69. Виникнення і осн. Напрямки розвитку філ. Древнього Китаю

Напрямки: конфуціанство, моїзм, даосизм, легізм, школа імен, школа інь – янь.

  VII — VI ст. до н. е. у Стародавньому Китаї — період формування і розвитку рабовласницького суспільства. Тоді ж проявляються дві основні тенденції у розвитку філософії: матеріалістична та ідеалістична, атеїстична і містична. Перший китайський філософ, особа якого історично достовірна, Кун Фу-цзи — Учитель Куй, відомий у Європі під ім'ям Конфуцій. У китайській культурі духовний вплив Конфуція і в сучасних умовах дуже Тоді в царстві Лу, на батьківщині Конфуція, знайшли притулок усунуті від керма влади учені — інтелектуали, які спеціалізувалися на культурній діяльності — збереженні та відтворенні писемних пам'ятників минулого, присвячених різним галузям знань, включаючи й астрономо-астрологічні дослідження. Очевидно, це нащадки більш давньої династії китайських правителів Пань-Інь, що втратила владу і повалена в XII — XI ст. до н. е. племінним союзом Чжоу, який перебував на більш низькому щаблі культурного розвитку. Можливо, їх соціальне падіння в етимології терміна жу — слабий — визначає інтелектуальний прошарок китайського суспільства. Глибока повага до традицій давнини і охоронців традицій та звичаїв сформувалася у Конфуція в ідею правильного державного устрою, в якому за наявності духовно-піднесеного, але фактично бездіяльного управління реальна влада належала б чиновникам — інтелектуалам, тобто жу. Так жу стало символом і назвою всієї конфуціанської філософіїУ IV — III ст. до н. е. в Китаї поряд з конфуціанством виступає даосизм — один з важливіших напрямків розвитку філософської думки. Даосизм зосереджує основну увагу на поняттях: природа, космос, людина і розкритті їх суті. Та джерела знань осягаються не раціонально (так робилося конфуціанством), а за допомогою прямого чуттєвого пізнання природи. Світ постійно змінюється і розвивається, живе і діє спонтанно, без будь-яких надприродних причин і обставин. Основоположником даосизму вважається відомий китайський філософ, сучасник Конфуція, Лао-цзи. Основний твір Лао-цзи — «Дао-де цзин», що став основою дальшого розвитку даосизму. Дао — фундаментальне поняття системи, за допомогою якого дається відповідь на питання про походження життя і людини; спосіб існування життя всього існуючого. Дао — це безіменне, безтілесне поняття, джерело усіх речей, що саме не має джерел і не буває самостійною субстанцією. Дао — існує завжди, всюди, але для нього характерна бездіяльність. Але що ж тоді є джерелом руху, розвитку світу? За вченням даосизму, усе в світі перебуває в русі та постійно змінюється завдяки вже відомим принципам інь та янь, що перебувають у діалектичній єдності. У більшості філософських шкіл Стародавнього Китаю переважала практична філософія, яка тісно зв'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія і малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими галузями знань, які існували в Китаї, та за формою і методами постановки проблем філософія Китаю є широкомасштабним явищем, ціннісні значимою і гуманістичною.