36.Проблема знання і мови в сучасній філософії (неопозитивізм,герменевтика)

Неопозитивізм - сучасна форма позитивізму, у якій в свою чергу виділяються три основні форми або щаблі еволюції.

Завдання філософії вбачалося не у відкритті нового знання, а в логічному аналізі готового наукового знання. Головне завдання філософії - аналіз мови науки.

Центральна проблема в філософії неопозитивізму - проблема мови. Мова - система знаків, яка служить засобом людського мислення і спілкування. Людина в пізнанні світу і спілкуванні користується як природною мовою (мовою слів, понять, вплетених у безпосередню життєдіяльність) так і штучними формалізованими мовами (мова формул, знаків). Еволюцію неопозитивізму визначило прагнення більш глибоко вивчити суть мови. Якщо логічний позитивізм концентрував свою увагу тільки на логіку мови науки, вивчаючи інваріантний каркас штучних мов, то вже лінгвістична філософія Вітгенштейна (інша форма неопозитивізму) звертається до аналізу природної мови, більш складної і рухливої по своїй структурі.

В античності герменевтикою називалося мистецтво роз'яснення перекладу, тлумачення. Свою назву цей вид діяльності отримав від грецького бога Гермеса, в обов'язки якого входило роз'яснення простим смертним волі богів. У християнських письменників герменевтика розумілася як мистецтво тлумачення Біблії.

Філософська герменевтика останнім часом набула широкого розповсюдження в світі. Пояснюється це тим, що труднощі пошуку істинного смислу людського буття та шляхи вирішення протиріч сучасного світу ця філософія замінила пошуком інтерпретацій з активним використанням при цьому конвенціоністської семантики. Фактично текст; мова перетворилися в альфу і омегу філософської герменевтики.

Поставлена філософською герменевтикою проблема розуміння в наш час стала однією з найважливіших. Однак вона виявилася нездатною вказати шлях виходу із суспільного "герменевтичного кола", що виникло, шлях вирішення соціальних колізій. Герменевтика прагне пояснити їх взаємним нерозумінням людей, замість того, щоб шукати причини непорозумінь між людьми в соціальній та економічній дисгармонії суспільства.

Позитивним моментом в герменевтиці можна вважати те, що вона виступає як реакція на абсолютизацію ролі природничо-наукового методу в пізнанні проблеми відношення людини до світу, проти абсолютизації технократичного стилю мислення. Заслугою герменевтики є те, що вона прагне подолати розрив між природою і людиною, між світом природи і світом людини.

Проблема розуміння, яку розробляє герменевтика, особливо актуальна в плані осмислення результатів матеріальної, духовної, культурної діяльності людей різних епох. Останнім часом чіткіше вимальовується глобальність проблеми розуміння між людьми, країнами, протилежними системами, а також усвідомлення майбутнього розвитку єдиної людської цивілізації.

37.Технократичний напрямок в філософії(сцієнтизм,антисцієнтизм,індустріальне і постіндустріальне суспільство.

Сцієнтизм — абсолютизація науки (нау­кових методів і цінностей) у філософії, соціології і

суспільній свідомості вза­галі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й роз­глядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття «натура­лізм".

Сцієнтизм почав формуватися в кінці XIX - початку XX ст., коли з розвитком науки було поставлено питання про її роль і місце в культурі. Традиція сучасного сцієнтизму має міцні корені. Сцієнтизм не є строго оформленою системою поглядів, він являє собою ідейну орієнтацію і проявляється по-різному: від наслідування точним наукам (система визначень, логічний формалізм, аксіоматичне побудова в аналізі філософсько-світоглядних чи соціально-гуманітарних проблем, штучне застосування математичної символіки), аж до заперечення філософсько-світоглядних проблем як позбавлених сенсу для пізнання і значення ( неопозитивізм) і розгляду природничих наук в якості єдиного можливого знання. Філософії як особливої ​​формі пізнання сцієнтизм не надає значення.

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "постматеріалістичні" цінності.