23. Реплікація геному днк-вмісних вірусів.

Реплікацією називають синтез нуклеїнових кислот. Ре¬плікацію здійснюють ферменти - ДНК-полімераза (ДНК-залежна ДНК-полімераза) і репліказа (РНК-залежна РНК-полімераза). Папілома-, поліома-, парво- і цирковіруси для реплікації ДНК використовують клітинну ДНК-полімеразу. Гепаднавіруси мають власну ДНК-полімеразу, що входить до складу віріонів. ДНК-полімераза покс-, герпес-, адено- й асфавірусів і репліказа РНК-вмісних вірусів синтезується на початкових етапах експресії вірусного генома.

Під час реплікації дволанцюгових ДНК-вмісних вірусів матрицею для синтезу комплементарних дочірних ланцюгів слугує кожен ланцюг батьківської ДНК.

Реплікація гепаднавірусів: Дволанцюго-ва ДНК гепаднавірусів має кільцеву форму з дефектом плюс-нитки, в результаті чого вона виявляється на 15-60% одноланцюговою. Після проникнення в клітину віріонна ДНК-залежна ДНК-полімераза добудовує дефектну нитку. Після цього клітинна транскриптаза на матриці вірусної ДНК синтезує комплементарну РНК двох типів: мРНК, що кодує вірусні білки і плюс-нитку РНК, яка слугує матрицею для синтезу мінус-нитки ДНК, і мРНК, яка транслюється з утворенням ферменту ДНК-полімерази, що має властивості зворотної транскриптази. У (+)ДНК-вірусів реплікація починається з синтезу комплементарної (-) ДНК-нитки за участю клітинної ДНК-полімерази. Утворюється дволанцюгова реплікативна форма (РФ), яка стає матрицею для синтезу нових плюс-ланцюгів, які потім витісняються із РФ. Вони заключаються в білкову оболонку. Принципо­ва різниця у реплікації однониткової ДНК-вірусів від двониткових полягає в тому, що в першому випадку для реплікації використовують мінус-ланцюг.

Реплікація (+) ДНК вірусів: синтез (-) ДНК-нитки, за допомогою ДНК-полімеразидволанцюгова ре плікативна форма синтез нових (+)ланцюгів.

Реплікація одно ланцюгового (-) ДНК геному (у парво і цирковірусів). На (-) ДНК синтезується (+) нитка утворюється дволанцюгова ДНК і на матриці ново синтезованої (+) ДНК утворюється багато копій (-) ниток.

24. Транскрипція, трансляція і реплікація ретровірусів.

Віріони мають ікосаедричний або сферичний капсид і кор, що містить зворотну транскриптазу та димер двох ідентичних однониткових (+)РНК Ретровіруси диплоїдні, оскільки мають дві копії всіх генів, а дві ідентичні молекули РНК-геному є частково з'єднані водневими зв'язками між комплементарними паліндромними послідовностями, розміщеними біля одного кінця РНК-молекул. Геном містить три основні гени (в порядку від 5'- до 3-кінця): gag- кодує групу специфічних антигенів (структурні білки), pol- полімеразу, env- шипи оболонки. Всі ретровіруси мають ці три гени, а також комплекс регуляторних генів, залежно від штаму вірусу. Крім РНК-залежної ДНК-полімерази та молекул РНК, ретровірус містить праймер для ініціювання синтезу ДНК і суміш тРНК, що теж можуть виступати в ролі праймерів усередині клітини господаря. Деякі ретровіруси мають додатковий ген, що кодує білок, який спричиняє трансформування клітин господаря з нормальної клітини в ракову. Ці ретровіруси відносять до v-onv⁺, що є онкогенними, їх ще називають РНК-пухлинними вірусами. Специфічний onv-ген переносить онкогенність ретровірусів від вірусу до вірусу, наприклад, v-sre, v-myc.

Ключові етапи реплікації ретровірусів: 1) зв'язування праймер-зворотнього транскриптазного комплексу; 2) синтез ДНК-копії, комплементарної до РНК з утворенням ДНК-РНК гібриду; 3) розщеплення РНК у ДНК-РНК гібриді рибонуклеазою Н; 4) синтез комплементарного ланцюга вірусної ДНК для продукування лінійної дволанцюгової ДНК.Одноланцюговий РНК-геном транскрибується за участю зворотної транскриптази в дволанцюгову ДНК. Цю ДНК названо провірусною ДНК, і вона переноситься в ядро клітини господаря, де інтегрується в її геном. Інтегрований вірусний геном називають провірусом. Інтегрована провірусна ДНК транскрибується РНК-полімеразою II клітини господаря з утворенням мРНК і тоді транслюється в поліпротеїни - продукти gag, pol- і env-генів. Деякі транскрипти включаються в зрілі вірусні частки.