- •Відкриття вірусів д. Й. Івановським.
- •Відкриття бактеріофагів.
- •Нобелівські лауреати в області вірусології.
- •Розвиток вірусології у другій половині XX ст.
- •Особливості вірусів як біологічних об'єктів.
- •Роль вірусів в інфекційній патології рослин, тварин і людини.
- •Методи виділення вірусів.
- •Культивування зоопатогенних вірусів.
- •Культивування бактеріофагів.
- •Культивування фітопатогенних вірусів.
- •Методи кількісного визначення вірусів.
- •Серологічні методи діагностики вірусних інфекцій.
- •Роль "швидких тестів" у лабораторній діагностиці вірусних інфекцій.
- •Експрес-методи у діагностиці вірусних інфекцій.
- •Структурна організація вірусів.
- •Хімічний склад вірусів.
- •Вірусні білки.
- •Вірусні нуклеїнові кислоти.
- •Етапи взаємодії вірусів з клітиною.
- •Адсорбція і проникнення вірусів у клітину.
- •Транскрипція вірусних рнк.
- •Реплікація геному рнк-вмісних вірусів.
- •Реплікація геному днк-вмісних вірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація ретровірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація ортоміксовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація параміксовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація рабдовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація філовірусів.
- •Т ранскрипція, трансляція і реплікація пікорнавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація аденовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація поксвірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація герпесвірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація гепаднавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація фікоднавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація тогавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація міовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація мікровірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація сіфовірусів.
- •Збирання та вихід вірусів з клітини.
- •Порядок herpesvirales.
- •Порядок caudovirales.
- •Порядок mononegavirales.
- •Порядок picornavirales.
- •44) Загальна характеристика бактеріофагів.
- •Взаємодія вірулентних бактеріофагів з клітиною.
- •Помірні фаги. Взаємодія з клітиною.
- •Ниткоподібні бактеріофаги з днк-геномом.
- •Бактеріофаги з рнк-геномом.
- •Цикли розвитку вірулентних та помірних бактеріофагів.
- •Фаг φх174 та механізм його взаємодії з клітиною.
- •Фаги qβ та ms2 та механізми їхньої взаємодії з клітиною.
- •Віруси архебактерій.
- •Загальна характеристика фітопатогенних вірусів.
- •Шляхи і механізми передавання фітопатогенних вірусів.
- •Симптоми захворювання рослин, заражених вірусами.
- •Внутрішньоклітинний розвиток фітопатогенних вірусів.
- •Будова та взаємодія з клітиною втм.
- •Віруси нижчих рослин і грибів.
- •Загальна характеристика вірусів людини і тварин.
- •Родина adenoviridae. Аденовірусні інфекції.
- •Родина baculoviridae.
- •Родина hepadnaviridae. Гепаднавірусні інфекції.
- •Родина herpesviridae. Герпесвірусні інфекції.
- •Родина iridoviridae.
- •Родина papillomaviridae. Папіломавірусні інфекції.
- •66) Родина parvoviridae. Дефектні парвовіруси.
- •67) Родина polyomaviridae.
- •68) Родина poxviridae. Поксвірусні інфекції.
- •Натуральна віспа.
- •Онкогенні поксвіруси.
- •69) Родина arenaviridae.
- •70) Родина astroviridae. Астровірусні інфекції.
- •71) Родина bunyaviridae.
- •72) Родина caliciviridae. Каліцивірусні інфекції.
- •73) Родина coronaviridae. Коронаврусні інфекції.
- •74) Родина filoviridae. Філовірусні інфекції.
- •Гарячка Марбург
- •Гарячка Ебола
- •75) Родина flaviviridae. Флавівірусні інфекції.
- •Жовта гарячка
- •Кліщовий енцефаліт
- •Японський енцефаліт
- •76) Родина orthomyxoviridae. Грип.
- •Вірус грипу а
- •Вірус грипу в
- •77) Родина paramyxoviridae. Параміксовірусні інфекції.
- •Парагрип.
- •Епідемічний паротит (свинка)
- •Респіраторно-синцитіальна інфекція (рс-інфекція)
- •78) Родина picornaviridae. Пікорнавірусні інфекції.
- •Вірусний гепатит а
- •79) Родина reoviridae. Реовірусні інфекції.
- •Ротавірусна інфекція
- •80) Родина retroviridae. Снід.
- •Вірус імунодефіциту людини
- •81) Родина rhabdoviridae. Рабдовірусні інфекції.
- •Сказ (водобоязнь)
- •82) Родина togaviridae. Тогавірусні інфекції.
- •Краснуха (червона висипка)
- •83) Роль вірусів у злоякісному трансформуванні клітин.
- •84) Онкогенні герпесвіруси та аденовіруси.
- •85) Онкогенні поксвіруси та папіломавіруси.
- •86) Загальна характеристика пріонів.
- •87) Гострі трансмісивні губкоподібні енцефалопатії.
- •88) Штамове різноманіття пріонів. Механізми пріонного переходу.
- •Пріони нижчих еукаріот.
- •Поширення пріонів у природі.
- •Загальна характеристика віроїдів. Таксономія віроїдів.
- •Захворювання рослин, спричинені віроїдами.
- •Віроїди рослин pospiviroidae.
- •Віроїди рослин avsunviroidae.
- •95) Охарактеризуйте три рівні захисту організму від вірусної інфекції.
- •96) Роль клітинних чинників у розвитку противірусного імунітету.
- •97) Роль гуморальних чинників у розвитку противірусного імунітету.
- •98) Загальнофізіологічні чинники противірусного імунітету.
- •99) Експериментальні методи оцінки антивірусних препаратів.
- •100) Мішені дії антивірусних препаратів.
- •101) Хіміотерапія вірусних інфекцій.
- •Інгібітори адсорбції та депротеїпізації
- •102) Противірусні вакцини.
Вірус грипу в
Вірус грипу В. Структура віріона подібна до структури віріона вірусу грипу A. Геном складається з восьми фрагментів, що кодують три нсструктурні і сім струкіурних білків. За антигенними властивостями гемаглютиніну і нейрамініда- зи розрізняють декілька сероваріантів. Процес антигенного дрейфу виражений слабше, ніж у вірусу грипу А. Віруси грипу В зумовлюють локальні спалахи й епідемію. Пандемій не спричиняють. Клініка захворювання така ж, як і при грипі А.
Вірус грипу С.
Вірус грипу С. Віріон має будову, подібну до будови вірусів грипу А і В. Однак він відрізняється не тільки антигенними властивостями, але й низкою інших ознак. Геном представлений одноланцюговою негативною РНК і складається з семи фрагментів. їхня нуклеотидна послідовність суттєво відрізняється від А і B.
У вірусу типу С відсутня нейрамінідаза, тому на зовнішній мембрані є тільки один тип шипів, які мають такі ж розміри, як і у вірусів А і В (висота 8-10 нм, діаметр 4-5 нм), але розміщених, на відміну від А і В, не безпорядково, а з чіткою гексагональною орієнтацією на віддалі 7,5 нм один від одного. Шипи, утворені глюкозильованим пептидом, який має функцію гемаглютиніну і нейрамінат-О- ацетилестерази. Відповідно вірус грипу С розпізнається іншим рецептором - мукопептидом, що має у своєму складі N-ацетил-9-O-ацетилнейрамінову кислоту. Цією обставиною пояснюють відсутність конкуренції на початковій стадії адсорбції між вірусом С та іншими вірусами. Вірус грипу С не стає причиною епідемій і пандемій, але часто зумовлює спорадичні захворювання. Клініка хвороби приблизно така ж, як і при помірних формах грипу, викликаного вірусом грипу А.
77) Родина paramyxoviridae. Параміксовірусні інфекції.
Родина Paramyxoviridae об’єднує віруси, що є збудниками таких широко розповсюджених захворювань людини, як прарагрип, кір, паротит й ін. Родина включає дві підродини (табл. 8.19).
Віруси парагрипу людини мають сферичну форму, їхній діаметр 150-200 нм. Геном - цс одноланцюгова нефрагментована негативна РНК з молекулярною масою 5,6 мДа, яка складається з 6-10 генів. Із віріонною РНК зв’язаний білок NP і білки полімеразного комплексу Р і L. Нуклеокапсид оточений оболонкою із матриксного білка М, що відіграє важливу роль у морфогенезі віріона. Віріон покритий суперкапсидом, що складається із ліпідного бішару і глікозильованих білків NH і F, які утворюють на поверхні шипи (рис. 8.18).
Білок HN, що має гемаглютинуючу і нейрамінідазну активність, відповідає за зв’язування вірусу з клітинними рецепторами. F (F1 і F2), що утворюється після протеолітичного розщеплення його попередника F0, опосередковує три види активності: гемоліз еритроцитів; злиття вірусної мембрани з мембраною клітини і її лізосом; злиття клітин, яке забезпечує можливість вірусу розповсюджуватися від клітини до клітини.
Параміксовіруси мають подібну структуру генома, лінійна послідовність генів транскрибується з одного промотора, розміщеного на З'-кінці.
Першою стадією реплікації параміксовірусів є їхнє приєднання до рецепторів клітини, яке опосередковується HN білком параміксовірусу, білком Н вірусу кору і G білком пневмовірусу. Для клітинного рецептора характерна наявність сіалової кислоти. Однак її може не бути у рецепторах вірусу кору чи пневмовірусів. Для вірусу парагрипу характерна нейрамінідазна і гемаглютинуюча властивості. Параміксовіруси проникають у клітину безпосередньо через клітинну мембрану, без участі ендосом, необхідних для проникнення в клітину вірусів грипу.
Наступним етапом у розмноженні вірусу є злиття його оболонки з клітинною мембраною. Ця стадія опосередковується білком злиття F, який в усіх параміксовірусів синтезується як молекула-попередник F0, що розпадається на велику F1 субодиницю з новим гідрофобним кінцем. Цей кінець проникає через клітинну мембрану та малу F2 субодиницю з невідомою функцією.
Особливістю розмноження вірусів парагрипу, як і всіх параміксовірусів, є те, що для транскрибування вони не потребують РНК-„затравки”, а тому не проникають в ядро.
Гени всіх параміксовірусів впорядковані в поодинокі лінійні послідовності з унікальною З'-промоторною ділянкою. Транскрипція негативного генома опосередкована віріон-асоційованою РНК-залежною РНК-полімеразою. Ця полімераза може ініціювати транскрипцію в цитоплазмі без екзогенних прайме- рів, і може кепувати та метилювати 5'-кінець моноцистронної мРНК.
Завершальним етапом морфогенезу віріонів є збирання та дозрівання. Збирання нуклеокапсидів параміксовірусів відбувається в цитоплазмі. Оболонку віруси набувають при відбруньковуванні через плазматичну мембрану, що інфільтрована трансмембранними віріонними глікопртеїнами.
Параміксовіруси є збудниками кору, парагрипів, паротиту, респіраторно-синци- тіальної інфекції тощо.
Кір
Кір - гостре антропонозне висококонтагіозне вірусне захворювання, що характеризується інтоксикацією, гарячкою, ураженням верхніх дихальних шляхів і кон’юнктиви, а також специфічною енантемою на слизовій оболонці порожнини рота і плямисто-папульозними висипаннями, що поетапно з’являються на шкірі.
Вірусу кору притаманні гемаглютинуючі, комплементзв’язуючі та гемолітичні властивості, проте на відміну від них, він не має нейрамінідази і не аглютинує еритроцити курей, морських свинок і мишей. Реплікація вірусу відбувається в цитоплазмі інфікованої клітини, з якої він виходить шляхом брунькування. Вірус кору може спричиняти мутагенну дію.
Вірус кору дуже чутливий до несприятливої дії зовнішніх фізичних і хімічних чинників. Так, він швидко інактивується вже при температурі +37°С, а при +56°С гине через ЗО хв, миттєво гине при кип’ятінні. У крапельках слини в приміщенні за кімнатної температури гине через ЗО хв, при висиханні - миттєво. Низькі температури переносить добре - тривалий час зберігає активність при -70°С.
Джерелом інфекції є лише хвора людина і досить обмежений час - від останніх двох-трьох днів інкубаційного періоду до закінчення періоду висипань (це приблизно п’ятий-сьомий день хвороби).
Сприйнятливість людини до інфекції надзвичайно висока: захворіти можна в будь-якому віці, якщо контакт з вірусом відбувається вперше. Несприйнятливі до інфекції діти перших трьох-шести місяців життя, що народилися від імунних матерів. Якщо ж зараження матері відбувається в період вагітності, то вірус здатний проникати через плаценту й уражати плід.
Передавання інфекції відбувається повітряно-крапельним шляхом. Віруси у великій кількості містяться в слині, носовому слизі, виділеннях з кон’юнктиви. У повітря потрапляють під час кашлю, чхання і легко поширюються в приміщенні, проникаючи з дрібними крапельками на слизову оболонку дихальних шляхів здорової людини.
Після перенесеного захворювання імунітет значно стійкіший і триваліший - є лише поодинокі повідомлення про повторні випадки захворювання. Зміна імунної структури населення й зумовлює періодичні підвищення захворюваності (епідемічні спалахи) через кожні два-три роки в містах (більша щільність населення, тісніші контакти) і через кожні три-п’ять років у сільській місцевості. Необхідний закон про обов’язкову регулярну ревакцинацію, тому що у розвинутих країнах хворіють частіше дорослі.
