Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мкр філософія.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
189.53 Кб
Скачать

12.Про абстрактне й конкретне в мисленні

У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).

Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.

У класичній логіці під "конкретним" поняттям розуміється поняття, яке вказує на матеріально-речові предмети (наприклад, "яблуко", "дерево"); під "абстрактним" - поняття, яке вказує на нематеріальні, ідеальні предмети (наприклад, "добро", "любов", "наука").

Таким чином, буденна свідомість вважає, що мислити абстрактно - значить мислити витончено, теоретично; мислити про щось складному і неявному, не цілком очевидному. Навпаки, мислити конкретно - це мислити про очевидні речі, так що сама "конкретність" виявляється доступною через наочно-чуттєвий приклад, демонстрацію конкретного матеріально-чуттєвого предмета, про який йде мова. Абстрактне мислення тут постає як доля людей освічених, якщо не сказати - відірваних від реального життя.

У діалектичної логіки під "абстрактним" поняттям розуміється поняття, що описує предмет односторонньо, усічено, неповно, фіксуючи найбільш загальні (абстрактні) характеристики предмета поза їх взаємозв'язку і взаємозумовленості; під "конкретним" - поняття, що описує предмет найбільш всебічно, повно, вичерпно, фіксуючи суперечлива єдність (конкретну єдність) протилежних характеристик предмета в їх взаємообумовленості та взаємозв'язку.

13.Світогляд, коло світоглядних питань, роль філософії у формуванні світоглядної культури індивіда.

Філософія має органічний зв ’ язок зі світоглядом . Що ж таке світогляд ? Слід підкреслити , що у визначенні цього поняття немає чіткості . Воно не є загальновизнаним . У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке : “ світогляд – це форма суспільної відомості ; “ світогляд – це форма самоусвідомлення особистості ”; “ світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі ”; “ світогляд – це система принципів діяльності людини ”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле ”; світогляд – це спосіб духовно - практичного освоєння світу ”. Ці визначення , безумовно , мають сенс . Вони свідчать про те , що поняття “ світогляд ” – багатогранне , відображає складні процеси духовно - практичного життя людини . З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке : світогляд – це форма суспільної свідомості , спосіб духовно - практичного освоєння світу . Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність . Філософія теж є специфічним світоглядом . Певним способом духовно - практичного освоєння світу . Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ , природу , суспільство , людину , пізнання . Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки , основні принципи соціально - політичної , наукової , моральної , естетичної діяльності людини , тобто освоює світ як духовно ( теоретично ), так і практично . Філософія і світогляд , безумовно , мають спільність . В чому вона полягає ? Спільність філософії і світогляду полягає в тому , що вони :

1.         є своєрідними формами суспільної свідомості , способами духовно - практичного освоєння світу ;

2.         мають однаковий предмет осмислення – відношення “ людина – світ ”;

3.         дають цілісне уявлення про світ , людину , її походження і т . п .;

4.         мають спільність за деякими своїми функціями ( наприклад , виховною ).

·           За будовою розрізняють світогляд: цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий;

·           за ступенем адекватності сприйняття дійсності: реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності;

·           за ставленням до визнання існування вищих сутностей - релігійний, скептичний, агностичний, атеїстичний.

Світогляд - форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності, визначає і сприймає своє місце й призначення в ньому. У свідомість входять узагальнені уявлення про світ і саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про сенс людського життя, історичну долю людства тощо, а також система переконань, принципів та ідеалів. Світогляд являє собою систему принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, які визначають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей. Суб'єктами світогляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етнонаціональні чи релігійні громади, класи, суспільство в цілому. Отже, світогляд виступає як своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності.

У структурі світогляду виділяють такі елементи:

♦ світорозуміння - пізнавально-інтелектуальий рівень;

♦ світовідчуття - емоційно-психологічний рівень;

♦ світовідношення - наявність у світогляді спонук до активності. Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльнісну установку людської життєдіяльності.

Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об'єктивного світу, мислення - до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, яка виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної самосвідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не "духовно-практичне", а теоретичне освоєння світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає відповідно як система доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.

Отже, філософія виступає вищою теоретичною формою світогляду, спрямованою на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеня їх достовірності та надійності. Філософія повинна намагатися бути аргументованою, внутрішньо стрункою та логічно обгрунтованою.