4.Особистість як єдність суспільного і індивідуального.

Особистість як єдність індивідуального і суспільного в людині фор¬мується під впливом середовища проживання, в процесі трудової діяльності, участі у засвоєнні суспільної куль¬тури. Людина набуває рис особистості через виховання, навчання, спостереження інших людей, працю, книги, засоби масової інформації. На формування особистості впли¬ває характер ідеологічної функції держави, релігія, стан суспільної моралі тощо.Виходячи з того, що сутність людини соціальна, кожний індивід у своїй основі є суспільна істота, а суспільство не просто сума індивідів, а система суспільних зв’язків.При цьому виникає питання про механізм взаємодії індивіда й суспільства, індивідуального й суспільного. Людський індивід стає індивідуальністю лише на соціальному рівні розвитку, ставши особистістю. Якщо індивідуальна властивість людини становить природну основу індивідуальності, то його особистісні соціальні якості становлять його сутнісну сторону. Структура людської індивідуальності, тому може бути розкрита лише на соціальному рівні розвитку людини як особистості. Сама індивідуальність не виводиться із суспільних відносин безпосередньо, хоча й не може формуватися поза ними. Суспільні відносини обумовлюють особистісні властивостілюдини, але ще не визначають його індивідуальних якостей. Індивідуальність не задана ззовні, але формується при активній участі самої людини. Індивідуальні якості людини, обумовлені суспільними відносинами, опосередковано, через його власний внутрішній світ. Поняття "особистість" виражає головним чином момент безпосереднього зв’язку й залежності людини від соціального середовища і тому людина як особистість включається в суспільні відносини як соціальний тип, представник певної соціальної спільноти (групи, класу). На відміну від "особистості" поняття "індивідуальність" фіксує факт відмінності даної людини від усіх інших, його відносну незалежність від соціального середовища, її внутрішню автономію. Володіючи індивідуальною самостійністю, людина стає більш тісно пов’язаною із суспільними відносинами, будучи не формально, а органічно включеною у їхнє функціонування. Отже, особистість та індивідуальність, по-різному пов’язані суспільними відносинами, і є різними формами їх прояву.

5.Свідомість-вища форма відображення дійсності . Творча активність свідомості

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом,самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення реальності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Творчий характер свідомості в практичній діяльності людини виявляється в тому, що, по-перше, завдяки свідомості людина пізнає закони об'єктивної дійсності і може щось змінювати в навколишньому середовищі. По-друге, свідомість визначає цілі, способи, характер практичної діяльності.

Таким чином, свідомість виконує такі функції: пізнавальну, регулятивну, прогностичну, конструктивно-творчу, аксіологічну. Активність її полягає в тому, що завдяки свідомості людина здатна творити, передбачати, перетворювати у формі ідеальних образів, ставити мету, абстрагувати, опосередковувати, узагальнювати, самоусвідомлювати, тобто виділяти себе як суб'єкта.