8. Культивування зоопатогенних вірусів.

Л. Пастер був першим, хто розпочав (1881) систематично використовувати лабораторних тварин при дослідженні віруса сказу. У 1932 р. Ернест Вільям Гудпасчур разом із співавторами запропонував метод культивування вірусів в ембріонах курчат. Цей метод економічний і зруч­ний. Його і нині широко застосовують для культивування багатьох вірусів тва­рин. Велика заслуга у розробленні методів культивування тканин належить лау­реату Нобелівської премії (1912) А. Карелу. Він уперше довів можливість роз­множення клітин тварин у штучних умовах, і тим самим продемонстрував їхню „безсмертність” і подібність з одноклітинними вільноживучими організмами. Поява антибіотиків та успіхи в створенні штучних поживних середовищ започаткували нову еру в розвитку методів дослідження культур тканин.

У 50-х pp. XX ст. у практику впровадили методи культивування клітинних культур. Тепер віруси успішно культивують у культурах одношарових трипсинізованих клітин, які виготовля­ють з ембріональних тканин курей, кроликів, морських свинок, мишей, а також нирок мавп і ембріонів людини. Широко культивують віруси в т. зв. переще­плюваних культурах клітин - штамах тканин (СОЦ-серце мавп ціномольгус, R, К-нирки кролика та ін.), злоякісних пухлин (Hela, КВ).

Широко засто­совують метод культури тканин і клітин. У штучних поживних середовищах можна культивувати частини окремих органів і тканин.

Культивують віруси також в організмі чутливих лабораторних тварин, зокре­ма тих вірусів, які не ростуть у клітинних культурах і ембріонах курчат. Так, для вивчення онкогенних вірусів використовують хом’ячків, агента куру і вірусу гепа­титу - приматів, вірусів Коксакі, арбовірусів - мишей. Використовуючи кроликів, одержують антисироватки. Експерименти з вивчення механізмів патогенезу і ролі імунної відповіді можуть бути проведені тільки на лабораторних тваринах.

9. Культивування бактеріофагів.

Бактеріофаги — віруси бактерій та грибів. Їх, не культивують на штучних поживних середовищах. . У природних умовах фаги трапляються там, де є чутливі до них бактерії. В лабораторних умовах їх вирощують тільки на чутливих до них бактеріях, від яких фагів можна відокремити і очистити фільтрацією, ультрацентрифугуванням та іншими методами.

Встановлено, що бактеріофаги певною мірою характеризуються як видовою, так і типовою специфічністю. Кожен окремий вид фага можна культивувати в клітинах одного виду або близько споріднених видів мікробів. Натомість фаги відзначаються високою адаптаційною здатністю. Поступовим пасажуванням певний вид фага можна привчити до культивування на інших видах бактерій.

Практичне застосування. Уперше різні фаги застосували Ф. д'Ерель та інші дослідники, вивчаючи кишкові Інфекції у людини. Практикувалось використання фагів також у хірургічній та акушерсько-гінекологічній практиці при Інфекційних процесах, які спричинюються стафілококами, анаеробними клостридіями, а також в офтальмології і стоматології. Поряд з цим нагромадилось багато даних про відсутність лікувального ефекту при застосуванні фагів. Вважають, що основною причиною цього є невдалий підбір фагів. Широке впровадження в практику сульфаніламідних препаратів і антибіотиків також зменшило інтерес до питань фагопрофілактики і фаготерапії бактеріальних інфекцій.