
- •1. Поняття культури мислення і роль філософії в її формуванні.
- •2.Передумови виникнення філософії.
- •3. Проблемність та специфіка визначення предмету філософії.
- •4. Основні структурні складові (розділи) академічної філософії.
- •5. Визначте поняття «філософія».
- •6. З чого починається філософія? На якому ґрунті зростає недовіра до філософії?
- •7. Визначте поняття «рефлексія».
- •8. Місце філософія в структурі життєдіяльності кожної людини.
- •9. Позначте відмінність між філософією й філософствуванням.
- •10. Зазначте причини несприйняття до філософського способу мислення так званого «здорового глузду» та буденної свідомості.
- •11.Окресліть зв'язок і відмінності розсудку і розуму як пізнавальних здатностей людини та спрямування життєвої орієнтації.
- •12.Про абстрактне й конкретне в мисленні
- •13.Світогляд, коло світоглядних питань, роль філософії у формуванні світоглядної культури індивіда.
- •14.Історичні типи формування світоглядних орієнтацій.
- •15.Структура світогляду.
- •Структура світогляду
- •16.Особливості сучасної світоглядної кризи й роль філософії в її розвязанні
- •17.Філософія в контексті лінгвістичної компетентності студента.
- •18.Що досліджує онтологія?
- •19.Різноманітність розуміння тлумачення проблеми буття в філософії.
- •20.Філософський смисл і соціокультурний зміст проблеми буття
- •21.Історичні парадигми осмислення буття: буття як космос, буття як теос, буття як субстанція.
- •22.Осмислення проблеми буття античними натурфілософами
- •23.Розуміння буття у концепції Парменіда. Проблема тотожності мислення і буття.
- •24.Специфіка теоцентричної онтологічної спрямованості у парадигмі Середньовіччя.
- •25.Трансформація онтологічної проблематики у філософському дискурсі: посткласична онтологія.
- •26.Класична і посткласична стратегія філософствування про буття.
- •27.Альтернатива "буття-небуття" у системі відношень життя людини.
- •28.Екзистенціалістська версія буття й тема "відповідальності за буття".
- •29.Простір і час як форми присутності людини у бутті.
- •30.Полемічність питання про свободу. Свобода й свавілля.
- •31.Проблематичність людського буття в екзистенціальній філософії.
- •32.Августин і модуси часу, час як межа покладання смислу життя.
- •33.Буття і проблема самореалізації людини.
- •34.Час як вічність і як минущість. Феномен часу й проблема безсмертя.
- •35.Свідомість як предмет міждисциплінарного дослідження. Специфіка філософського аналізу свідомості.
- •36.Обґрунтуйте відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціалізованого (психологія, фізіологія, кібернетика та інші).
- •37.Структура свідомості. Функції свідомості.
- •38.Розкрийте специфіку ідеального як всезагальної форми функціонування свідомості та механізми «народження» ідеалів людини.
- •41.Окресліть механізм зв’язку індивідуальної та суспільної свідомості
- •42.Феномен несвідомого. Проблема архетипів колективного несвідомого.
- •43.Свідомість і самосвідомість. Предметність і рефлективність самосвідомості.
- •44.Проблема формування індивідуальної свідомості.
- •45.Форми опредметення свідомості. Свідомість і мова.
- •46.Світоглядне значення філософської проблеми свідомості для професійного зростання філолога, перекладача.
- •47.Сутність і існування людини як проблема
12.Про абстрактне й конкретне в мисленні
У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).
Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.
Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.
У класичній логіці під "конкретним" поняттям розуміється поняття, яке вказує на матеріально-речові предмети (наприклад, "яблуко", "дерево"); під "абстрактним" - поняття, яке вказує на нематеріальні, ідеальні предмети (наприклад, "добро", "любов", "наука").
Таким чином, буденна свідомість вважає, що мислити абстрактно - значить мислити витончено, теоретично; мислити про щось складному і неявному, не цілком очевидному. Навпаки, мислити конкретно - це мислити про очевидні речі, так що сама "конкретність" виявляється доступною через наочно-чуттєвий приклад, демонстрацію конкретного матеріально-чуттєвого предмета, про який йде мова. Абстрактне мислення тут постає як доля людей освічених, якщо не сказати - відірваних від реального життя.
У діалектичної логіки під "абстрактним" поняттям розуміється поняття, що описує предмет односторонньо, усічено, неповно, фіксуючи найбільш загальні (абстрактні) характеристики предмета поза їх взаємозв'язку і взаємозумовленості; під "конкретним" - поняття, що описує предмет найбільш всебічно, повно, вичерпно, фіксуючи суперечлива єдність (конкретну єдність) протилежних характеристик предмета в їх взаємообумовленості та взаємозв'язку.
13.Світогляд, коло світоглядних питань, роль філософії у формуванні світоглядної культури індивіда.
Філософія має органічний зв ’ язок зі світоглядом . Що ж таке світогляд ? Слід підкреслити , що у визначенні цього поняття немає чіткості . Воно не є загальновизнаним . У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке : “ світогляд – це форма суспільної відомості ; “ світогляд – це форма самоусвідомлення особистості ”; “ світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі ”; “ світогляд – це система принципів діяльності людини ”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле ”; світогляд – це спосіб духовно - практичного освоєння світу ”. Ці визначення , безумовно , мають сенс . Вони свідчать про те , що поняття “ світогляд ” – багатогранне , відображає складні процеси духовно - практичного життя людини . З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке : світогляд – це форма суспільної свідомості , спосіб духовно - практичного освоєння світу . Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність . Філософія теж є специфічним світоглядом . Певним способом духовно - практичного освоєння світу . Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ , природу , суспільство , людину , пізнання . Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки , основні принципи соціально - політичної , наукової , моральної , естетичної діяльності людини , тобто освоює світ як духовно ( теоретично ), так і практично . Філософія і світогляд , безумовно , мають спільність . В чому вона полягає ? Спільність філософії і світогляду полягає в тому , що вони :
1. є своєрідними формами суспільної свідомості , способами духовно - практичного освоєння світу ;
2. мають однаковий предмет осмислення – відношення “ людина – світ ”;
3. дають цілісне уявлення про світ , людину , її походження і т . п .;
4. мають спільність за деякими своїми функціями ( наприклад , виховною ).
· За будовою розрізняють світогляд: цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий;
· за ступенем адекватності сприйняття дійсності: реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності;
· за ставленням до визнання існування вищих сутностей - релігійний, скептичний, агностичний, атеїстичний.
Світогляд - форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності, визначає і сприймає своє місце й призначення в ньому. У свідомість входять узагальнені уявлення про світ і саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про сенс людського життя, історичну долю людства тощо, а також система переконань, принципів та ідеалів. Світогляд являє собою систему принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, які визначають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей. Суб'єктами світогляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етнонаціональні чи релігійні громади, класи, суспільство в цілому. Отже, світогляд виступає як своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності.
У структурі світогляду виділяють такі елементи:
♦ світорозуміння - пізнавально-інтелектуальий рівень;
♦ світовідчуття - емоційно-психологічний рівень;
♦ світовідношення - наявність у світогляді спонук до активності. Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльнісну установку людської життєдіяльності.
Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об'єктивного світу, мислення - до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, яка виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної самосвідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не "духовно-практичне", а теоретичне освоєння світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає відповідно як система доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.
Отже, філософія виступає вищою теоретичною формою світогляду, спрямованою на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеня їх достовірності та надійності. Філософія повинна намагатися бути аргументованою, внутрішньо стрункою та логічно обгрунтованою.