Тема 7. Форми організації навчання Основні поняття теми:

Форма організації навчання – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється у встановленому порядку і режимі.

Класно-урочна система навчання полягає у тому, що навчальна робота проводиться з группою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Урок – основна форма організації навчання, за якою навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.

Цілі уроку реалізуються через: зміст і методи навчання; вплив особистості вчителя; атмосферу спілкування; різні форми співпраці. План

І. Перевірка засвоєння студентами теоретичних положень з теми заняття

1. Поняття про форми організації навчання.

2. Урок як основна форма організації навчання.

3. Типи і структура уроків.

4. Організація навчальної діяльності учнів на уроці.

5. Позаурочні форми організації навчання

1. Однією з початкових форм організації навчання виступає індивідуальна форма навчання. Вона передбачає роботу вчителя з окремим учнем індивідуально, часто вдома в учня або у вчителя. У XVIII-XIX ст. ця форма навчання практикувалася в сімейному вихованні серед заможних верств суспільства у вигляді гувернерства. Зараз індивідуальне навчання служить формою додаткової роботи, частіше з які потребують особливої ​​допомоги дітьми, в тому числі з тими, хто в силу захворювання, інвалідності не може відвідувати шкільні заняття. Маючи очевидні достоїнства, пов'язані з орієнтацією змісту, методів, темпу занять на особистість учня, ця форма дуже неекономічна і непридатна тому як основна для масової освіти. До того ж вона позбавляє учня можливості працювати в групі, взаємного спілкування з однолітками, змагальності, співпраці з ними в досягненні загальних цілей. Теоретично концепція класно-урочної системи навчання, її найважливіші характеристики були обгрунтовані у XVII ст. «Батьком педагогіки» - великим чеським педагогом-гуманістом Яном Амосом Коменським.

Класно-урочної системи притаманні такі характерні риси:

У групи (класи) входять учні, приблизно однакові за віком і рівнем підготовленості до навчання. Вчитель працює з усім класом (фронтально) або з групами всередині класів, даючи їм різні завдання.

Основною формою навчання є урок - відрізок навчання в 40-45 хвилин, що представляє щодо закінчену за змістом і способом побудови одиницю навчального процесу.

Весь зміст освіти ділиться на окремі предмети.

Весь період навчання розподілений на навчальні роки, чверті, навчальні дні, канікули, а заняття ведуться за єдиним планом і розкладом.

Учитель здійснює керівництво навчальною діяльністю, пояснює новий матеріал, дає завдання, контролює їх виконання. Переваги класно-урочної системи: чітка організованість і впорядкованість навчальної роботи, організує і виховує роль педагога, взаємодія учнів і можливість колективних способів роботи, економічність навчання - поєднуються з рядом серйозних недоліків: обмеженими можливостями індивідуального підходу, орієнтацією на «середнього» учня, роботою в єдиному для всіх темпі, переважно вербальним (словесним) характером діяльності, визначеної штучністю в розподілі всіх занять на 40 - 45-хвилинні відрізки. Зазначені «слабкості» класно-урочної системи протягом століть викликали критику і прагнення до пошуків більш досконалих форм навчання. Були й інші досить численні спроби пошуку нових форм навчання: метод «навчальних одиниць», коли в основі організації не час вивчення і не урок як форма роботи, а тема - навчальна одиниця; бригадний метод як модернізація Дальтон-плану на основі групового методу організації виконання завдання; метод роботи учнів у динамічних (змінюються за складом) навчальних парах як варіант взаємного навчання учнями один одного після інструктажу педагогом (В. К. Дьяченко); американський «план Трампа», згідно з яким 40% часу учні проводили у великих групах (100 -150 осіб), 20% - в малих (10 - 15 учнів) і 40% часу відводь лось на самостійну роботу 1, метод проектів (практичних завдань) та ін..

2. а образним висловом Н. М. Верзилина, «урок - це сонце, навколо якого як планети обертаються всі інші форми навчальних занять». Це - консультації, семінари, екскурсії, факультативи, олімпіади, домашня робота і т.д.. Можна виділити особливості уроку, що відрізняють його від інших форм навчання:

- постійна група учнів;

- чітке час проведення за розкладом;

- обов'язковість відвідування;

- певний навчальною програмою обсяг засвоюваного матеріалу;

- керівництво з боку вчителя діяльністю учнів;

- послідовність різних видів завдань;

- оптимальне співвідношення фронтальної, групової та індивідуальної роботи.

Аналіз проведених в школі уроків показує, що їх методика багато в чому залежить від тих дидактичних цілей і завдань, які вирішуються в процесі вивчення тієї чи іншої теми. Це дозволяє говорити про різноманітність уроків і виділяти ті з них, які характеризуються рядом спільних особливостей. У педагогіці існують різні класифікації уроків.

Одну з перших класифікацій, досі зберігають своє наукове значення, дав К. Д. Ушинський. Він виділяв:

- уроки змішані, що мають своєю метою повторення пройденого;

- уроки пояснення та закріплення нового матеріалу;

- уроки усних вправ;

- уроки письмових вправ; 3. Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К. Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:

1) комбіновані (змішані);

2) уроки засвоєння нових знань;

3) уроки засвоєння навичок і умінь;

4) уроки застосування знань, навичок і умінь;

5) уроки узагальнення і систематизації знань;

6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь (В.О. Онишук, М.А Сорокін, М.І. Махмугов та ін.). Під поняттям "структура уроку" розуміють побудову уроку: елементи або етапи будови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру, яка бере свій початок від Я.А. Коменського і И.-Ф. Гербарта. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці Повторювально-навчальна робота щодо пройденого матеріалу є досить важливим етапом комбінованого уроку. її навчальне значення обумовлене трьома положеннями: 1) якщо учень передбачає, що його знання будуть перевірені, то він краще готується до уроку; 2) перевірка знань завжди пов'язана з активним відтворенням матеріалу, що є кращим засобом його засвоєння; 3) повторення і перевірка знань пов'язані з мовленнєвим(словесним) відтворенням вивченого матеріалу, що, природно, сприяє розвитку мови і мислення. Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Тему кожного уроку учитель повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності й самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів. Пригадаємо, що під мотивом учіння розуміють внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння і застосування знань, навичок і вмінь. Звідси мотивація учіння - це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів учіння.

Способи мотивації можуть бути різні: постановка проблемного навчального завдання, створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної, теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу, формування інтересу до знань, процесу а набування.

Мотивація учіння не складає окремого етапу уроку. Ця робота ведеться протягом усього уроку. 4. Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності вчителя і учнів на уроці, коли всі учні одночасно виконують однакову, спільну для всіх роботу, усім класом обговорюють, порівнюють і узагальнюють її результати. Вчитель працює з усім класом одночасно, спілкується з учнями безпосередньо в процесі своєї розповіді, пояснення, показу, залучення школярів до обговорення конкретних питань тощо. Це сприяє встановленню особливо довірливих відносин і спілкуванню між учителем та учнями, а також учнів між собою, виховує у дітей почуття колективізму, дозволяє вчити школярів міркувати і знаходити помилки в міркуваннях своїх товаришів, формувати стійкі пізнавальні інтереси, активізувати їх діяльність.

Від учителя вимагається вміння знайти посильну роботу думки для всіх учнів, заздалегідь проектувати, а потім і створювати навчальні ситуації; вміння і терпіння вислухати всіх бажаючих висловитися, тактовно підтримати і, разом з тим, внести необхідні корективи в процесі обговорення. Такий підхід учителя дозволяє учням активно слухати і ділитися своїми думками, знаннями з іншими, з розумінням вислуховувати думки інших, порівнювати їх зі своїми, знаходити помилки в думках інших та ін. У цьому випадку на уроці панує дух колективного мислення. Вчитель має можливість вільно впливати на весь колектив класу, викладати навчальний матеріал усьому класу, досягає певної ритмічності в діяльності школярів на основі врахування їхніх індивідуальних особливостей. Все це є перевагами фронтальної форми організації навчальної роботи учнів на уроці. Ось чому в умовах масового навчання ця форма організації навчальної роботи учнів є незамінною і найбільш розповсюдженою в роботі сучасної школи.

Фронтальна форма організації навчання може бути реалізована у вигляді проблемного, інформаційного, пояснювально-ілюстративного викладу і супроводжуватися репродуктивними та творчими завданнями. Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає, що кожен учень отримує для самостійного виконання завдання, спеціально для нього підібране, у відповідності з його підготовкою і навчальними можливостями. Такими завданнями можуть бути робота з підручником, іншою навчальною і науковою літературою, різноманітними джерелами (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії); розв'язання задач, прикладів, написання переказів, творів, рефератів, доповідей; проведення всіляких спостережень і т.д. Широко використовується індивідуальна робота в програмованому навчанні. Індивідуальну роботу доцільно проводити на всіх етапах уроку, при розв'язуванні різних дидактичних завдань: для засвоєння нових знань та їх закріплення, для формування і закріплення умінь та навичок, для узагальнення і повторення пройденого, для контролю, для оволодіння досліджуваним методом. Найпростіше, звичайно, використовувати цю форму організації навчання школярів для закріплення, повторення, організації різноманітних вправ. Однак, вона не менш ефективна і при самостійному вивченні нового матеріалу, особливо при його попередньому домашньому опрацюванні. 5. Домашня навчальна робота. Вона доповнює діяльність учнів на уроках, відрізняється великою самостійністю, проводиться без керівництва учителя. Деякі педагоги відкидають необхідність домашніх завдань, але більшість підкреслює велике значення домашньої роботи для формування навички самостійної розумової праці, почуття відповідальності за доручену справу. Існують різноманітні види домашніх завдань: а) робота з текстом підручника; б) виконання різноманітних вправ і розв'язування задач; в) виконання письмових і графічних робіт. У практиці досвідчених учителів зустрічаються і такі види домашніх завдань: а) прочитати статтю в науково-популярній книзі або журналі; б) переглянути кінофільм; в) проконсультуватися у тієї чи іншої особи про якусь подію, факт; г) спостерігати природне чи побутове явище; ґ) провести нескладний дослід. Домашня робота виконується учнями успішно, якщо сформовано пізнавальний інтерес, дотримано принципів доступності, посильності, оптимальності, а також якщо своєчасно повідомлено об'єм домашнього завдання, учитель систематично його перевіряє, удома є умови для його виконання. У нормативних документах про школу вказано норми часу для виконання домашнього завдання: 1 клас — до 1 години; 2-3 класи — до 1,5; 4-5 класи — до 2; 6-7 класи — до 2,5; 8 клас — до 3; 9-11 класи — до 4.

Учнів потрібно навчити виконувати домашнє завдання: бути уважними і спостережливими; вміти запам'ятовувати; користуватися мислительними операціями; цінувати і розподіляти час; фіксувати прочитане, побачене, прослухане; писати тези, конспекти, реферати, анотації, рецензії. Готувати учнів до виконання домашніх завдань потрібно на уроці при повній їх увазі, координуючи їх з домашніми завданнями, які дали учням інші вчителі, давати повну інформацію, що і як робити.

З метою розвитку в учнів навчальних можливостей, попередження і подолання неуспішності в школі проводяться індивідуальні і групові консультації та додаткові заняття.

Семінарські заняття для учнів IX — XI класів — одна з поширених форм організації повторення і контролю за вивченим матеріалом. Вони проводяться під час вивчення фізики, хімії, історії, біології, математики та інших предметів. Учитель вибирає тему, складає план та програму семінару, підбирає літературу, рекомендує, у кого можна ироконсультуватися щодо проблеми, залучає всіх учнів, розподіляє завдання, проводить консультації. Теми повідомлень, рефератів і доповідей формулюються в проблемній формі. Починається семінар вступним словом учителя, у якому говориться про висунуті проблеми для обговорення, їх актуальність. Семінар буде ефективним лише за умови активності, хорошої підготовки учнів. Іноді на семінарах виступають опоненти. Потрібно спонукати учнів до дискусії, не обходити гострих, злободенних питань. У кінці підводяться підсумки, здійснюється зв'язок із завданнями навчання.

Практикуми — це лабораторні і практичні заняття в лабораторіях, майстернях, навчальних кабінетах, на дослідних ділянках, у навчально-виробничих комбінатах, бригадах. Під час практикумів учні проявляють більше самостійності, творчості, завдання дається всім однакове або для груп учнів. Кожен учень виконує всі роботи. Учитель добивається самостійності учнів при виконанні завдань, для цього він складає плани, інструкції, вказівки. Структура практикуму: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок, умінь учнів; мотивування навчальної діяльності учнів; ознайомлення учнів з інструкцією; підбір необхідного обладнання та матеріалів для виконання роботи під керівництвом учителя; складання звіту; обговорення і теоретична інтерпретація одержаних результатів.

Факультативні заняття проводяться на добровільних засадах, за вибором учнів, це місток між навчальним предметом і наукою. Вони проводяться для учнів VII — XI класів. Існують факультативи: з поглибленого вивчення навчальних предметів; з вивчення додаткових дисциплін з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи. Факультативи поділяються на теоретичні, практичні і комбіновані залежно від дидактичної мети. Факультативні заняття проводяться за спеціальними програмами, у зв'язку з уроками, поєднуються лекції і практичні заняття; учні багато працюють самостійно з додатковою літературою. Відповідно до типу факультативу формуються групи учнів, підбираються форми і методи роботи, форми проведення факультативних занять — уроки, семінари, екскурсії, дискусії тощо. Предметні гуртки і наукові товариства організуються в школі для учнів, які прагнуть до розширення і поглиблення своїх знань, до технічної творчості, до дослідницької роботи. Гуртки створюються на добровільних засадах з учнів V-VІ, VII-VIII класів. Керівництво гуртками здійснюють учителі, батьки учнів, спеціально запрошені люди. Зміст гурткової роботи включає в себе: поглиблене вивчення питань програми; ознайомлення з життям і творчістю видатних учених, письменників, діячів культури, з найновішими досягненнями науки і техніки; підготовку вечорів, організацію технічного моделювання і дослідницької роботи; зустрічі з ученими тощо.