59. Сучасний курс України на європейську ігнтеграцію: проблеми та перспективи.

Характерною рисою сучасного світового розвитку країн є активізація інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому, навіть, ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. Після останнього розширення ЄС Україна стала безпосереднім сусідом Євросоюзу. Це відкриває нові можливості для поглиблення співпраці між Україною та ЄС.

Дослідження проблеми інтеграції та співпраці України з ЄС знайшли своє відображення у роботах та монографіях таких авторів, як І. Бережнюк, С. Боротничек, А.С Гальчинський, О.А. Корнієвський, В. Опришко, Н. Пирець, П. Пашко, В. Посельський, М. Тонєв, Є.Д.Холстініна, О.Дугіна, З.Бжезинський, О.Лєдяєва, С.Хантінгтона.

Сучасні відносини України та ЄС характеризуються критичним станом, оскільки Європейський Союз знаходиться зараз не у вигідному становищі через внутрішні економічні проблеми країн – членів, які підривають усю стабільність об’єднання.

1. Політичні перспективи

- Встановлення стабільної політичної системи

- Сприйняття України як важливого суб’єкта політичних відносин

 

2. Економічні перспективи

- Забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу

- Упровадження стандартів ЄС у виробництві

 

3. Соціальні перспективи

- Формування середнього класу

- Реформування освіти, охорони здоров’я, соціального захисту

1. Політичні недоліки

- Часткова втрата суверенітету

- Невизначеність стратегій розвитку ЄС

- Погіршення відносин з країнами СНД

 

2. Економічні недоліки

- Втрата конкурентоспроможності певних галузей

- Складність переходу на європейський рівень цін

- Квотування певних видів товарів

 3. Соціальні недоліки

- Ускладнення візового режиму із східними сусідами

1. Політичні загрози

- Небезпека втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом

 2. Економічні загрози

- Можливе переміщення до України шкідливих виробництв

- Використання України як сировинного придатку

- Використання України як дешевої робочої сили

 3. Соціальні загрози

- Поглиблення демографічного спаду

- Незаконна міграція та відплив кадрів

60. Україно-російські політичні відносини на сучасному етапі.

Протягом усього періоду розвитку українсько-російських відносин склалися декілька вузлів протиріч, які актуалізуються у відповідності до змін зовнішьополітичних реалій і внутрішньополітичної ситуації в державах. Серед них можна виокремити територіальні претензії, економічні проблеми, гуманітарні закиди і інформаційний тиск. У цій площині слід очікувати нових проявів російського наступу на стратегічні інтереси України по різних напрямках як двостороннього спілкування Україна — РФ, так і в рамках СНД та інших регіональних структур. Російське керівництво розуміє чого і на яких умовах вона хоче від України, яка зі свого боку, продовжує жити за принципом реагування на виклики, не маючи чіткої стратегії відносин ані з Росією, ані із зовнішнім світом у цілому.

Національні інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають в збереженні миру і стабільності, в запобіганні будь-якої гострої конфронтації, що може бути спровокованою з тієї або іншої сторони. Конфронтація з Росією для України є також небажаною з огляду на внутрішньополітичну нестабільність української держави і нечітку позицію зарубіжних партнерів. Незахищеність північно-східних кордонів, значна взаємозалежність економічного життя країн регіону, ментальна спорідненість населення робить будь-які конфлікти тут вкрай небажаними.

Масштабний конфлікт може привести до ситуації, що загрожуватиме існуванню незалежної України. Враховуючи, історичний досвід, який свідчить про ймовірність за певних умов приходу до влади в Росії радикально налаштованих, шовіністичних сил, в інтересах України створити стратегічну систему противаг для запобігання можливим загрозам з їх боку. У ситуації, що складається в українсько-російських відносинах, необхідно працювати навипередження у прийнятті необхідних рішень і запроваджувати відповідні гнучкі заходи щодо вразливих ланок у відносинах з північним сусідом. Зовнішньоекономічні зв'язки України на 79% здійснюються по лінії «Схід-Захід»: СНД (44%) - ЄС (35%). При цьому, зважаючи на ту обставину, що Євросоюз не готовий компенсувати Україні ймовірне звуження її економічних позицій на Сході, Росія, яка контролює євразійський політико-економічний простір і сприймає майбутній вступ України до НАТО як ворожу щодо себе акцію, отримує широкі можливості для диктату Україні жорстких умов збереження за нею східних ринків. Звідси, вірогідними є два несприятливих для України варіанти розвитку російського зовнішньополітичного курсу.

Перший. Враховуючи об'єктивно існуючий розрив між військово-політичними та економічними інтересами України, Росія вимагатиме одноактного й повноформатного приєднання до ЄЕП. Прийняття Україною такого варіанту унеможливить розвиток євроінтеграційного процесу.

Другий. У відповідь на відмову України від повномасштабного підключення до ЄЕП Росія може вдатися до політики витіснення її з євразійського економічного простору. Нові фінансові можливості РФ і наявна 8-9% частка України в зовнішньому торговельному балансі Росії може дозволити Москві вважати прийнятними для себе економічні ризики від такої політики.

Стратегічним завданням України має стати вихід з парадоксально суперечливої ситуації, коли для збереження політичного суверенітету держави об'єктивно необхідно продовжити курс на євроатлантичну інтеграцію, а для забезпечення життєво важливих економічних інтересів — зберегти усталені й перспективні ринки в євразійському регіоні, підключаючись до нових соціально-економічних проектів. Винятково в рамках усталеного європейського вибору України існують дві альтернативних моделі її зовнішньополітичного курсу і пов'язаних з ними моделі українсько-російських відносин. Повномасштабний діалог із Російською Федерацією на основі Великого договору 1997 року, за відновлення якого сплачено високу ціну, повинен стати зовнішньополітичним пріоритетом Української держави. Україна має прагнути поступального та рівноправного розвитку відносин з іншими державами регіонального оточення, особливо з країнами Центральної та Південно-Східної Європи, Чорноморсько-Каспійського регіону.