2.2. Характеристика та основні напрями діяльності міжнародних організацій у сфері технічного регулювання

2.2.1. Міжнародні та регіональні організації зі стандартизації

Національні стандарти висвітлюють особливості та рівень науково-технічного розвитку країни, в якій вони розроблені й застосовуються. Тому вимоги стандартів різних країн на одина­кові матеріали і вироби часто відрізняються один від одного, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі, тобто є необхідність узгодження характеристик продукції зі стандартами тієї країни, яка купує цю продукцію.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародної співпраці у всіх галузях людської діяльності об’єктивно призвів до необхідності узгодження (гармонізації) національних стандартів, розробки і широкого застосування міжнародних (регіональних міжнарод­них) стандартів.

«Світ у русі – міжнародні стандарти сприяють переміщенню людей, енергії, товарів та інформації» – під таким девізом свят­кували 14 жовтня 1995 р. Всесвітній день стандартів. Міжна­род­ні стандарти забезпечують технічну сумісність, сприяють безпе­ребійному функціонуванню систем переміщення всіх типів.

Сучасні темпи технічного розвитку і лібералізації міжнарод­ної торгівлі утворюють нові сприятливі можливості для роз­вит­ку міжнародної співпраці на основі застосування міжнародних стандартів.

По-перше, відкривається потенційно глобальний ринок про­дукції і послуг, де виробники, постачальники й оператори мереж можуть конкурувати на рівній основі.

По-друге, прийняття міжнародних стандартів для систем пе­реміщення сприяє створенню і роботі сумісних засобів взаємо­дії, необхідних для швидкого й економічно ефективного поста­чання продукції і послуг споживачам, незважаючи на відстані.

Але ще багато потрібно зробити для вирішення проблем, з якими стикається світове співтовариство в своєму розвитку. Стандартизація сукупності систем переміщення і глобального ланцюга матеріально-технічного постачання (логістики) далеко виходить за кордони стандартизації транспортних елементів, таких як вантажні контейнери і вантажно-розвантажувальне устаткування, щоб повністю охопити всю транспортну інфра­структуру залізних і шосейних доріг, складів, морських і повіт­ряних портів. Гармонізація у всесвітньому масштабі всіх еле­ментів цього ланцюга – електричних і електронних, а також ме­ханічних – принесе користь не тільки транспортникам, а й їхнім промисловим споживачам. Ця проблема може бути вирішена тільки на основі скоординованих робіт з міжнародної стандар­ти­зації у галузі технічного зв’язку та інформаційних технологій і застосовуваних не тільки в рамках глобальної мережі матеріаль­но-технічного постачання, а також в інших галузях діяльності, де відбувається обмін інформацією. Майбутнє світове інформа­ційне товариство з його «інформаційними супершвидкісними магістралями» буде залежати від рівня міжнародної стандарти­зації, що охоплює мережі аудіо- і відеоінформації, для ство­рення інформаційних технологій і використання в телекомуні­каціях.

Разом з новим напрямом у роботах з міжнародної стан­дартизації – стандартизації технологій переміщення – не змен­шується роль і значення міжнародної стандартизації як організа­ційно-технічної основи співробітництва країн у традиційних видах діяльності: терміни і визначення, методи аналізу і випро­бувань, сертифікація продукції і послуг, забезпечення безпеки продукції і праці, раціональне використання енергії та природ­них ресурсів, охорона навколишнього середовища, управління виробництвом і якістю продукції.

Однією з найважливіших особливостей розвитку співробіт­ництва країн у галузі стандартизації на багатосторонній основі є, останнім часом помітний, кількісний, структурний і функ­ціо­нальний ріст міжнародних організацій, що займаються питання­ми стандартизації. Цьому сприяв перехід робіт у галузі міжна­родної стандартизації на якісно новий етап розвитку, виклика­ний розширенням і поглибленням міжнародної співпраці у всіх сферах людської діяльності.

Із загального числа більш ніж чотирьох тисяч міжнародних організацій (світових і регіональних), що діють у сучасному світі, більше 400 так чи інакше займаються питаннями стан­дар­тизації.

Безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандар­тизації почалось з 1921 р., коли була проведена перша кон­фе­ренція секретарів семи національних комітетів зі стандартизації. Ця конференція напрацювала організаційні принципи, на їх основі в 1926 р. була створена міжнародна Федерація національ­них асоціацій зі стандартизації – ІСА, до складу якої увійшло 20 національних організацій зі стандартизації. ІСА розробила близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни припинила свою діяльність.

2.2.2. Міжнародна організація зі стандартизації ISO

«Роби один раз, роби пра­вильно, роби інтернаціонально» – девіз ISO.

Після закінчення Другої світової війни, в жовтні 1946 р., рішенням ООН була створена Міжнародна організація зі стан­дартизації (ISO). На засіданні генеральної асамблеї ООН був прийнятий статут ISO, який визначив статус організації, її структуру, функ­ції основних органів і методи їх роботи.

У статуті ISO записано, що «метою організації є сприяння розвитку стандартизації у світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги, а також для роз­ширення співпраці в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності».

Для досягнення цієї мети ISO може:

–      вживати заходів для полегшення гармонізації у світовому масштабі стандартів і зв’язаних з ним галузей;

–      розробляти і публікувати міжнародні стандарти за умови, що в кожному випадку стандарт буде ухвалений, якщо за нього було віддано дві третини голосів активних членів технічного комітету або підкомітету і проти – не більше чверті загальної кількості голосів;

–      організовувати обмін інформацією про роботу своїх комітетів – членів і технічних комітетів;

–      співпрацювати з іншими міжнародними організаціями, що зацікавлені у суміжних питаннях.

В ISO встановлені два види членства – комітети-члени і члени-кореспонденти. Комітетами-членами є національні орга­нізації зі стандартизації.

Органами ISO є: Генеральна Асамблея, Рада, Комітети Ради, технічні комітети і Центральний секретаріат. Структура ISO наведена на рис. 2.

Рисунок 2 – Структура ISO

Вищим органом ISO є Генеральна Асамблея.

У період між сесіями Генеральної Асамблеї роботою орга­нізації керує Рада, на чолі якої стоїть президент ISO. Рада скла­дається з 18 членів-представників національних організацій зі стандартизації, що вибираються на 3 роки. Для розгляду і під­го­товки рішень з питань, що цікавлять всю організацію загалом, Рада утворює постійні та тимчасові комітети.

На даному етапі працюють такі комітети:

STACO – Комітет з вивчення наукових принципів стандарти­зації;

PLACO – Технічне бюро;

CASCO – Комітет з оцінки відповідності;

INFCO – Комітет з науково-технічної інформації;

DEVCO – Комітет з надання допомоги країнам, що розвива­ються;

COPOLCO – Комітет з захисту інтересів споживачів;

REMCO – Комітет з стандартних зразків.

Нині організація включає близько 150 членів, по одному від кожної країни. Місія ІСО полягає в тому, щоб сприяти розвитку стандартизації у світі, полегшити міжнародний обмін товарами і послугами, досягти взаємної дружньої угоди між державами в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній сферах. Ро­бота стосується усіх сфер стандартизації, крім електричних і електронних технічних стандартів, які розробляються Міжна­родною електротехнічною комісією (ІЕС). Деякі види робіт ви­конуються спільними зусиллями цих організацій. В останні роки ІСО приділяє багато уваги стандартизації систем забезпечення якості. Крім стандартизації, ІСО займається проблемами серти­фікації.

Для прикладу наведемо напрями діяльності двох Комітетів Ради ISO.

Стандарти на харчові продукти розробляє технічний комітет TC 34. Сфера діяльності комітету – стандарти на харчові про­дукти для людини та корм для тварин, матеріали рослинного і тваринного походження. Стандарти відносяться до термінології, методів відбору проб, випробувань та аналізу, специфікації на продукти і вимоги до упаковки, зберігання і транспортування. Загальна кількість стандартів, опублікованих комітетом, пере­вищує 600.

Робочі органи в складі комітету спеціалізуються на окремих напрямах:

–      генетично змінені організми і продукція з них;

–      системи управління безпекою харчових продуктів;

–      система відстеження у ланцюгу поставки сільськогоспо­дарських продуктів;

–      олійне насіння і плоди;

–      продукти з овочів і фруктів;

–      хлібні злаки;

–      молоко і молочна продукція;

–      м’ясо, домашня птиця, риба, яйця та продукція з них;

–      прянощі та приправи;

–      чай;

–      мікробіологія;

–      корм для тварин;

–      тварини і рослинні жири та олії;

–      сенсорний аналіз;

–      свіжі, сухі та висушені фрукти й овочі;

–      кава.

Виробники в країнах Європи все частіше звертаються до ор­ганів зі стандартизації з проханням прийняти добровільні стан­дарти безпеки, які відповідали б зростаючим вимогам спожи­вачів. За ініціативи Датської асоціації стандартів у 2004 р. роз­роблений новий міжнародний стандарт ІСО 22000 «Системи ме­неджменту безпеки харчових продуктів». Стандарт ІСО 22000 розглядає аспекти безпеки й орієнтує виробників на розробку та впровадження системи менеджменту безпеки. Раніше технічним комітетом (ТК 34 ІСО) був розроблений стандарт ІСО 15161 «Керівні вказівки з застосування стандарту ІСО 9001:2000 у хар­човій промисловості та виробництві напоїв». Стандарт охоплює всі аспекти якості та дає рекомендації, як інтегрувати систему ХACCП у систему менеджменту якості.

Головні цілі функціонування ICO охоплюють сприяння роз­витку стандартизації і пов’язані з цим сфери діяльності для за­безпечення міжнародного обміну товарами й послугами, а також розвитку співпраці в інтелектуальній, науково-технічній та еко­номічній сферах.

До основних напрямів і завдань діяльності ICO належать:

–      розробка стандартів у галузях машинобудування, хімічної промисловості, руд і металів, інформаційної техніки, сільського господарства, будівництва, спеціальної техніки, охорони здо­ров’я і медицини, упакування й транспортування товарів;

–      розробка спільно з Міжнародною електротехнічною комі­сією (МЕК) стандартів у сфері інформаційних технологій, мік­ропроцесорної техніки, телекомунікацій;

–      стандартизація систем забезпечення якості, розробка й публікації міжнародних стандартів;

–      співробітництво з регіональними організаціями зі стандар­тизації;

–      сприяння Світовій організації торгівлі через програми, орієнтовані на поступову трансформацію технічних умов на по­ставку товарів до стандартів ICO, заохочення створення нових стандартів для промисловості;

–      сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку націо­нальних систем стандартизації, вирівнюванні ступеня стандар­тизації, підготовці спеціалістів зі стандартизації у навчальних центрах розвинених країн;

–      співробітництво з ООН для стимулювання двосторонньої співпраці промислово розвинених країн і країн, що розвива­ються, у стандартизації і метрології, створенні міжнародних навчальних центрів;

–      надання методичної та інформаційної допомоги Раді ICO щодо принципів і методики розробки міжнародних стандартів.

Діяльність ICO у сфері сертифікації охоплює такі основні напрями та завдання:

–      сприяння укладенню угод про взаємне визнання з метою розвитку міжнародної торгівлі;

–      розробка нормативно-методичних документів, що сприя­ють гармонізації процедури сертифікації;

–      співробітництво з іншими міжнародними організаціями з метою підвищення ролі сертифікації у міжнародній торгівлі;

–      сприяння взаємному визнанню та ухваленню національ­них і регіональних систем забезпечення якості;

–      підготовка правил і регламентів проведення випробувань, інспекційного контролю та сертифікації продукції, процесів, діяльності випробувальних лабораторій;

–      співробітництво з МЕК з метою узгодження спільних правил проведення сертифікації.

У галузі метрології працюють також інші міжнародні орга­нізації:

МККР – Міжнародний консультативний комітет з радіозв’яз­ку;

МККТТ – Міжнародний консультативний комітет з телефонії та телеграфії;

ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації;

МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії;

КОСПАР – Комітет з дослідження космічного простору.

2.2.3. Європейський Комітет зі Стандартизації

Європейський комі­тет зі стандартизації (CEN) (до 1970 р. – Європейський комітет з коорди­нації стандартів) існує з 1961 р. Членами СЕN є національні організації зі стандартизації 17 європейських дер­жав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеч­чи­на, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. СЕN – за­крита орга­ні­зація, що об’єднує тільки країн-учасниць ЄС і ЄАВТ (Євро­пей­ська асоціація вільної торгівлі). CEN зазнав значних змін з утво­ренням Європейського Союзу. Його штаб розташований у Брюс­селі (Бельгія).

Основна мета СЕN – сприяння розвитку торгівлі товарами і послугами шляхом розробки європейських стандартів (євро­норм, EN), на які могла б посилатись у своїх директивах ЄС, ЄАВТ та інші міжурядові організації; забезпечення однакового застосування в країнах-членах міжнародних стандартів ISO та IEC; співпраці з усіма організаціями регіону, що займаються стандартизацією; надання послуг з сертифікації на відловідність європейським стандартам (євронормам).

СЕN розробляє європейські стандарти в таких галузях: обладнання для авіації, водонагрівальні газові прилади, газові балони, комплектуючі деталі для піднімальних механізмів, газо­ві плити, зварка і різка, трубопроводи і труби, насосні станції та інше.

Один з принципів роботи СЕN – обов’язкове використання міжнародних стандартів ISO як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які досягнуті в ISO. Вибір пріо­рітетного напряму повинен бути обґрунтований економічною необхідністю, що диктується ступенем впливу майбутнього стандарту на розвиток взаємовигідних зв’язків, неможливістю застосування міжнародного або іншого стандарту для даної мети, пропозицією країн-учасниць СЕN або рекомендації орга­нів ЄС і ЄАВТ.

Вищий орган СЕN – Генеральна асамблея, в якій пред­став­лені національні організації зі стандартизації, урядові органи країн-членів, а також ЄС і ЄАВТ.

Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка виконує такі функції:

–      встановлення правил і способів застосування національ­них стандартів країн-учасниць і міжнародних стандартів при розробці європейських стандартів;

–      визначення можливості прямого використання національ­ного або міжнародного нормативного документа як євро­пей­ського стандарту і контроль за його виконанням;

–      координація робіт з національної стандартизації у рамках регіону.

Політика в галузі стандартизації визначається колегією ди­ректорів – представників національних організацій і затвер­джу­ється Генеральною асамблеєю (рис. 3).

Рисунок 3 – Організаційна структура СЕN

Технічна робота зі стандартизації виконується технічними комітетами, діяльність яких координує технічне бюро.

Для стандартизації у галузі будівництва, автомобіле­буду­ван­ня і безпеки обладнання створені комітети з забезпечення про­грам (програмні комітети). Їхнє завдання – прискорення розроб­ки євростандартів у цих динамічних галузях за допомогою аналізу вже існуючих міжнародних або прогресивних національ­них стандартів і збору такої інформації, яку швидко й ефективно можна використати в СЕN.

Технічне правління координує роботу більше 270 технічних комітетів, підкомісій, робочих груп. CEN видав приблизно 8300 Європейських стандартів. Більше 6000 документів перебувають у стадії вивчення.

Програмні комітети складають програму стандартизації, приймають стандарти ISO і IEC як європейські стандарти або документи для гармонізації; розробляють європейські стандарти або очікують отримання результатів в ISO та IEC. З цими орга­нізаціями підтримується постійний зв’язок і, приймаючи євро­стандарт, комітет повідомляє про результати своєї роботи в ISO або IEC.

Технічні комітети також спираються в роботі на міжнародні стандарти, підтримують контакти з регіональними організа­ція­ми, враховують результати діяльності інших технічних коміте­тів, які займаються суміжними проблемами. Після того, як зав­дання, поставлене перед комітетом, виконане, він може бути розформований технічним бюро, або зберігати формальну від­повідальність за перегляд стандарту.

Процедура прийняття стандарту включає схвалення проекту робочою групою технічного комітету, розсилання проекту тех­нічним бюро всім країнам-членам СЕN в особі національних організацій зі стандартизації для голосування у встановлений термін. Євронорма (європейський стандарт) вважається прийня­тою, якщо проти проекту подано не більше 20 % голосів. Прий­нятий стандарт вводиться в національну систему стандартизації усіх країн-членів, у тому числі і тих, що голосували проти. Далі Адміністративна рада розглядає цей стандарт з точки зору ступеня його важливості для країн-членів ЄС. У випадку пози­тивного рішення на нього робиться посилання у відповідній ди­рективі ЄС і стандарт набуває статусу обов’язкового до вико­нання в країнах-членах ЄС.

Крім євронорм, СЕN розробляє документи з гармонізації (HD) і попередні стандарти (ENV), вони спрямовані на усунення технічних бар’єрів у торгівлі і на прискорення впровадження прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів.

Документи з гармонізації пояснюють сутність тих адміні­стративних і правових норм, які порушують одноманітність застосування міжнародних стандартів у країнах-членах СЕN.

Європейський стандарт, що приймається СЕN, видається у двох варіантах: як євронорма і як національний стандарт у краї­нах-членах СЕN. У другому варіанті стандарт може містити додаток у вигляді рекомендацій і пояснень, що відповідають його розумінню і застосуванню.

Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси, СЕN займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. У цьому напрямі створені та затверджені євро­пей­ські стандарти-євронорми серії 29000 (EN 29000), які, по суті, представляють собою прийняття міжнародних стандартів ISO серії 9000. До комплексу цих нормативних документів входять п’ять європейських стандартів:

EN 29000 «Загальне управління якістю і стандарти з забез­печення якості, керівні вказівки з вибору і застосування»;

EN 29001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (або) розробці, виробництві, монтажу й об­слуговуванні»;

EN 29002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при вихідному контролі та випробовуваннях»;

EN 29003 «Загальне управління якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки».

У галузі випробувань, сертифікації та акредитації прийнятий комплекс нормативних документів з семи європейських осново­положних стандартів – євронорми серії 45000 (EN 45000):

EN 45001 «Загальні критерії, що стосуються роботи випро­бу­вальних лабораторій»;

EN 45002 «Загальні критерії для оцінки (атестації) випробу­вальних лабораторій»;

EN 45003 «Загальні критерії для органів з акредитації лабо­раторій»;

EN 45011 «Загальні критерії для органів з сертифікації, що проводять сертифікацію продукції»;

EN 45012 «Загальні критерії для органів з сертифікації, що відповідають за сертифікацію систем якості»;

EN 45013 «Загальні критерії, що стосуються органів з серти­фікації, які займаються атестацією персоналу»;

EN 45014 «Загальні критерії для заяви постачальника про від­повідність виробу стандарту».

Ці стандарти розроблені СЕN разом з Європейським коміте­том зі стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК).

Сучасні проблеми СЕN стосуються підготовки стандартів, що відповідають виникаючим проблемам ринку, і вчасного їх видання; ліквідації відставання прийняття стандарту від видання європейських директив; прискорення строків прийняття стан­дар­тів, кількість яких відстає з року в рік від кількості їх проектів.

Європейська стандартизація харчових продуктів розвива­ється з 1988 р. і може отримати новий стимул під тиском вимог безпеки. З 1988 р. CEN силами семи технічних комітетів роз­ро­бив більше 266 європейських стандартів у цьому секторі, голов­ним чином стандарти на методи відбору проб і аналізу.

Європейська стандартизація підтримує європейське законо­давство, роблячи внесок в якість і безпеку харчових продуктів. Прикладами є стандарти EN на матеріали, що контактують з їжею, на харчові продукти, оброблені опроміненням. CEN також розробляє європейські стандарти у формі специфікацій (напри­клад, EN 13188:2000 на оцет і EN 13189:2000 на оцтову кисло­ту). Частина цих стандартів є спільними стандартами EN/ISO. Європейські стандарти охоплюють велику частину ланцюга постачання продовольства і враховують інтереси споживача.

Окремі проекти, над якими працює CEN:

–      нові технології (генетично модифікована продукція);

–      недорогі експрес-методи аналізу (в галузі мікробіології);

–      корм для тварин;

–      хлібні злаки;

–      процедура відстеження риби.

Принципи Співтовариства вимагають, щоб підхід до стандар­тизації ґрунтувався не на конкретних специфікаціях, а на широ­ких аспектах, таких як харчові добавки, забруднювачі, мар­ку­вання. В галузі промислової продукції ці принципи, відомі як принципи «нового підходу», були прийняті всіма національ­ни­ми членами. У продовольчому секторі законодавча влада вияви­лася неготовою скоротити національні вимоги в галузі систем інспекції (контролю) і припинити регулювання.

Розвиток європейських стандартів у секторі харчових про­дуктів пов’язаний з розвитком європейського законодавства, що створює потребу в розробці:

–      загальноприйнятих аналітичних методів, що гарантують порівняння результатів випробувань;

–      методів відбору проб;

–      методів підтвердження результатів випробувань (засно­ва­них на загальних положеннях серії стандартів EN 45 000);

–      керівництв, заснованих на новому гігієнічному законо­дав­стві (аналіз небезпек у критичних контрольних точках).

2.2.4. Європейський комітет зі стандартизації у галузі електротехніки та електроніки

Європейський комітет зі стан­дартизації в електротехніці (ЄКСЕ, CENELEC) створений у 1972 р. у результаті злиття двох організацій – Європейського комітету з коорди­нації електротехнічних стандартів країн-членів ЄАВТ^[4] (CENEL) та Європейського комітету з координації електротехнічних стан­дартів країн ЄС (CENELEC). Члени СЕНЕЛЕК – 17 країн Євро­пи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. Усі вони представлені національними електротехнічними комітетами і є членами IEC (крім Люксембургу).

На чолі організації – Генеральна асамблея, в якій країни-чле­ни представляють національні організації зі стандартизації і уря­дові органи, а також беруть участь представники від ЄС і ЄАВТ. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, що склада­ється з делегацій (до 5 осіб) від національних організацій країн-членів.

Структури, що відповідають за стандартизацію, подано на рис. 4. СЕНЕЛЕК з ними тісно співпрацює.

 

Рисунок 4 – Організаційна структура СЕНЕЛЕК

Основний акцент за результатами технічної роботи щодо роз­роблення стандартів зроблено на конкретних потребах європей­ської промисловості та вимогах країн-членів, а також підтримці міжнародної стандартизації у галузі електротехніки та електро­ніки. Висвітлюються питання впливу європейської стандарти­зації на розвиток інноваційних технологій, види публікацій CENELEC, напрями співробітництва з іншими європейськими організаціями стандартизації (CEN та ETSI), а також третіми країнами.

Основна мета СЕНЕЛЕК – розробка стандартів на електро­технічну продукцію у тісній співпраці з ЄС та ЄАВТ і норма­тив­не забезпечення єдиного ринку товарів і послуг у країнах регіо­ну. Стандарти СЕНЕЛЕК розглядаються як необхідний засіб для створення єдиного європейського ринку.

Сутність головного напряму роботи СЕНЕЛЕК полягає в усу­ненні будь-яких технічних розбіжностей між національними стандартами країн-членів, між процедурами сертифікації відпо­відності виробів вимогам стандартів і недопущення виникнення технічних перешкод у торгівлі товарами електротехнічної галу­зі.

Основна діяльність ЄКСЕ спрямована на усунення усіх тех­нічних відмінностей як між національними електротехнічними стандартами країн-членів, так і між процедурами сертифікації відповідності виробів вимогам стандартів з метою подолання технічних бар’єрів у торгівлі.

Робота ЄКСЕ пов’язана з розробленням європейських стан­дартів у таких галузях і на такі види продукції: електро­об­лад­нання як промислове, так і побутове з номінальною напругою від 50 до 1000 В змінного струму і від 75 до 1500 В постійного струму; медичне електрообладнання; обладнання для викори­стання в потенційно вибухонебезпечній атмосфері; електро­магнітна сумісність, включаючи радіоперешкоди; метрологічне за­безпечення ЗВТ, включаючи електронні; інформатика [6].

При плануванні робіт зі стандартизації у галузі нових техно­логій враховуються вимоги ЄС та ЄАВТ, запрошуються спеціа­лісти СЕN та інших організацій. Так, якщо розглядаються пи­тання, що стосуються інформатики, запрошується до участі Європейська конференція керуючих органів пошти і телеко­му­нікацій.

Основні об’єкти стандартизації у СЕНЕЛЕК:

–      промислове і побутове обладнання з номінальною напру­гою від 50 до 1000 Вт змінного струму 75–1500 Вт постійного струму;

–      медичне електрообладнання;

–      електромагнітна сумісність, у тому числі радіоперешкоди;

–      обладнання для використання в потенційно вибухоне­без­печній атмосфері (вибухозахищене обладнання);

–      метрологічне забезпечення засобів вимірювань, включаю­чи електронні.

Крім того, за завданням ЄС та ЄАВТ СЕНЕЛЕК розробляє європейські стандарти на окремі види електрообладнання, що потрібні європейському ринку, але їх постачанню заважають технічні перешкоди як існуючі, так і потенційні, які можуть виникнути в майбутньому.

Ще один напрям діяльності СЕНЕЛЕК – гармонізація стан­дартів, якою керує Технічна рада, спеціально створена для роз­гляду рекомендацій і пропозицій програмних комітетів. Ця ро­бота необхідна як для уникнення дублювання IEC, так і для вчасного застосування міжнародних стандартів IEC (а також їх проектів) як бази для євронорм або прийняття їх як регіональ­них. Подібний аналіз проводиться і відносно інших організацій регіону. Якщо будь-який стандарт вибраний за базовий, то СЕНЕЛЕК пропонує всім національним організаціям зі стандар­тизації зупинити розробку стандарту в цій галузі. Як націо­наль­ний буде прийнятий європейський стандарт СЕНЕЛЕК, створе­ний на основі міжнародного. Така процедура передбачена за­гальними внутрішніми правилами СЕN/СЕНЕЛЕК, називається «Угода про бездіяльність» .

Регіональні стандарти, що прийняті СЕНЕЛЕК, можуть мати три форми: європейський стандарт (EN), документ про гармо­ні­зацію (НД), і попередній стандарт (EVN).

Євронорма СЕНЕЛЕК (EN) – це європейський стандарт з узгодженим технічним текстом, що приймається країнами-чле­нами як національний нормативний документ. Правила орга­ніза­ції забороняють при цьому вносити будь-які зміни в текст стан­дарту. EN публікується на трьох офіційних мовах (англійська, французька, німецька), але допускається також видання титуль­ного листа з офіційною заявою про індоссамент. Індоссамент – посвідчення прав передачі будь-якого документа від одної особи до іншої, у даному випадку – від СЕНЕЛЕК до національної організації).

Нумерація євронорм починається з 50001. На національному рівні допускається публікація EN на мові країни з чітким дотри­манням тексту і відсутністю будь-яких відхилень. Ті чи інші національні особливості умов застосування стандарту можуть бути введені в нього у формі інформаційного додатка.

Незважаючи на подібність в роботі технічних органів СЕНЕЛЕК і СЕN, все-таки необхідно підкреслити специфіку Комітету з електронних компонентів (СЕСС) і програмних комі­тетів. СЕСС займається оцінкою якості електронних компонен­тів, що вважається доволі специфічною галуззю діяльності. Комітет має свій власний Генеральний секретаріат і безпосе­редньо підкоряється Генеральній асамблеї СЕНЕЛЕК. Окремий бюджет СЕСС формується з внесків країн-членів.

Програмні комітети підзвітні Генеральній асамблеї під час її сесій, їх діяльність не розповсюджується на СЕСС і Комітет з інформатики. Вони повинні постійно відстежувати роботу зі стандартизації на всіх рівнях з метою своєчасної корекції діяль­ності СЕНЕЛЕК. Так як і СЕN, СЕНЕЛЕК зацікавлений у при­скоренні роробки та прийнятті європейських стандартів. У цьому напрямі застосовані деякі заходи: об’єднання етапів опи­тування і голосування, посилення служби перекладів, прийняття рішення про участь усіх ТК СЕНЕЛЕК в розгляді стандартів IEC (у тому числі на стадії проектування і підготовки до публікації) для швидшого прийняття рішення про їхній індоссамент. Усім країнам-членам запропоновано проводити аналіз фондів націо­нальних стандартів, що не мають аналогів в IEC, щоб виявити серед них придатні для застосування як базові при розробці стандартів СЕНЕЛЕК.

Інформаційне забезпечення, як зазначалось вище, здійсню­ється на основі директив ЄС разом з Комісією європейського союзу (КЄС). Робоча група СЕN/СЕНЕЛЕК сумісно з КЄС вста­новила порядок розповсюдження інформації, зобов’язавши кож­ного члена-комітету СЕНЕЛЕК і кожної організації зі стан­дар­тизацій – члена СЕN своєчасно повідомляти один одного про свої плани зі стандартизації, що закладається в програму регіо­нальної стандартизації. Для упорядкування діяльності в даній сфері створений Комітет управління інформаційними техноло­гіями, а для виключення дублювання до участі в розробках запрошується Європейська конференція поштового і телефонно- телеграфного зв’язку. Комітет займається плануванням і розмі­щенням технічних завдань на підготовку проектів стандартів, складанням графіка робіт і підготовки пропозицій з прискорення прийняття особливо актуальних стандартів.

У галузі інформаційних технологій, крім Комітету, працюють ще дві цільові експертні групи: з сертифікації інформаційної технології і консультувань з питань потреби в стандартизації у галузі виробничих технологій.

Діє декілька сумісних робочих груп СЕN/СЕНЕЛЕК: з си­стем обробки конфіденційних повідомлень, локальних мереж, переносу файлів структури адміністративних елементів та інші; європейська робоча група з відкритими системами, мета якої – досягти згоди всіх зацікавлених сторін з основних напрямків європейської стандартизації. Технічні документи цієї групи при­значені для усіх міжнародних організацій і СЕN/СЕНЕЛЕК.

Крім СЕN/СЕНЕЛЕК, у європейському регіоні стандартиза­цією в галузі телекомунікацій займається Європейський інсти­тут з телекомунікаційних стандартів.

KEYMARK – це добровільний сертифікат, роз­роблений Європейським комітетом стандартизації (CEN) і Європейським комітетом електротехнічної стандартизації (Cenelec) у відповідь на Резолюцію Ради ЄС 1992 р., у якій європейським органам стан­дартизації пропонувалося дослідити можливість створення гармонізованого знаку відповідності євро­пейським стандартам. Знак KEYMARK засвідчує відповідність товару стандартам CEN/Cenelec, тобто надає споживачам інфор­мацію про те, що товар відповідає вимогам безпеки, визначеним у європейських стандартах. Знак KEYMARK визнано 19 євро­пейськими країнами, у яких ця система діє на рівні з націо­наль­ними системами стандартизації. Будь-який виробник товарів широкого вжитку, який бажає покращити свою позицію на рин­ку, може подати заявку до національного органу серти­фіка­ції країни, що є членом угоди про KEYMARK, на отримання серти­фікату KEYMARK.

2.2.5. Міжнародна електротехнічна комісія

Міжнародне співробітництво у галузі електрики й електротехніки було започатковане у 1881 р. Між­народним конгресом з електрики, коли бурхливий розвиток цієї нової галузі викликав уста­нов­лення уніфікованих у міжнародному масштабі одиниць. Міжна­родна електротехнічна комісія (International Electrotechnical Commission, ІЕС, IEC/CEI, МЕК) – це всесвітня організація зі стандартизації у галузях електротехніки та радіоелектроніки, створена за рішенням Міжнародного електротехнічного кон­гресу в м. Сент-Луїс у вересні 1904 р.Представники 13 країн на конференції у Лондоні в 1906 р. заснували Міжнародну електро­технічну комісію (ІЕС), яка є однією з провідних міжнародних організацій з питань стандартизації у галузі електротехніки, радіотехніки та зв’язку. У 1947 р. ІЕС приєдналась до ISO на автономних правах як її електротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову й організаційну само­стійність.

Перший Статут Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) був прийнятий на засіданні у Лондоні в 1906 р. та затверджений у 1908 р. Секретаріат МЕК знаходиться у м. Женеві разом із секретаріатом МОС. МЕК заснована як корпоративна асоціація і діє як юридична особа відповідно до цивільного кодексу Швейцарії.

У 1963 р. МЕК приєдналася до МОС на автономних правах як електротехнічний відділ. Згідно з Угодою, підписаною у 1976 р, МОС та МЕК утворюють єдину систему міжнародної стандар­тизації. МЕК діє в галузях електротехніки, електроніки, радіо­зв’язку і телекомунікацій, приладобудування, МОС – у всіх ін­ших галузях. У 1993 р прийнятий новий Статут МЕК.

До складу МЕК входить більше 53 країни світу, в т. ч. Украї­на (з квітня 1993 p.), які охоплюють майже 85 % населення світу, виробляють 95 % світової електроенергії, а їх науково-технічний та економічний потенціал майже повністю визначає структуру та обсяг світового виробництва продукції (послуг) у галузях діяльності МЕК.

Головною метою МЕК, визначеною Статутом, є сприяння та підтримка міжнародної співпраці у вирішенні проблем стандар­тизації, розроблення, узгодження, перевірки та публікації між­народних стандартів у галузі електротехніки і радіоелектроніки та суміжних з ними галузях.

Основні напрями діяльності МЕК у сфері стандартизації включають:

–      розробку міжнародних стандартів на продукцію електро­технічної промисловості, електротехнічне обладнання виробни­чого призначення, електроенергетичне обладнання, електронне обладнання побутового та виробничого призначення;

–      розробку спільно з ICO міжнародних стандартів безпеки продукції;

–      стандартизацію методів вимірювання радіоперешкод, що випромінюються електронним і електротехнічним обладнанням.

Діяльність МЕК у сфері сертифікації продукції охоплює створення міжнародної системи сертифікації електротехнічних виробів і розробку міжнародної системи сертифікації виробів електронної техніки.

Основні напрями діяльності МЕК:

–      систематизація, аналіз та узагальнення інформації про перспективні напрями науково-технічного прогресу, тенденції розвитку, потреби економіки та міжнародної торгівлі;

–      встановлення та класифікація об’єктів стандартизації у галузях діяльності МЕК та їх взаємозв’язків;

–      розроблення стратегічного плану та довгострокових про­грам робіт зі стандартизації;

–      розроблення та публікація міжнародних стандартів, тех­нічних орієнтувальних документів МЕК;

–      вирішення проблем стандартизації, вимог безпеки та пра­вил техніки безпеки будь-якого електротехнічного та електрон­ного обладнання;

–      співпраця з питань безпеки з МОС та Міжнародною комі­сією з сертифікації електротехнічних виробів (СЕВ);

–      розробка та розвиток Міжнародного електротехнічного тримовного словника, стандартизованих термінів і означень;

–      ведення та розвиток міжнародних систем сертифікації електротехнічних виробів і виробів електронної техніки;

–      технічна допомога країнам, що розвиваються, у вирішенні проблем стандартизації та сертифікації.

Розширення використання електричної та оптичної техніки для зв’язку, передавання різноманітних даних і широке вико­ри­стання інформаційної техніки вимагає чіткої систематизації вимірюваних у цій галузі величин, застосовуваних одиниць ФВ та їх літерних позначень. МЕК має декілька технічних комітетів (ТК), що займаються питаннями метрології та вимірювальної техніки (рис. 5).

Наявність двох міжнародних організацій зі стандартизації обумовлена і виправдана не тільки історично, але й завданнями, що стоять перед ними. Завданням ІЕС є сприяння координації й уніфікації національних НД у галузі електротехніки, радіоелек­троніки та зв’язку, обмін досвідом, вивчення і пропаганда пере­дового досвіду різних країн, розробка МС тощо.

До складу ІЕС входять більше 60 національних комітетів зі стандартизації різних країн. Основна роль у роботі ІЕС відво­диться промислово розвиненим країнам. Україна є членом цієї організації з 1993 р.

Рисунок 5 – Склад і структура основних органів ІЕС

Структура ІЕС (Рада, ТК, ПК, РГ) аналогічна структурі ISO. Вищим керівним органом ІЕС є Рада, в якій представлені націо­нальні комітети країн. Рада збирається на свої засідання щоріч­но для вирішення питань діяльності організації.

Очолює ІЕС Президент, який обирається на три роки. При Раді ІЕС створено Комітет дії, що підпорядкований Раді та надає їй свої рішення на затвердження. Комітет дії розглядає пи­тання з координації роботи окремих ТК ІЕС або загальні питан­ня щодо діяльності всієї організації. Рада обирає 12 членів Комі­тету дії строком на шість років.

Консультативна рада з тенденцій розвитку техніки розглядає зміни, що відбуваються у всьому світі під впливом інноваційних процесів, їх вплив на структуру промисловості та світовий ри­нок, потребу в нових видах техніки відповідно до стандартизації у міжнародному масштабі.

Основну технічну роботу в ІЕС виконують ТК. Кожний ТК працює над визначеною для нього областю техніки. В ІЕС ство­рено 140 ТК, частина яких розробляє стандарти загальнотех­нічні та стандарти на конкретні види продукції. Стандарти ІЕС аналогічні до стандартів ISO, тому обидві організації об’єднали свої зусилля в розробці й прийнятті стандартів щодо безпечності та сертифікації продукції, рівня радіоперешкод тощо.

На початку своєї діяльності ІЕС займалася високоточною технікою, при цьому увага приділялась номенклатурі виробів, одиницям вимірювання, графічним позначенням. Була відпра­цьована система одиниць, що об’єднала електричні одиниці країн метричної і дюймової систем. Роботи, здійснювані ІЕС у цьому напрямі, стали базою для створення Міжнародної систе­ми одиниць фізичних величин (СІ).

Відносно самостійний статус в ІЕС має Міжнародний спе­ціальний ТК з радіоперешкод (CISPR), який був створений у 1934 р. Будь-яка апаратура, що може випромінювати радіопере­шкоди, до пуску в експлуатацію підлягає обов’язковим випро­буванням на відповідність міжнародним стандартам CISPR.

Особливістю діяльності ІЕС у сфері якості продукції є ство­рен­ня міжнародних систем сертифікації. На початку 70-х pp. XX ст. вона першою з міжнародних організацій почала створю­вати під своєю егідою міжнародні системи сертифікації: систему виробів електричної техніки на відповідність вимогам стан­дар­тів ІЕС, систему сертифікації електротехнічних виробів, систему з випробувань електричного обладнання на відповідність стан­дартам безпеки (ІЕСЕЕ), систему з сертифікації виробів елек­тронної техніки (IECQ).

У 1976 р. між ІЕС і ISO була підписана Угода про спільну діяльність і створення єдиної системи міжнародної стандар­ти­за­ції. Вони видають спільні рекомендації та НД. Співробітництво ІЕС та ISO здійснюється шляхом установлення безпосередніх зв’язків між ТК і РГ цих організацій у системі ISO/IEC, а також поза нею утворюються тимчасові та постійно діючі робочі орга­ни, які здійснюють серйозні наукові дослідження, аналіз і роз­робку прогнозів, форми і методи роботи зі стандартизації в умо­вах безперервного розвитку науки і техніки.

Україна є членом ІЕС з 1993 p., і її інтереси в цій організації представляє Центральний орган виконавчої влади у сфері стан­дартизації – Держспоживстандарт України. Спеціалісти нашої країни беруть участь у роботі практично усіх ТК ІЕС.

З діяльністю ІЕС тісно пов’язані інтереси регіональних та інших міжнародних організацій, таких як ЄЕК ООН, Європей­ський комітет зі стандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація з якості (COQ), Європейський комітет зі стандартизації (CEN), Європейська організація з випробувань і сертифікації (ЕОТС), Міжнародна організація законодавчої метрології (OIML), Міжнародна конференція з питань вимірю­вальної техніки та приладобудування (ПЕСО), Генеральна кон­ференція мір та ваг (CGPM) тощо [7].

2.2.6. Діяльність Європейського союзу в галузі стандартизації

Діяльність ЄС в галузі стандартизації направлена на вико­нання положень Римського договору від 1957 р. про утворення єдиного європейського ринку. Договір передбачає виконання законодавчих, розпорядницьких і адміністративних рішень країн-членів. Для початку робіт зі зближення національних стандартів у рамках усунення технічних перешкод у торгівлі була характерна спроба їх гармонізації. Дуже скоро стала очевидною неможливість рішення проблеми таким способом, в на­слідок цього здійснюється перехід на утворення єдиних євро­пейських стандартів – євронорм. Але головним напрямом, що реально усуває технічні перешкоди в торгівлі, визнано прийнят­тя Директив ЄС прямої дії, тобто вони містять законодавчі положення і вимоги до параметрів конкретних товарів або про­цесів. Якщо в них є посилання на євронорму або технічний регламент, це переводить вказані нормативні документи в ранг обов’язкових до виконання.

Таким чином був зроблений перехід від гармонізації окремих національних стандартів і технічних регламентів до гармонізації законодавчих положень (технічного законодавства). Рада ЄС ви­значила основний принцип гармонізації стандартів і сертифіка­ції – гармонізація законоположень обмежується встановленням вимог безпеки в рамках директив. Це означає, що для даної продукції повинні бути забезпечені умови вільної торгівлі в межах ЄС; на органи, що відповідають за стандартизацію про­мислових товарів, покладається завдання з розробки таких тех­нічних регламентів, які заставляють виробників випускати про­дукцію, що відповідає загальним вимогам директив. Самі по собі технічні регламенти і євронорми не зобов’язують вироб­ни­ків чітко виконувати їх вимоги. Однак на адміністрацію підпри­ємств покладений обов’язок підтвердити відповідність продукту загальним вимогам директив. Якщо підприємство не враховує вимог євронорми (технічного регламенту) і не може декларувати відповідність продукції їх вимогам, то додається проблема доказу відповідності виробу загальним вимогам ди­ректив через сертифікацію. При розробці євронорм широко ви­користовуються національні стандарти країн-членів, особливо німецькі (стандарти DIN), французькі (AFNOR) і міжнародні. Якщо вказані нормативні документи відповідають вимогам інте­грації західноєвропейських країн, їх застосовують як європей­ські стандарти.

Роботи з директив ЄС у галузі стандартизації сконцентровані на регламентації обов’язкових норм з безпеки праці, охороні здоров’я і навколишнього середовища, а також на виявленні стандартів (технічних регламентів), на які потрібно робити по­силання в директивах у частині вимог до параметрів якості това­рів. Проблемні моменти європейської регіональної стандартиза­ції пов’язані з інноваційними процесами, насамперед, у маши­но­будуванні та технології. Є два аспекти цих проблем: забез­пе­чен­ня науково-технічного прогресу країн-членів ЄС через стандар­тизацію і економічна ефективність стандартизації у період роз­робки нової продукції або технології.

Для упорядкування і розробки директив зі стандартизації встановлені такі принципи:

–      гармонізація законодавств країн-членів ЄС, виходячи з вимог безпеки, охорони здоров’я і захисту навколишнього сере­довища;

–      передача визначень технічних норм, що забезпечують ці параметри, Європейському комітету зі стандартизації (СЕN) і Європейському комітету зі стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК);

–      визнання національними урядовими органами відповід­но­сті загальним вимогам директив тих виробів, які виготовлені за Європейськими (євронормами) або національними стандартами (технічними регламентами).

Якщо виробник випускає продукцію за якимось іншим нор­мативним документом, то він повинен довести відповідність свого товару вимогам директив сертифікатом відповідності, за­твердженим в ЄС, або шляхом сертифікаційних випробувань у відповідних організаціях.

Після того як Комісія ЄС дійшла висновку, що в багатьох випадках перешкоди в товарообміні виникають через незнання про існуючі або розроблювані стандарти (технічні регламенти) в інших країнах ЄС, була прийнята директива ЄС «Методи і про­цеси інформування в галузі стандартів і технічних регламентів». Після її доопрацювання і введення в дію, склалась процедура взаємного інформування, основні моменти якої такі:

–      кожна країна-учасниця ЄС зобов’язана інформувати від­повідну інстанцію про програми підготовки проектів норма­тив­них документів. При цьому з питань регламентів треба зверта­тись в Комісію ЄС, зі стандартів – у центральні секретаріати СЕN і СЕНЕЛЕК;

–      кожна з вказаних центральних інстанцій збирає і обробляє інформацію та подає її національним органам зі стандартизації країн-членів і регіональних органів зі стандартизації;

–      кожна країна-член ЄС зобов’язана повідомляти отриману інформацію зацікавленим колам.

Директива стосується усіх видів продукції, крім харчових продуктів, сільськогосподарської продукції, медикаментів і косметики.

Основні практичні завдання з регіональної стандартизації покладені на СЕN і СЕНЕЛЕК, які в своїй практиці інфор­ма­ційного забезпечення керуються даною Директивою.

[Вгору] [Вниз]