70) Родина astroviridae. Астровірусні інфекції.

Астровіруси – малодосліджена група вірусів людини і тварин. Назва походить від грецького слова «astron» - зірка, що відображає типову зіркоподібну форму віріона, діаметр якої становить 28-31 нм. Біохімічна структура астровіруса вивчена мало, тому що культивувати їх ще нікому не вдалося.

Віріони сферичні, діаметром приблизно 30 нм. Структура віріона: капсид, одноланцюгова позитивна РНК, чотири структурні білки. Існують суперечності щодо таксономії цих вірусів. Родина включає два роди — Avastrovirus (астровіруси індиків і качок) і Mamastrovirus (астровіруси людини, свиней, котів) . Встановлення повної нуклеотидної послідовності генома вірусів дало змогу використовувати його будову як основу для подальшої класифікації.

Астровірусна інфекція у людини

Астровіруси вперше описані у 1975 р. Астровірусна інфекція у дітей становить 2-8% від усіх діарейних захворювань. Астровіруси можуть інфікувати людей будь-якого віку, але зазвичай вражають немовлят і маленьких дітей. Як правило, інфікування відбувається взимку. Передача відбувається фекально-оральним шляхом. Інкубація - 3-4 дні. Астровіруси займають друге місце по числу порушених захворювань, що протікають безсимптомно.

Імунітет до цієї групи вірусів спостерігається у більш ніж половини дітей до чотирирічного віку. У віці до десяти років імунітет складає трохи менше 90 %. Інші віруси досить рідко порушують вірусну діарею. Інфікування вірусами, що викликають вірусну діарею, відбувається шляхом прямого контакту з брудними продуктами харчування, які перед вживанням не були оброблені термічним шляхом.

Астровіруси у курчат та індичат

У 1980 році учений McNulty під електронним мікроскопом вперше виявив астровіруси у вмісті кишечнику 11-добових індичат, що мають ознаки ентериту.  Пізніше доктор Reynolds показав, що астровірусна інфекція індичат широко поширена у США і довів ентеропатогенну природу даних вірусів. Астровіруси широко поширені, захворюваність зазвичай висока, але смертність низька. За даними деяких авторів, у 80% обстежених птахогосподарств кишкові інфекції були викликані астровірусами. Астровірусна інфекція частіше проявляється у молодняка до місячного віку і набагато рідше у дорослих індичок. Клінічні ознаки астровірусу: діарея; збудженість; зниження апетиту; падіння швидкості росту.

У експериментально заражених індичат спостерігалося зниження приросту маси і зменшення адсорбції D-ксилози у порівнянні з контрольною групою. Також у них відмічалося зниження апетиту і діарея. При розтині відзначають розширення сліпої кишки через скупчення жовтої, пінистої маси, зниження тонусу кишечника і піняву консистенцію його вмісту. Основний шлях передачі вірусу - фекально-оральний, інші способи зараження не виявлені. Специфічні заходи профілактики астровірусної інфекції на сьогодні не розроблені.

71) Родина bunyaviridae.

Родина Bunyaviridae включає віруси, діаметр яких становить 90-100 нм, чутливі до ефірів, містять три внутрішні нуклеокапсиди, кожен з яких складаєть­ся з білка, унікальної одноланцюгової молекули геномної РНК і ферменту тран- скриптази. Зовнішній глікопротеїновий шар містить типоспецифічні антигени. Морфогенез полягає у брунькуванні в пухирцях комплексу Гольджі інфікованої клітини. Буньявіруси мають здатність до генетичної взаємодії з деякими сероло­гічно спорідненими вірусами, при цьому утворюються рекомбінантні віруси за рахунок перегрупування фрагментів генома. Родина представлена чотирима ро­дами: Nairovirus (вірус Дагбі, вірус хвороби овець Найробі); Orthobunyavirus (вірус Буньямвера, вірус Ла Кросс); Phlebovirus (вірус лихоманки долин Ріфт); Tospovirus (вірус плямистого хлорозу томатів).

На відміну від членів інших родин вірусів, геном яких представлений негативною РНК, представники цієї ро­дини не містять внутрішнього матриксного білка. Віруси відрізняються від всіх інших вірусів тварин місцем дозрівання (комплекс Гольджі) і тим, що їхній геном містить три сегменти РНК. У поверхневих глікопротеїнів вірусів цієї родини не виявлено будь-яких ферментативних функцій. Хоча більшість з них аглютинують еритроцити, вони не мають добре вираженої гемаглютинуючої активності, як, на­приклад, ортоміксовіруси і багато параміксовірусів.

Переважна біль­шість буньявірусів передається членистоногими (переважно комарами).

Адсорбція буньявірусів включає взаємодію між вірусним глікопротеїном і поверхневими рецепторами клітини, природа яких не встановлена. Інфекція може бути пригнічена поліклональними і деякими моноклональними антитілами, що специфічно взаємодіють з глікопротеїном в 1. Припускають, що після проникнення в клітину відбувається активування вірусної транскриптази, що веде до синтезу субгеномних мРНК. Транскриптаза, зв’язана з вірусом, виявлена у вірусу Лумбо, а у вірусу зайця-біляка виявле­на первинна транскрипція за наявності інгібіторів синтезу білка.

Після трансляції запускаються реплікація і вторинна транскрипція. За вторин­ною транскрипцією можна спостерігати за збільшенням швидкості синтезу трьох видів комплементарних вірусних мРНК. Подібно до мРНК ортоміксовірусів, мРНК буньявірусів на 5'-кінцях мають гетерогенні не вірусного походження послідовності. Наявність таких послідовностей може означати, що вони походять з клітинної мРНК і використовуються транскриптазою як „затравка” під час синтезу мРНК.

Дослідження процесу брунькування свідчить про те, що вірусний морфо­генез протікає в апараті Гольджі інфікованих клітин.