ВСТУП

Інтенсивний розвиток психологічної службив системі осві­ти, що спостерігається сьогодні, має переконливе пояснення. Потреба у психологічних знаннях про дитину, що набула акту­альності у педагогічній практиці, та розвиток психологічної науки привів до необхідності створення нового науково-при­кладного напряму психологічних досліджень, що об’єднав у собі знання про розвиток дитини та практику реалізації мож­ливостей цього розвитку в умовах сучасних освітніх закладів.

Сучасне суспільство поступово починає усвідомлювати цін­ність кожної людини, важливість її вільного розвитку самовиз­начення та самопочуття у світі. Воно все більше цінує ініціати­ву, свободу думки, активність, самостійність своїх громадян. Тому перед системою освіти постає завдання виховання розум­ної, незалежної у думках та діях, духовно розвинутої особис­тості, що зумовлює необхідність пошуку індивідуального підхо­ду та особистісно зацікавленого ставлення до дитини з боку до­рослого.

Взаємодія науки та практики, в якій взаємноперетинають- ся психологічні явища та педагогічні умови, визначають склад­ність і багатоаспектність психологічної служби освіти та зумов­люють особливості професійної діяльності основного її виконав­ця - практичного психолога.

Унавчальному посібнику зроблена спроба розкрити можли­вості застосування наукових знань, що відповідають сучасному рівню розвитку психологічної науки та практики, в роботі прак­тичного психолога освіти з дітьми різного віку та дорослими, які мають забезпечувати умови життя та розвитку дітей. Роз­глядаються проблеми надання психологічної допомоги та ко­рекції порушень розвитку, поведінки та умов виховання й на­вчання дітей дошкільного віку, молодших школярів, учнів се­редньої школи та старшокласників.

Основну увагу автори приділили розкриттю можливостей практичної психології освіти у сприянні повноцінному розвит­ку на кожному етапі онтогенезу, акцентуючи увагу на тих пси- холого-педагогічних умовах, що забезпечують психічне та пси­хологічне здоров’я дітей.

Структура посібника відповідає навчальній програмі кур­су «Психологічна служба» для студентів фаху «Психологія» Чернігівського національного педагогічного університету і складається з трьох розділів, що об’єднують чотирнадцять тем, кожна з яких містить контрольні запитання, завдання для са­мостійної роботи студентів та перелік літератури. В першому розділі розкрито науково-методологічні засади психологічної служби освіти, історія становлення психологічної служби осві­ти в Україні, етичні та правові основи діяльності практичного психолога в системі освіти. Другий розділ присвячений висвіт­ленню основних аспектів психологічного супроводу дітей до­шкільного віку та школярів. У третьому розділі розглянуто про­блеми взаємодії практичного психолога освіти з педагогічним колективом освітнього закладу.

Навчальний посібник містить додатки з нормативними до­кументи з питань діяльності психологічної служби та зразки документації практичного психолога освіти.

Автори посібника сподіваються, що представлена наукова розробка допоможе студентам-психологам у вивченні навчаль­ної дисципліни та сприятиме практичному спрямуванню знань з інших психологічних дисциплін.

Розділ 1. Науково-методологічні засади психологічної служби освіти

Тема 1. Психологічна служба в системі освіти в Україні

1. Історія становлення вітчизняної психологічної служби.

2. Сучасний стан та структура психологічної служби ос­віти в Україні.

3. Мета і завдання психологічної служби освіти.

Історія становлення вітчизняної психологічної служби.

Психологічна служба освіти, охоплюючи всю систему навчан­ня та виховання дитини з дошкільного віку до закінчення шко­ли, має давню та складну історію.

Перші спроби практичного використання психології в на­вчанні та вихованні були пов’язані з педологією, прикладний характер якої, зорієнтованість на конкретні вимоги школи зро­били її популярною в середовищі педагогів та вихователів. Вона ввібрала в себе багато традицій вітчизняної психології, педаго­гіки та філософії.

Інтенсивний розвиток вітчизняної дитячої практичної пси­хології та педології на початку 20 сторіччя значною мірою був підготовлений попереднім розвитком суміжних наук - фізіо­логії, педіатрії, психіатрії. Велике значення для молодої на­уки мали праці І.М.Сеченова, І.П.Павлова, К.Д.Ушинського,

І.В.Тарханова, М.П.Гундобіна, Г.І.Россолімо, В.П.Кащенкота ін.

Справжніми ініціаторами формування педології були відомі російські психологи О.П.Нечаєв, М.П.Румянцев, В.М.Бехтєрєв,

О.Ф. Лазурський та ін. Вони вважали, що головним завданням дитячої практичної психології і педології є психологічне досл­ідження особливостей дитини та питання її виховання.

Разом з пошуком нових методів науково-психологічного дослідження дитини на той час широкого поширення набувають методи, спрямовані на виявлення індивідуальних особливос­тей дітей та дитячих груп, що мали прикладну мету. Для цього використовувались тести, анкети, біографічний, статистичний, антропометричний методи, розроблені М.М.Рубінштейном,

О.П.Нечаєвим, М.П.Румянцевим, а пізніше П.П.Блонським, М.Я.Басовим, О.С.Залужним, Л.С.Виготським.

Вітчизняними психологами разом з педагогами та лікаря­ми здійснювались дослідження ролі сім’ї та школи в процесі психічного розвитку дитини, причин шкільної дезадаптації, розроблялись методи оптимізації розумового розвитку. Так, лікарі-педіатри М.П.Гундобін та Є.А.Покровський займались профілактикою шкільних хвороб, психологи П.Ф.Каптєрєв, Б.П.Ленський, М.М.Рубінштейн та інші вивчали розвиток шкільної втомлюваності, динаміку формування письма та чи­тання, довільної поведінки дітей на уроках.

Величезну увагу дослідженням психічного розвитку дітей приділяв видатнийукраїнський психіатр та педагог І.О.Сікорсь- кий. У своїх працях він досліджував роль афектів у форму­ванні відхилень та дефектів психічного розвитку, а також роз­робляв рекомендації щодо їх корекції. У Києві ним був органі­зований Фребелівський центр, при якому існувала експеримен­тальна школа та психологічна консультація.

Загалом, ЗІ906 по 1916 рік було скликано п’ять Всеросійсь­ких з’їздів з психології і всі вони були присвячені питанням педагогічної та експериментальної психологїі. В організації з’їздів брали участь такі видатні вітчизняні психологи, як

В.М.Бехтєрєв, О.Ф.Лазурський, О.М.Бернштейн, Г.І.Челпа- нов, П.Ф.Каптєрєв, М.М.Ланге та ін.

Серед ключових питань, які вивчала дитяча психологія того часу, були проблеми співвідношення психічного та фізичного розвитку дітей, становлення їх особистості, психологічні особ­ливості обдарованих та розумово відсталих дітей, методи їх діаг­ностування, підходи до їх навчання та виховання, а також аналіз причин невстигання школярів.

20-30-ті роки XX ст. стали часом народження нової дитячої практичної психології, активних пошуків її методологічних за­сад та шляхів розвитку. Саме в цьому вбачали свою мету А.Б.Зал- кінд, П.П.Блонський, К.М.Корнілов, М.Я.Басов, Л.С.Виготсь- кий та інші видатні психологи. Інтенсивний розвиток дитячої практичної психології(педології) у цей період значною мірою пов’язаний з тим, що відбувалося народження сучасної школи, проводився пошук ефективних методів навчання та виховання нової людини. Вчені намагались поєднувати теоретичні дослі­дження з практикою, яка не лише визначала коло досліджува­них проблем, але і надавала можливість перевірити, відпрацю­вати нові методики та теоретичні концепції. Задля реалізації цих завдань створювались науково-дослідні інститути, психо­логічні центри, лабораторії не лише в Москві та Ленінграді, але й у інших містах та регіонах.

Активно розвивалася дитяча практична психологія й в Ук­раїні. У Харкові вона здійснювалась у Науково-дослідному інс­титуті педагогіки під керівництвом А.М.Мандрики та М.Ю.Сир- кіна, у Києві на Дослідній станції та на кафедрі педології - під керівництвом Г.С.Костюка.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років відбувались численні наукові дискусії, продовжувався активний пошук предмета наукового дослідження в педології та способів практичної робо­ти з дитиною. Наука знаходилась на етапі свого становлення, тому неможливо було уникнути помилок. Педологи-практики в 30-ті роки захоплювались визначенням психічного розвитку дітей, не маючи достатнього рівня психологічної грамотності та професійної кваліфікації. Багато видатних вчених (К.М.Кор­нілов, Л.С.Виготський, М.Я.Басов, А.Б.Залкінд, С.С.Моложа­вий, Г.О.Фортунатов та ін.) рішуче заперечували проти широ­кого використання в школі тестів, наукова обґрунтованість яких була ненадійна, а часом просто сумнівна. Педологи-практики, незважаючи на заперечення вчених, широко використовували тести в школі, що призводило в багатьох випадках до необґрун- тованих висновків, зокрема, переводу дітей до спеціальних шкіл тощо.

Але вченим не надали можливості самостійно розібратися у сутності проблем. Різка критика педології у відомій Постанові ЦК ВКП(б) 1936 року «Про педологічні збочення в системі нар- компросів» потягла за собою засудження діяльності педологів та заперечення всього позитивного, що було досягнуто вітчиз­няними вченими, так чи інакше пов’язаними з педологією.

Тенденційне тлумачення постанови, упереджений підхід до всіх досліджень, що називалися педологічними, завдало знач­ної шкоди дитячій практичній психології, на багато років за­гальмувавши розвиток багатьох її галузей.

Події кінця 30-х років минулого століття істотно вплинули на розвиток практичної психології освіти. Тільки наприкінці 1960-х років у нашій країні відновився активний пошук форм практичної участі психологів у роботі школи.

З початку 1980-х років відбувається інтенсивне становлен­ня психологічної служби в системі освіти. Воно було зумовлене потребами суспільства, бурхливий соціальний розвиток якого значно підвищив вимоги до творчого і морального потенціалу особистості.

З 1981 по 1988 рік у Радянському Союзі здійснено довгост­роковий експеримент по введенню посади шкільного психоло­га. На основі аналізу результатів експерименту було розробле­но Положення про психологічну службу народної освіти (1989). В 1987 році відбулась Всесоюзна конференція «Науково-прак­тичні проблеми шкільної психологічної служби». В 1988 році вийшла Постанова Державного комітету СРСР з освіти про вве­дення посади шкільного психолога в усіх навчально-виховних закладах країни, що створило правову основу діяльності шкільного психолога.

З цього моменту служба енергійно розвивається в усіх регі­онах СРСР, зокрема в Україні. Відбувається розширення сфе­ри діяльності дитячого практичного психолога: служба охоп­лює всю систему навчання та виховання від дошкільного до юнацького віку. Створюються факультети практичної психо­логії в педагогічних університетах та курси перепідготовки спеціалістів з вищою педагогічною освітою. Починає утворюва­тися структура служби: виникають районні та міські психо­логічні центри або кабінети.

Основні події на шляху становлення психологічної служ­би освіти України. Системна робота зі створення психологіч­ної служби в освітній галузі розпочалася з 1991 р., коли в Інсти­туті психології ім. Г.С.Костюка АПН України був створений новий підрозділ - Центр психологічної служби в системі на­родної освіти. У листопаді того ж року відбулася перша всеук­раїнська конференція з практичної психології (м. Луцьк).

У1993 р. було розроблено і прийняте перше положення про психологічну службу системи освіти України.

7 липня 1998 р. спільним наказом Міністерства освіти Ук­раїни та Академії педагогічних наук України було створено Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи як головну організацію психологічної служ­би, що здійснює методичне керівництво усією психологічною службою системи освіти.

У 2001 році в структуру Українського НМЦ практичної психології і соціальної роботи була введена Центральна психо- лого-медико-педагогічна консультація, що створило сприятливі умови для розгортання її діяльності як головної структури, що контролює, координує і здійснює розробку нормативно-право­вих засад, науково-методичне керівництво регіональними (рес­публіканської АР Крим, обласних, Київської та Севастопольсь­кої міських) консультаціями.

23 квітня 2004 р. вперше в історії Української держави Ко­легія Міністерства освіти і науки України розглянула питання про стан і перспективи розвитку психологічної служби систе­ми освіти. Колегія схвалила «Стратегію розвитку психологіч­ної служби системи освіти України на період до 2008 р.». Від­тоді 23 квітня вважається Днем практичного психолога.

У квітні 2008 р. засідання Колегії Міністерства освіти і на­уки схвалило Концепцію розвитку психологічної служби сис­теми освіти на період до 2012 р.

У 2009 р. була прийнята нова редакція Положення про пси­хологічну службу системи освіти України.

Наприкінці 2011 року було прийняте нове Положення про центральну та республіканську (АР Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико- педагогічні консультації.

Аналізуючи динаміку зростання чисельності працівників психологічної служби і розгортання мережі центрів практич­ної психології і соціальної роботи, слід вказати, що у 1994 на­вчальному році психологічна служба системи освіти нарахову­вала 2852 фахівця, а у 2011 році практичних психологів, соці­альних педагогів та методистів нараховувалось 22102 особи.

Введення практичної психології в систему освіти сприяло вирішенню завдання переходу від уніфікованої освіти до варіа­тивної, від педагогіки «знань умінь та навичок» - до педагогі­ки розвитку; переорієнтації свідомості вчителя від принципу «школоцентризму» до принципу «дитиноцентризму»; розробці розвивальних, корекційних та компенсаторних програм в нав­чальних закладах різного типу та розвитку експертизи та про­ектування розвиваючого середовища.

Відтак, практична психологія сприяла переорієнтації осві­ти на індивідуальний розвиток особистості та оздоровленню за­гальної ситуації в освіті.

Сучасний стан та структура психологічної служби освіти в Україні. Психологічна служба в системі освіти - це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину сис­тему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної психо­логії і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-мето- дичних кабінетів (центрів) психологічної служби.

Гарантією ефективної діяльності психологічної служби є послідовна та чітка взаємодія всіх її підрозділів. У найзагаль- нішому вигляді структура складається з таких ланок:

• Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи;

• обласних, міських, районних (міських) навчально-мето- дичних кабінетів (центрів) психологічної служби системи осві­ти або методистів районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби, а також на- вчально-методичного кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим;

• підрозділів психологічної служби у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації;

• практичних психологів і соціальних педагогів навчаль­них закладів усіх типів.

Посади практичних психологів і соціальних педагогів уво­дяться в штатні розписи навчальних закладів і установ відповід­но до нормативів чисельності практичних психологів і соціаль­них педагогів згідно з Положенням про психологічну службу (Додаток 2).

Практичний психолог навчального закладу:

• бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спря­мованої на забезпечення всебічного індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, збереження їх повноцінного пси­хічного здоров’я;

• проводить психолого-педагогічну діагностику готовності вихова іщя, учня, студента до навчання та сприяє їх адаптації до нових умов навчально-виховногопроцесу, допомагає у виборі навчального закладу ЗГІДНОЗ рівнем психічного розвитку;

• розробляє, та впроваджує розвивальні, корекційні програ­ми навчал ьі ю ви ховної діял і .і іості з урахуванням індивідуальних, тендерних, вікових особливостей вихованців, учнів, студентів;

• сприяє вибору учнями і студентами професій з урахуван­ням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей, готує учнів до свідомого життя; здійснює превен­тивне виховання, профілактику злочинності, алкоголізму і нар­команії, інших залежностей і шкідливих звичок серед підліт­ків;

• проводить психологічну діагностику і психолого-педаго­гічну корекцію девіантної поведінки вихованців, учнів, студентів;

• формує психологічну культуру вихованців, учнів, сту­дентів, педагогів, батьків або осіб, які їх замінюють, консуль- ту< з питань психології, її практичного використання в органі- ■ і ш. і ї на вчал ьно-виховного процесу.

Психологічна служба ВИ,3 спрямована на підвищення ефективності на вчал і.но виховного процесу, розвиток і форму- іініипі ірі ііої професійно орієнтованої особистості студента за умови збереження психологічного здоров’я всіх учасників нав­чально виховного процесу засобами практичної психології і со­ціальної педагогіки.

Основними функціями психологічної служби ВНЗ є:

• соціальне і психологічне вивчення студентів, викладачів і співробітників, груп і колективів;

• моніторинг соціальних процесів у ВНЗ та психічного роз­витку окремих студентів, визначення причин, що ускладню­ють особистісний розвиток, навчання та взаємини в колективі;

• здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усу­нення відхилень у психічному та особистісному розвитку і по­ведінці, схильності до узалежнень та правопорушень, подолан­ня різних форм девіантної поведінки;

• надання психолого-педагогічної і соціальної допомоги сту­дентам, які перебувають у кризовій життєвій ситуації, з метою адаптації їх до умов навчання у ВНЗ та соціального середовища;

• своєчасне попередження відхилень у психічному та осо­бистісному розвиткові, міжособистісних стосунках, запобіган­ня конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі, попередження наркоманії, алкоголізму, суїцидів, расової і соці­альної нетерпимості, аморального способу життя та ін.;

• побудова на основі діагностики моделей поведінки груп та окремих особистостей, проектування на цій основі змісту і на­прямків індивідуального розвитку студента, його життєвих планів, формування професійного самовизначення та позитив­ної життєвої перспективи, визначення тенденцій розвитку груп і колективів, соціально-психологічної ситуації у ВНЗ у цілому;

• підвищення психологічної культури всіх учасників на­вчально-виховного процесу у ВНЗ - студентів, викладачів, співробітників.

Районні, міські (Київ, Севастополь), обласні навчально- методичні кабінети (центри) психологічної служби систе­ми освіти створюються місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Районний (міський) навчально-методичний кабінет (центр) психологічної служби системи освіти підпорядковується засновнику з усіх питань діяльності, а в частині науково-методичного забезпечення діяльності психологічної служби обласним, міським навчаль- но-методичним кабінетам (центрам) психологічної служби си­стеми освіти. Обласні, міські навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти створюються місцевими органами виконавчої влади, підпорядковуються зас­новнику з усіх питань діяльності, а у частині науково-методич­ного забезпечення - Українському науково-методичному цен­тру практичної психології і соціальної роботи (Див. рис. 1).

Навчально-методичні кабінети (центри) здійснюють органі­заційні, координувальні та навчально-методичні функції у га­лузі практичної психології і соціальної педагогіки:

• забезпечують діяльність психологічної служби освіти ре­гіону;

• надають методичну, інформаційну підтримку практич­ним психологам, соціальним педагогам;

• беруть участь в організації підвищення кваліфікації спе­ціалістів психологічної служби, їх атестації та професійного зростання, кадровому забезпеченні психологічної служби;

• організовують діяльність методичних об’єднань практич­них психологів і соціальних педагогів;

• координують науково-дослідні, практичні дослідження за пріоритетними напрямами діяльності психологічної служби;

• беруть участь в оцінці, прогнозуванні та формуванні освіт­ньої політики в регіоні;

• впроваджують досягнення психологічної науки та пере­дового досвіду;

• організовують діяльність «Телефонів довіри», кабінетів корекції кризових станів, психологічних (сімейних) консуль­тацій, профільних консультаційних пунктів, реабілітаційних центрів залежно від соціально-психологічних потреб регіону.

Науково-методичне керівництво психологічною службою системи освіти здійснює Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи, який є голов­ною організацією психологічної служби системи освіти Украї­ни. Він здійснює організаційні, координаційні та науково-мето­дичні функції у галузі практичної психології і соціальної педа­гогіки. До повноважень Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи належать:

• науково-методичне забезпечення психологічної служби системи освіти України;

• здійснення психометричного нагляду, забезпечення діяль­ності психометричної комісії, організація соціально-психологіч- ної експертизи методів, методик, новацій у галузі освіти;

• розробка методичних вимог до змісту діяльності психоло­гічної служби, координація науково-прикладних досліджень та методичних розробок;

• координація та науково-методичне керівництво діяльні­стю навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних (міських) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби системи освіти або методистів районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби.

Мета і завдання психологічної служби освіти. Психологіч­на служба освіти є одним з істотних компонентів цілісної сис­теми освіти в країні, що нерозривно об’єднує в собі науку про розвиток дитини та практику реалізації можливостей цього роз­витку в умовах сучасних освітніх закладів та життя взагалі.

Психологічна служба освіти - інтегральне явище, що являє собою єдність трьох його складових, або аспектів, - наукового, прикладного та практичного.

Науковий аспект передбачає проведення наукових дослі­джень з проблем методології та теорії практичної психології освіти - нового науково-практичного напрямку психології роз­витку, що вивчає індивідуальні прояви вікових закономірнос­тей психічного розвитку, умови становлення особистості та інди­відуальності та збереження психічного здоров’я в дошкільному та шкільному віці. В цьому аспекті вирішується завдання нау­кового обґрунтування та операціональної розробки психодіаг- ностичних, психокорекційних, психопрофілактичних та роз­виваючих програм, засобів, прийомів та методів професійного використання психологічних знань у конкретних умовах сучас­ного освітнього процесу.

Прикладний аспект передбачає використання психологіч- иих іншії, працівниками освіти (вихователями, педагогами, методистами) у процесі складання навчальних програм та планів, створення підручників, розробки дидактичних та ме­тодичних матеріалів.

Практичний аспект служби забезпечують безпосередньо практичні психологи освітніх закладів, які працюють з дітьми, дитячими групами, вихователями, вчителями, батьками. Вони повинні професійно грамотно використовувати досягнення су­часної науки.

Розвиток прикладного та практичного аспектів цілком і повністю залежить від розвитку її наукового аспекту, який виз­начає основну теоретичну базу і формує зміст психологічної служби, її мету та завдання.

Основною метою психологічної служби освіти є психо­логічне забезпечення та підвищення ефективності педагогіч­ного процесу, захист психічного та психологічного здоров’я всіх його учасників: вихованців, учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Проблеми психічного здоров’я дітей розглядаються у низці робіт медичного характеру. В них зазначається, що дитячий вік характеризується підвищеною чутливістю стосовно середовищ- них впливів, і на цьому тлі певні додаткові фактори роблять де­яких дітей особливо вразливими щодо нервово-психічних роз­ладів (М.М.Кабанов, 1983; О.І.Захаров,1982; Д.Р.Ісаєв,1983;

В.П.Козлов,1983; С.М.Громбах,1988; А.Н.Винокуров,1992 та ін.).

Поняття психічного здоров’я з позиції психологічного підхо­ду розглядається як стан душевного благополуччя, що характе­ризується відсутністю хворобливих психічних явищ, та забез­печує адекватну умовам оточуючого середовища регуляцію по­ведінки та діяльності; співвідноситься із переживанням пси­хологічного комфорту. Кожна дитина для свого здорового роз­витку потребує, передусім, емоційного тепла та любові.

Наукові дані останніх років та аналіз практичного досвіду психологів закладів освіти свідчить, що основним фактором, який попереджає різні психічні порушення в розвитку дитини є її повноцінний психічний розвиток на кожному етапі онтоге­незу. Реалізація потенційних можливостей розвитку дітей за­лежить від створення умов, які відповідають сензитивності кож­ного вікового періоду. Порушення психічного здоров’я, а, відпо­відно, і необхідність у корекційній роботі виникають тоді, коли своєчасно не реалізуються вікові та індивідуальні можливості, не створюються умови для формування вікових психологічних новоутворень та розвитку яскравих індивідуальних особливос­тей дітей на тому чи іншому етапі онтогенезу.

Термін « психологічне здоров’я », що з’явився останнім часом у науковій літературі (І.В. Дубровіна, Л .Ю.Осадько, В.Е.Паха- льян, А.Е.Сазонтов, В.І.Слободчиков, О.В.Шувалов та ін.), ро­бить можливим виокремити власне психологічний аспект про­блеми здоров’я, на відміну від медичного, соціологічного, філо­софського та інших аспектів. Якщо поняття «психічне здоро­в’я» стосується, передусім, окремих психічних процесів та ме­ханізмів, «психологічне здоров’я» стосується всієї особистості та знаходиться у тісному зв’язку з проявами людського духу, повноти, багатства та гармонії особистості.

Психологічне здоров'я полягає у тому, що людина знаходить гідне, задовільне, з її точки зору, місце в світі, стосунки з яким гармонізуються на кожному віковому етапі. Воно передбачає інтерес людини до життя, самодостатність, свободу думок та ініціативу, захопленість якою-небудь галуззю наукової чи прак­тичної діяльності, активність та самостійність, відповідальність та здатність ризикувати, віру в себе та повагу до іншого, розбір­ливість у засобах досягнення мети, здатність до сильних по­чуттів та переживань, усвідомлення своєї індивідуальності та радісне здивування з приводу своєрідності інших людей, творчість у різноманітних сферах життя та діяльності.

Турбота про психологічне здоров’я передбачає:

• увагу до внутрішнього світу дитини, її почуттів та пере­живань, захоплень та інтересів, здібностей та знань, її ставлен­ня до себе, до інших людей, до оточуючого світу, до родинних та суспільних подій, до життя як такого;

• допомогу дитині в оволодінні засобами саморозуміння, самоприйняття та саморозвитку в контексті гуманістичної взає­модії з оточуючими людьми в умовах культурних, соціальних, економічних та екологічних реалій оточуючого світу, допомогу дитині в осягненні краси та складності світу, в оволодінні вмінням радіти життю та бути хазяїном самого себе та власного життя.

Відтак, психологічна служба освіти спрямована на створен­ня психолого-педагогічних умов, що забезпечують духовний розвиток кожної дитини та її душевний комфорт, як основа пси­хологічного здоровя.Передумовою психологічного здоров’я є здоров’я психічне, запорукою якого є повноцінний психічний розвиток дитини на всіх етапах онтогенезу.

Орієнтація на розвиток визначає основні завдання психо­логічної служби освіти:

1. реалізація в роботі з дітьми можливостей та резервів роз­витку кожного віку;

2. розвиток індивідуальних особливостей дітей - інтересів, здібностей, почуттів, ставлень, захоплень, життєвих планів тощо;

3. створення сприятливого для розвитку дитини психоло­гічного клімату (в дитсадку, школі, інтернаті), який визначаєть­ся, з одного боку, організацією продуктивного спілкування з дорослими та однолітками, а з іншого - створенням для кожної дитини на всіх етапах онтогенезу ситуації успіху в тій діяль­ності, яка є для неї особистісно значущою;

4. надання своєчасної психологічної допомоги та підтрим­ки як дітям, так і їх батькам, вихователям, вчителям.

Основними засобами досягнення головної мети психолог­ічної служби освіти є створення та дотримання психологічних умов, що забезпечують повноцінний психічний та особистісний розвиток кожної дитини. Порушення цих умов заважає своє­часній реалізації вікових та індивідуальних можливостей дітей, що призводить до погіршення їх психологічного здоров’я та потребує спеціальної розвиваючої роботи з ними.

У діяльності психологічної служби освіти виділяють два напрямки: актуальний та перспективний.

Актуальний напрямок орієнтований на вирішення не­відкладних проблем, пов’язаних з тими чи іншими трудноща­ми у вихованні та навчанні дітей, відхиленнями у їхній по­ведінці, спілкуванні, формуванні особистості.

Перспективний напрямок націлений на розвиток індиві­дуальності кожної дитини. Цей напрямок реалізує теоретичне положення про багатство можливостей розвитку особистості кожної дитини.

Ці два напрямки нерозривно пов’язані між собою: психо­лог, вирішуючи перспективні завдання, надає повсякденну, конкретну допомогу всім, хто її потребує (дітям, вихователям, вчителям, батькам).

Головна мета психологічної служби освіти - психологічне здоров’я дітей - пов’язана, насамперед, з перспективним напрям­ком її діяльності, орієнтованим на своєчасний та повноцінний розвиток кожної дитини. Ця мета може бути реалізована лише за умови забезпечення психологічною службою наступності пси­хологічної уваги до дитини на різних етапах роботи з нею.

При професійно грамотному підході до завдань психологіч­ної служби як дошкільний, так і шкільний психолог займаєть­ся,головним чином, психопрофілактичною роботою. Але якщо на одному зі ступенів нормальні умови розвитку порушуються, тоді на наступному ступені доводиться основну увагу зосере­джувати на корекції та спеціальній розвивальній роботі.

Контрольні запитання:

1. Назвіть передумови активного розвитку дитячої практич­ної психології в нашій країні в 20-х - на початку 30-х років XX сторіччя.

2. Назвіть основні події створення психологічної служби освіти в Україні.

3. Як Ви уявляєте собі предмет та завдання психологічної служби?

4. Яка головна мета психологічної служби освіти?

5. Яке місце займає Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи в структурі психологічної служби освіти?

6. Які завдання та зміст роботи навчально-методичних кабі­нетів (центрів) психологічної служби?

Теми для самостійної роботи:

1. Загальні тенденції розвитку психологічної служби осві­ти в різних країнах світу.

2. Особливості психологічного здоров’я дітей нарізних віко­вих етапах.

3. Взаємодія науки та практики в психологічній службі ос­віти.

Література:

Асмолов А.Г. Психология личности: принципьі общепси- хологического анализа / А.Г.Асмолов. - М.: Смьісл,ИЦ «Ака- демия», 2002. -416 с.

Битянова М.Р. Организация психологической работьі в школе / М.Р.Битянова. - М.: Совершенство, 1998. - 298 с. - (Серия «Практическая психология в образовании»).

Євдокимова О.О.Теорія і практика психологічного супро­воду навчально-виховного процесу у вищому технічному на­вчальному закладі: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. докт. псих, наук / О.О.Євдокимова. - К., 2011. - 45 с.

Документація психолога / [Упорядник Т.Гончаренко]. - [2-ге вид. стер.]. -К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. -120 с.

Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 2000.-№20.-16 с.

Максименко С.Д. Психологія в соціальній і педагогічній практиці: Навчальний посібник / С.Д.Максименко. - К.: Нау­кова думка, 1998. - 226 с.

Овчарова Р.В. Технологии практического психолога обра- зования / Р.В.Овчарова. - М.: Учебная литература, 2000. - 352 с.

Основи практичної психології: Підручник / [В.Панок, Т.Ти- тарено, Н.Чепелєва та ін.]. - [3-тє вид.стер.]. - К.: Либідь, 2006. -536 с.

Панок В.Г. Психологічна служба: Навчально-методичний посібник [для студентів і викладачів] / В.Г.Панок. - Кам’янець- Подільський: ТОВ Друкарня Рута, 2012. -488.

Панок В.Г. Психологічна служба вищого навчального зак­ладу (організаційно-методичні аспекти) / В.Г.Панок, В. Д.Ост­рова. - К.: Освіта, 2010. - 230 с.

Практическая психология образования [текст]: учеб. пособ. / [И.В.Дубровина]. - [4-е изд]. - СПб.: Питер, 2006. - 592 с.

Пахальян В.З. Развитие и психологическое здоровье. До- школьньїй и школьньїй возраст / В.З.Пахльян. - СПб.: Питер, 2006. - 240с. -(Серия «Практическая психология»).

Слободчиков В.И. Антропологический подход к решению проблеми психологического здоровья детей в работе психоло- гических служб / В.И.Слободчиков, А.В.Шувалов // Вопросьі психологии. - 2001. - №4. -С. 91-105.

Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феномено­логія, теорія і практика: навчальний посібник / Т.С.Яценко. - К.: Вища школа, 2006. - 382 с.

Яценко Т.С. Глубинная психология. Тенденция к психоло- гической смерти: диагностика и коррекция: [монография] / Т.С.Яценко, А.В.Глузман, И.В. Калашник. - К.: Вища школа- XXI, 2010.-231 с.:ил.