1. Відкриття вірусів д. Й. Івановським.

Івановський розпочав вивчення мозаїчної хвороби тютюну ще навчаючись в Петербурзькому університеті. Ця що завдавала великої шкоди сільському господарству. Рос­лини тютюну, уражені мозаїкою, відставали у рості, листки вкривались зеленуватими плямами, а іноді набували потворної форми.

Д. Й. Івановським доведено, що описана Адоль­фом Едуардом Майєром (Голландія) мозаїчна хвороба тютюну - це не одне, а два зовсім різні захворювання. Одне з них - рябуха (її збудником є плісеневий гриб), а інше — власне мозаїчна хвороба тютюну.

У своїх експериментах Д. Й. Івановський, розтираю­чи листки хворих рослин тютюну, одержав неклітинний сік і фільтрував його через бактеріальний фільтр (свічка Шамберлена), що затримує бактерії. Зібра­ний у стерильні колби фільтрат він використовував для зараження здорових листків тютюну.

Зараження рослин спричиняло появу мозаїчної хвороби, хоча висівання фільтрату на поживні середовища не давало змоги виявити бактерій.

Д. Й. Івановський зробив висновок, що причиною мозаїчного захворюван­ня тютюну є збудник, який проходить через бактеріальний фільтр. Він нагрівав профільтрований сік до +60... +70°С, унаслідок чого останній втрачав інфекційні властивості. При послідовному зараженні соком хворих рослин хвороба проявлялася завжди. Після введення в організм заразне начало розмножувалось, а, отже, було живим. Результат свого відкриття вчений опублікував у журналі „Сельское хазяйство и лесоводство” і доповів на засіданні Російської Академії наук 12 лютого 1892 р. Ця дата й є офіційним днем відкриття вірусів і народженням нової науки — вірусології. А у 1935 році Стенлі виділив вірус тютюнової мозаїки у кристалічному стані, за це і отримав Нобелівську премію.

2. Відкриття бактеріофагів.

Англійський бактеріолог, Фредерік Туорт у 1915 повідомив, що при культивуванні на Чашках Петрі колонії мікрококів стають водянистими і прозорими, після чого їх уже не можна пересіяти. Туорт назвав це явище – склоподібним переродженням мікрокока. Матеріал з склоподібної переродженої колонії перенесений на здорову колонію зумовлював лізис здорової колонії. Але після нагрівання цей матеріал втрачав цю здатність. Так, Туорт зробив висновок, що причиною склоподібного переродження є бактеріофаг.

Незалежно від Фредеріка Туорта французько-канадський мікробіолог Фелікс Д'Ерель 3 вересня 1917 повідомив про відкриття бактеріофагів. Поряд з цим відомо, що російський мікробіолог Гамалея, Микола Федорович ще в 1898 році, вперше спостерігав явище лізису бактерій (паличка сибірської виразки) під впливом перещеплюваних агентів. Після відкриття явищ бактеріофагії Д'Ерелль розвинув вчення про те, що бактеріофаги патогенних бактерій, будучи їх паразитами, відіграють велику роль у патогенезі інфекцій, забезпечуючи одужання хворого організму, а потім створення специфічного імунітету. Це положення привернуло до явища бактеріофагії увагу багатьох дослідників, які припускали знайти в фагах важливий засіб боротьби з найбільш небезпечними інфекційними хворобами людини і тварин.

Також Фелікс Д'Ерель висунув припущення, що бактеріофаги мають корпускулярну природу. Однак тільки після винайдення електронного мікроскопа вдалося побачити і вивчити ультраструктуру фагів. Довгий час уявлення про морфології і основні особливості фагів грунтувалися на результатах вивчення фагів Т-групи - Т1, Т2, ..., Т7, які розмножуються на Е. coli штаму B. Однак з кожним роком з'являлися нові дані, що стосуються морфології і структури різноманітних фагів, що зумовило необхідність їхньої морфологічної класифікації.