Гарячка Ебола

Гарячка Ебола - гостре висококонтагіозне ендемічне вірусне захворюван­ня, якому властиві складний перебіг з розвитком геморагічного синдрому і дуже висока летальність. Проте специфічні антитіла виявляють не лише в жителів ендемічних регіонів, а й у місцевостях, де захворювання ще не реєструвалося (Нігерія, Ка­мерун тощо). Патогенез гарячки Ебола вивчений недостатньо, він подібний до патогенезу гарячки Марбург.

Віруси, що потрапили на ушкоджену шкіру, слизову оболонку порожнини рота, кон’юнктиву, у дихальні шляхи швидко проникають у кров. Гематогенним шляхом вони досягають печінки, селезінки, яєчок, яєчників, надниркових залоз, кісткового мозку, де ак­тивно розмножуються і накопичуються. Згодом виникає масивна вірусемія, що супроводжується вираженим інтоксикаційним синдромом і геморагічним діатезом, провідним чинником розвитку якого є розчинний протеїн, який руйнує ендотелій судин (такого білка немає у вірусу Марбург). Крім того, розмноження вірусу в кістковому мозку супроводжується тромбоцитопенією. Усе це призводить до роз­витку різко вираженого зі швидким прогресуванням геморагічного діатезу. Тка­нини організму буквально просякають кров’ю, тоді як кров’яне русло поступово порожніє. Смерть хворих настає внаслідок великої крововтрати, інтоксикації, шоку часто вже на першому тижні, коли імунні механізми ще не встигають підклю­читися до захисту.

Інкубаційний період - від 3-х днів до 21 дня. Починається захворювання гостро, раптово, різко підвищується температура тіла до +38...+40°С і швидко наростає больовий синдром: хворі скаржаться на сильний розмитий головний біль, біль у всіх м’язах і в грудях під час дихання; часто з’являється біль у жи­воті і біль в очних яблуках.

У наступні дні симптоматика швидко прогресує. Уже на 2-4-ий день додається нудота, можливе блювання, з’являється розлад випорожнень (численні, водянисті виділення, нерідко з домішкою крові, часто - яскраво-червоної. Розпал хвороби припадає на четвертий-сьомий день, коли всі її клінічні прояви виражені найяскравіше. Геморагічний синдром посилюється. Великі гематоми утворюються й у місцях ін’єкцій.

Зазвичай гостра фаза триває близько двох тижнів, а відновний період роз­тягується ще на кілька тижнів. У людей, котрі перехворіли на гарячку Ебола, довго можуть зберігатися ознаки гіповолемії, непевність і похитування під час ходи, астенізація, тахікардія.

У разі складного перебігу смерть частіше настає наприкінці першого тиж­ня хвороби, але можливі летальні наслідки й на 13—14-й день. Гарячку Ебола відносять до найважчих інфекційних хвороб людини з дуже швидким перебігом, летальність може сягати 90%.

75) Родина flaviviridae. Флавівірусні інфекції.

Родина Flaviviridae об’єднує сферичні за формою віруси діаметром 40-60 нм, які мають зовнішню оболонку. Капсид складається з двох білків - нуклеокапсидного (С) і матриксного (М). Геном флавівірусів - це одноланцюгова позитивна РНК. Результати дослі­дження дають змогу зроби­ти висновок, що у флавівірусів наявна лише одна мРНК, яка має кілька точок ініціації трансляції.

Адсорбція вірусу на клітинах залежить від pH та йонної сили середовища, а також від співвідношення йонних зарядів на поверхні вірусу і клітини. Струк­турними компонентами віріона, що необхідні для адсорбції, є глікопротеїнові виступи - білок V3. Зв’язавшись з мембраною чутливої клітини, флавівіруси проникають у ци­топлазму в результаті ендоцитозу. В ході цього процесу зв’язаний вірус нагрома­джується у вп’ячуваннях, які піддаються ендоцитозу, утворюючи ендосоми. Їхній вміст закиснюється, завдяки чому створюються умови, сприятливі для за­пуску процесу злиття вірусної мембрани з мембраною ендосоми.

Перенесення генома з віріонів, які знаходяться у везикулах, в цитоплазму відкриває шлях для подальших етапів вірусного репродукування - трансляції, реплікації і транскрипцї геномної РНК. Структура нуклеокапсиду флавівірусів достатньо гнучка для забезпечення дисоціації комплексу РНК-капсидні білки при входженні РНК у цитоплазму після злиття мембрани ендосоми з оболон­кою віріона. Звільнившись від капсидного матрикса, віріонна РНК функціонує як звичайна клітинна мРНК. Стабільні поліпептиди, що кодуються вірусною РНК, каталізують процеси реплікації і транскрипції, яка, можливо, відбувається на мембранах клітини-господаря.

Після синтезу вірусних глікопротеїнів відбувається низка модифікацій. Насамперед модифікуються олігосахаридні залишки. Всі модифікації відбуваються на шляху руху білків від мембрани ендо­плазматичного ретикулуму через апарат Гольджі до плазматичної мембрани клітини. Олігосахаридні модифікації проходять в ендоплазматичному ретикулумі й апараті Гольджі.

На кінцевих стадіях реплікації флавівірусів відбуваються процеси збиран­ня та відбруньковування віріонів.

Флавівіруси - збудники багатьох небезпечних захворювань людини.