52. Сутність та джерела формування філософської думки Київської Русі (X-XIV ст.)

Становлення вітчизняної філософської думки відбувається в межах духовної культури Київської Русі - першої східнослов'янської ранньофеодальної держави. Виникнувши в IX ст., давньоруська держава стала центром політичної, економічної і культурної консолідації східних слов'ян.

В історії розвитку суспільної думки епохи Київської Русі можна виділити три етапи:

Перший етап - від зародження Київської Русі (IX ст.) до 70-х років XI ст. - характеризується значними успіхами держави в економічному і культурному житті, в галузі міжнародних відносин.

Другий етап - від 70-х років XI ст. до 20-х років XII ст. - характеризується відображенням у суспільній думці соціальних суперечностей. У цей період, як і в усій Європі, в розвитку духовного життя Київської Русі переважають два мотиви: занепокоєність майбутнім нашої держави перед реальною загрозою іноземних завоювань і посиленням відцентрових сил в економічному і соціально-політичному житті.

Третій етап - друга чверть XII ст. - середина XIII ст., коли створюються п'ятнадцять відносно самостійних князівств, що за розвитком економіки і культури були на рівні передових держав Європи.

Найдавніші збережені пам'ятки писемності Київської Русі, які є джерелом пізнання історії філософської думки тих часів, датуються кінцем X - серединою XI ст. Отже, період зародження, формування філософської думки Київської Русі охоплює майже три століття - з кінця X ст. до середини XIII ст.

Філософське знання за часів Київської Русі характеризується, по-перше, як своєрідний морально-філософсько-теологічний синкретизм; по-друге, оскільки це був період становлення держави, у тогочасній філософії значну роль відігравало філософське обгрунтування політики, пропозиції щодо різноманітних підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Філософія виникає як усвідомлення поступового державного розвитку, осмислення соціально-економічних, політичних проблем.

У філософській думці східних слов'ян періоду Київської держави і після її розпаду наявні в зародковому стані дві тісно переплетені між собою тенденції - містична та раціоналістична. Отже, для філософії Київської Русі були характерними, по-перше, плюралістичність, по-друге, етизація філософських проблем. Вона являє собою морально-філософсько-теологічний синкретизм.Філософія цього періоду була не тільки теологічною, а й спрямованою на захист князівської влади. Центральне місце в ній посідали проблеми філософії, історії та проблеми людського існування, особливо сенсу людського життя.

53. Деякі особливості і основні проблеми філ.Укр. Кінця 19-20 ст.

У духовному житті України XIX ст. відбулися події, що знаменували зародження та розвиток нової української культури. Насамперед, під впливом сковородинства формується новий тип українського національного інтелігента

Про зародження нової інтелектуальної культури та філософії, що ґрунтувалася на осмисленні реальної дійсності, аналізі суспільно-політичного життя, свідчить діяльність Кирило-Мефодіївського товариства - таємної організації, що була створена в Києві у грудні 1845 р.

Кожен із членів Кирило-Мефодіївського товариства був яскравою особистістю, зі своєю долею і своїми лише йому притаманними світоглядними рисами. Не маючи можливості зупинятися на характеристиці поглядів кожного з них, розглянемо лише філософську концепцію Т. Г. Шевченка.

Основне питання його філософії - співвідношення соціального добра і зла щодо конкретної людини в конкретних історичних умовах і щодо його Батьківщини - України. Необхідність знищення народом царського кріпосного ладу-головний висновок філософії Т. Шевченка. Як наслідок знищення - побудова суспільства справедливості, добра і свободи. У творчості Т. Шевченка поєднані принципи раціоналізму і сенсуалізму. Його сподівання на прихід апостола правди і науки, на прихід героя із святим і праведним законом поєднані з людськими почуттями.

Значну роль у розвитку філософської культури в Україні в XIX ст. відіграв Михайло Драгоманов (1841-1895), видатний український мислитель, історик, етнограф. Свої філософсько-соціологічні погляди він виклав у двотомному виданні "Літературно-публіцистичні праці". Михайло Драгоманов-раціоналіст. Він переконаний у безмежних можливостях людського розуму і науки пізнати навколишній світ. Звертаючись до розвитку суспільства, М. Драгоманов виходить з того, що економічна діяльність людей має на мсті задоволення їхньої вродженої потреби в харчуванні, обміні речовин. Але він не міг погодитися з тим, що людина має лише одну вроджену потребу-харчуватися. У руслі матеріалістичних ідей проходила діяльність видатного українського вченого-філолога, професора Харківського університету Олександра Потебні (1835-1891). Вчений виходив із визнання вічності і безмірності матеріального світу, відхиляв релігійно-ідеалістичні уявлення про будову природи. Однією з центральних постатей українського духовного життя кінця XIX - початку XX ст. був Іван Франко (1856-1916). Його філософські і соціально-політичні погляди складалися під впливом національної духовної культури, марксизму і частково позитивізму. Основними рисами світогляду Франка були, по-перше, вірність своєму народові, відданість боротьбі за його соціальне і національне визволення, реальне народовладдя, загальнолюдські права і свободи; по-друге, переконаність у тому, що монопольна "зверхня" власність на землю й на фабрики повинна поступитися місцем колективній, громадській власності тих, чиєю працею ця власність була створена; переконаність у необхідності усунення соціальних і економічних причин відчуження всіх засобів виробництва від тих, хто ними користується, ліквідації соціально-класових привілеїв і досягненні соціально-політичної та правової рівності між людьми незалежно від того, до якого прошарку суспільства вони належать; по-третє, монізм (єдність) у поглядах на природу, суспільство й людину. Таким чином, українська філософська думка кінця XIX - початку XX ст. знаменувала новий етап розвитку філософської культури на основі досягнень тогочасних природничих і суспільних наук.