Тема 6. Методи та засоби навчання

Метод навчання – це спосіб впорядкованої взаємопов’язаної діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі освіти.

Прийом навчання – це деталь методу, тобто часткове поняття по відношенню до загального поняття „методу”.

Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх спеціальними дидактичними функціями (наочність, технічні засоби навчання, обладнання до лабораторних занять, дидактичні матеріали, навчальна література, слово вчителя.

План

І. Перевірка засвоєння студентами теоретичних положень з теми заняття:

1. Сутність та функції методів навчання. Прийоми навчання.

2. Історія розвитку теорії методів навчання.

3. Класифікація методів навчання.

4. Характеристика основних груп методів навчання:

a) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

б) методи стимулювання навчальної діяльності учнів;

в) методи контролю і самоконтролю у навчанні.

5. Вибір і поєднання методів навчання.

6. Засоби навчання.

1. Методи навчання, їхня сутність, функції, структура.

Аналіз усіх визначень методу навчання, які є у вітчизняній педагогічній літературі, дає можливість стверджувати його системний характер. У ньому, як у системі, згідно з І.В.Малафіїком, можна виділити зовнішній та внутрішній системотворчі чинники. Зовнішнім є цілі навчання, виховання та розвитку, на досягнення яких спрямований певний метод. Внутрішнім - конкретні психологічні закономірності, які використовуються з метою засвоєння певних компонентів змісту освіти. Окрім цих двох складових, метод як система включає в себе такі два взаємозв'язані елементи, як способи діяльності вчителя та способи діяльності учнів. Взаємозв'язок між ними полягає в тому, що певний спосіб діяльності вчителя викликає адекватну діяльність учня. Уявним результатом цієї ж обопільної діяльності виступають потенційні можливості досягнення поставлених цілей навчання. З огляду методу навчання як системи ці потенційні можливості і є її системною (емерджентною) властивістю, яка виступає в ролі п'ятого, завершального елемента цієї системи і володіє здатністю реляційного впливу на такі елементи, як способи діяльності вчителя і способи діяльності учня.

Однак така структура методу навчання випливає з функціональної площини його розгляду. У світлі ж предметної, або ж компонентно-структурної, площини у складі його прийнято виділяти прийоми, дії та операції. Прийоми - структурний компонент, який спрямовує учнів на вирішення часткових дидактичних завдань. Наприклад, використовуючи метод роботи з підручником, учитель нерідко застосовує такі прийоми, як: створення проблемної ситуації, складання планів на основі самостійного аналізу фрагментів тексту, пошуки учнями відповідей на поставлені вчителем запитання під час розгляду ілюстрацій, діаграм, графіків, таблиць тощо. Дії - складові прийомів. Операції - складові дій. У наведеному прикладі дією може вважатися розгляд учнями певної ілюстрації підручника у відповідь на пропозицію вчителя, операцією - пошуки зображеного на передньому чи задньому її плані.

Отже, розгляд методу навчання як системи у функціональній та предметній площинах дає нам можливість сформувати його визначення. Метод навчання - це система прийомів, дій, операцій, що складають взаємозв'язані способи діяльності вчителя та учнів і спрямовуються завдяки врахуванню педагогом певних психологічних закономірностей засвоєння змісту освіти на досягнення поставлених цілей навчання, виховання та розвитку учня.

Прийнято виділяти такі загально педагогічні функції методів навчання: навчальну, виховну, розвивальну, стимулюючо-мотиваційну, контрольно-корекційну.

Навчальна передбачає способи пошуків ефективного засвоєння учнями обсягу передбачених навчальною програмою знань, умінь та навичок. Виховна, будучи зв'язаною з навчальною, реалізується у двох напрямах: 1) на основі використання виховних можливостей змісту програмового навчального матеріалу; 2) на основі вироблення у процесі досягнення навчальних цілей вольових рис характеру, формування почуттів внутрішнього порядку та завершеності. Розвивальна випливає безпосередньо із суті навчальної та виховної, оскільки окремо розвивальної діяльності немає. Однак різні методи по-різному впливають на різні сфери розвитку особистості. Наприклад, на розумовий розвиток учня, його вміння здійснювати різноманітні розумові операції (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення і т. д.) більший вплив справляють проблемні, евристичні, дослідницькі методи навчання, ніж репродуктивні. Стимулюючо-мотиваційна функція навчального методу полягає у використанні вчителем таких прийомів, дій та операцій, які здатні викликати в учня ті внутрішні імпульси, що допомагали б йому мобілізувати свою волю та увагу для досягнення поставлених цілей. Це, наприклад, досягається за рахунок використання проблемних завдань, евристичних запитань, ситуацій здивування, відкриття, показу парадоксальності в явищах. Контрольно-ко-рекційна функція забезпечує здійснення всіх інших функцій методів навчання. Однак до сьогодні проблематичним залишається контролювання і корекція мотиваційної, виховної та розвивальної функцій. Відносний рівень їхньої реалізації можна визначити лише на основі аналізу результатів навчальної, трудової діяльності учнів та їх поведінки. 2. історії розвитку методів навчання

Метод навчання - категорія історична. Рівень розвитку продуктивних сил і характер виробничих відносин роблять вплив на загальні цілі навчання. Зі зміною цілей змінюються і методи навчання. Так, в стародавні часи переважали методи навчання, що грунтувалися на наслідуванні. Спостерігаючи і повторюючи за дорослими певні дії, наприклад, трудовие. учні опановували ними в ході безпосередньої участі в житті соціальної групи, членами якої вони були. З моменту організації шкіл з'явилися словесні методи навчання. Основним способом викладання була передача вчителем готової інформації за допомогою письмового, усного, а пізніше і друкованого слова з наступним засвоєнням його учнями.

Слово стає головним носієм інформації, а навчання по книгах-однією з головних завдань освіти.

В епоху великих відкриттів і винаходів словесні методи поступово втрачають своє значення єдиного способу передачі знань учням. Розвиток отримують методи наочного навчання, методи, які допомагають застосовувати знання на практиці.

На рубежі XIX-XX століть інтерес викликала концепція "вчення через діяльність" з використанням практичних методів навчання. Великі надії покладалися також на черговий варіант словесного методу, заснованого на самостійності руху до знань. Однак цей метод вимагає занадто багато праці і часу для отримання результатів.

Все сказане дозволяє стверджувати:

1Незалежно від ролі, яку в різні періоди розвитку освіти відводили тим чи іншим методам навчання, жоден з них, будучи використаний виключно сам по собі, не забезпечує потрібних результатів.

2. Так як ні один з методів не є універсальним, хороших результатів у дидактичній роботі можна досягти тільки при використанні багатьох методів. Але для того, щоб учитель міг скористатися різноманіттям методів навчання, які описані в педагогічній літературі і значною мірою випробувані в практиці, необхідно їх впорядкувати, привести в певну систему. Саме це загострило пошуки в педагогічній науці підстав для класифікацій методів навчання. 3. Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що не варто прагнути до встановлення єдиної і незмінної номенклатури методів. Навчання – надзвичайно рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці використання методів. Розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.

1. Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Загальною ознакою методів в ній є джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З розвитком культурного прогресу до них приєдна­лося ще одне - книга, а в останні десятиліття все більше заявляє про себе не паперове джерело інформації – відео у поєднанні з найновіши­ми комп'ютерними системами. В даній класифікації виділяється п'ять методів: практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Кожен з них має модифікацію (способи вираження). Класифікація методів за призначенням (М.Данилов, Б.Єсипов). Загальною ознакою класифікації є послідовні етапи процесу навчання на уроці. Виділяють такі методи:

— набуття знань;

— формування умінь і навичок;

— використання знань;

— творча діяльність;

— закріплення;

— перевірка знань, умінь і навичок.

Неважко помітити, що дана класифікація методів узгоджується з класичною схемою організації навчального заняття і підпорядкована завданню допомогти педагогам у реалізації навчально-виховного процесу і спростити номенклатуру методів.

3. Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності (І.Лернер, М.Скаткін). Тип пізнавальної діяльності – це рівень самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи за запропонованою схемою навчання. Ця характеристика тісно переплітається з рівнями розумової активності

учнів. У даній класифікації виділяються наступні методи:

— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);

— репродуктивний;

— проблемний виклад;

— частинно-пошуковий, або евристичний метод;

— дослідницький.

4. 1.Дискриптивные методи навчання. До даних методів навчання, пре-жде усього, відносяться методи усного викладу - лекція,бесіда,дискусія й ін. У процесі їх застосування викладач пояснює навчальний матеріал, а студенти активно його сприймають, засвоюють і осмислюють.

Лекція. Як один зі словесних методів навчання лекція припускає усне виклад навчального матеріалу, що відрізняється великою ємністю матеріалу, складністю логічних побудов, інтелектуальних образів, доказів і узагальнень.

У лекції використовуються різні прийоми усного викладу інформації: підтримка уваги протягом тривалого години, активізація мислення слухачів; прийоми, що забезпечують логічне запам'ятовування: переконання, аргументація, докази, класифікація, систематизація, узагальнення й ін.

Бесіда. У даній формі також як і в лекції активно використовується словесний метод викладу матеріалу. Однак на відміну від лекції бесседа припускає розгорнутий діалог педагога зі студентами, организуемый за допомогою ретельно продуманої системи питань, що поступово підводять студентів до засвоєння ланцюжка факторів, нового чи поняття закономірності.

Бесіда також може включати усний виклад навчального матеріалу, типові «схованого діалогу» (М. Бахтин), у процесі якого використовує прийоми альтернативного міркування викладача (питання - відповідь), зверненого до студентів, до їх активного сприйняття й осмислення.

Умови ефективного використання різних форм організації біс-сиві - ретельне продумування планові, вибір найбільш раціональної послідовності розкриття тими, удалий підбор прикладів і ілюстрації, підтримання належного емоційного тонусові викладу. 2.Наочні і практичні методи навчання. Серед наочних методів навчання необхідно назвати ілюстрацію і показ (демонстрацію).

Ілюстрація припускає показ студентам наочних приладдя: плакатів, карт, графіків, замальовок на дошці, картин та інше сприйманого матеріалу. У такий спосіб ілюстрація має важливе дидактичне значення, тому що з їм зв'язана можливість переключення форм сприйняття аудиторії й активізації їхнього інтересу студентів.

Показ демонстрація полягає в тому, ті викладач демонструє зразки техніки, озброєння, окремі пристрої, різноманітні наочні навчальні посібники, прилади, показує прийоми і дії. Важлива роль у цьому належить технічним засобам: кіно, телебаченню, імітаторам і тренажерам та ін. При використанні методові показові в студентів, складається наочний образ предмета, явища, процесу, що вивчається, формується конкретно уявлення про пристрої техніки, приладів їх функціонування. Даний метод є ефективним у роботі з прищеплення практичних навичок у різноманітних діях (коли використовується принцип навчання «роби як я»). При цьому сам викладач винний мати належну практичну підготовку, навички, доведені до автоматизмові. Метод показові (демонстрації) багато в чому сприяє активізації уваги, розумової пізнавальної діяльності студентів, підвищує ефективність використання навчального години. Метод практичних робіт використовується в ході різного роді практик та стажування студентів. При використанні даного методові студенти набувають і удосконалюють різноманітні практичні навички, при цьому смороду наочно бачать і уявляють результати своєї праці.

Однак часто до них примикає собі форма вправ і задач. Звернемося до однієї з найбільш типових характеристик даної форми: Метод вправ складається з багаторазового свідомого повторення розумових і практичних дій в умовах послідовного ускладнення обставин з метою формування і закріплення навичок і вмінь. Відомо, що багаторазове виконання однієї і тієї ж дії не обов'язково удосконалює всі якості її кінцевого результатові. Наприклад, почерк людини, яка пише щодня, частіше за всі з годиною не поліпшується, хоча швидкість листа і підвищується. Щоб вправа була ефективною, вона винна задовольняти визначеним вимогам. Важлива роль належить усвідомленим діям, врахуванню розумів, у яких смороду здійснюються, об'єктивному врахуванню досягнених результатів, розумінню причин припущених помилок і баченню шляхів подолання ускладнень. Велике значення при вправах мають указівки викладача, супроводжувані наочним показом, а також самоконтроль студентів. Індуктивні і дедуктивні методи. Смороду характеризують його здатність розкривати логіку доказу досліджуваної тими - від часткового до загального чи від загального до частки.

При використанні індуктивного методові навчання педагог викладає факти, демонструє досвіди, наочні приладдя, організує виконання студентами вправ, поступово підводячи їх до узагальнень, визначенню зрозуміти, формулюванню законів і т.д.

Індуктивне вивчення тими особливо корисно в тихнув випадках, коли матеріал носити переважно фактичний чи характер зв'язаний з формуванням зрозуміти, зміст яких може статі ясним лише в ході індуктивних міркувань. Широко застосовні індуктивні методи при вивченні технічних пристроїв і виконанні практичних завдань. Індуктивним методом зважуються багато задач, особливо коли педагог вважає за необхідне самостійно підвести тихнув, яких навчають, до засвоєння якоїсь більш узагальненої формули. Методи організації самостійної роботи. У тому випадку, якщо студент виконує свою діяльність без безпосереднього керівництва з бокові педагога, свідчать про ті, що в навчальному процесі застосовуються методи самостійної роботи. Використовуючи різноманітні види самостійної роботи, у студентів необхідно виробити деякі самі загальні прийоми її раціональної організації: уміння раціональне планувати цю роботові, чітко позначити систему задач майбутньої роботи, вичленувати серед них головні, уміло вибирати способи найбільш швидкого й ощадливого рішення поставлених задач, вести вмілий і оперативний самоконтроль за виконанням завдання, швидко вносити корективи в самостійну роботові, нарешті, уміння аналізувати загальні підсумки роботи, порівнювати ці результати з наміченими на початку її, виявляти заподій відхилень і намічати шляхові їхнього усунення в подальшій роботі. 6. Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп'ютери. Засоби викладання мають суттєве значення для реалізації інформаційної та управлінської функцій учителя. Вони допомагають збуджувати та підтримувати пізнавальні інтереси учнів, покращувати надійність навчального матеріалу, зробити його більш доступним, забезпечувати більш точну інформацію про явище, що вивчається, інтенсифікувати самостійну роботу учня та її темп. Їх можна розділити на засоби пояснювання нового матеріалу, засоби закріплення і повторення, та засоби контролю. Нині в практиці навчання розповсюджені три підходи до роз­робки, конструювання та використання засобів навчання. У відповід­ності з першим, розробка засобів навчання не належить до викладан­ня. Тому необхідно використовувати тільки те, що вже є в матеріаль­ному обладнанні кабінету. В цій позиції засоби навчання ототожню­ються зі звичайними засобами наочності та контролю, що створюють відомий комфорт, без якого не можна обійтись. Прихильники цієї теорії стверджують, що їм для викладання достатньо дошки та крейди.