ядрі деякий час в неактивній формі, але рано чи пізно вона за участю вірусної інтегрази вбудовується в хромосому клітини-господаря. В ній провірус знаходиться до того часу, поки Т-лімфоцит не буде активований мікробними антигенами або іншими імунокомпетентними клітинами. Активна транскрипція клітинної ДНК регулюється особливим ядерним фактором (NF-кВ). Він є ДНК-зв’язуючим білком і продукується у великих кількостях під час активування і проліферації Т-лімфоцитів і моноцитів. Цей білок зв’язується з певними послідовностями клітинної ДНК і подібними послідовностями ДНК провірусу та індукує транскрипцію, як вірусної, так і клітинної ДНК. Період вірусоносійства може тривати досить довго (10 років і більше). З моменту активування вірусу і розпочинається ВІЛ-інфекція. За допомогою своїх регуляторних генів вірус починає активно розмножуватися. ТАТ-білок може підвищувати швидкість репродукування вірусу в 1 000 разів. Транскрипція вірусу складна. Вона включає утворення як повнорозмірних, так і субгеномних мРНК, сплайсинг мРНК, а далі синтез структурних і регуляторних білків. Білки суперкапсиду синтезуються на мембранних рибосомах, глюкозилюються і скеровуються до клітинної мембрани. Білок gp 41 встановлюється всередині мембрани, gp 120 - на її поверхні.
Заключна стадія морфогенезу вірусу проходить на клітинній мембрані. Вірусні частки формуються з трьох різних білків: gр 120, розміщеного на зовнішній поверхні клітинної мембрани; зв’язаного з ним трансмембранного білка gp41 і білка-попередника нуклеокапсидних білків, що кодуються генами gag-pol.
Для ВІЛу характерна висока мінливість. Джерелом інфекції є лише людина. Вірус міститься в крові, спермі, цервікальній рідині та у молоці годуючи матерів. Відповідно зараження вірусом: статевим шляхом, через кров, від матері до дитини.Вірус має дуже високу швидкість розмноження. Основною причиною є масова загибель Т-хелперів. Для людей, уражених ВІЛ характерні 3 групи захворювань: опортуністичні інфекції; пухлинні захворювання та ураження ЦНС.
Профілактика та лікування: Профілактика СНІДу полягає в застосуванні високоефективних вакцин, що повинні бути абсолютно безпечними, стимулювати нагромадження B-лімфоцитів та активність Т-цитотоксичних лімфоцитів. Спроби одержати ефективні препарати проти ВІЛу на сьогодні є неуспішними. Найбільш ефективним препаратом є азидотимідин (ретровір), що включається у наростаючий ланцюг ДНК-провірусу і блокує подальший синтез.
.
