31. Класифікація етапів суспільного розвитку:формаційний і цивілізацізаційний

У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного — формаційний і цивілізаційний. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва детермінує усю різноманітність суспільних відносин і зв'язків. Формаційний підхід, на який спирався К.Маркс в аналізі суспільства, був історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму, до капіталізму, саме на даному етапі історії об'єктивні соціально-економічні, технологічні і техніко-економічні процеси однозначно визначали функціонування і розвиток суспільства. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім-для пояснення історичного розвитку.

Щодо цивілізаційного підходу, який ми розглядаємо, то під цивілізацією тут розуміється певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність культур і соціумів, об'єднаних спільними ознаками. Чим же відрізняються типи цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій? На відміну від формаційної типології (членування) суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття «цивілізація» фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства — матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не лише економічний базис, але в більшій мірі — сукупність культурних зразків ціннісних орієнтирів-цілей, мотивів, ідеалів, що перетворюються в певні психологічні настанови людей. Розвиток цивілізації є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій.

Для цивілізаційного підходу характерним є більш широке бачення: акцентується увага на тих факторах (культура, свобода особистості, техніка тощо), що пов'язані з діяльністю суб'єкта історичного процесу, його свободи, інтелектуальної діяльності, ролі в суспільстві тощо.

Цивілізаційний підхід до розгляду історії не підміняє і не відміняє формаційний підхід. Цивілізаційний підхід включає в себе формаційний як складову соціальної причинності певних етапів історичного процесу. Зазначимо, що обидва підходи мають елемент ефективності в дослідженні та поясненні розвитку суспільства. Це два ракурси, що мають право на існування і які не заперечують один одного.

32)Об’єктивні умови і суб’єктивний фактор

На нашу думку, до об’єктивних умов слід відносити сукупність природних умов і ті відношення, обставини, при яких люди творять історію і які незалежні безпосередньо від їх свідомості.

Суб’єктивний фактор включає в себе діяльність людей, соціальних груп і організацій, певний ступінь свідомості, організованості, волі і енергії людей, необхідний для виконання поставлених ними цілей.

Отже, об’єктивні умови і суб’єктивний фактор історичного процесу перебувають в єдності, виступають як взаємо проникаючі сторони одного й того ж явища. Тому підхід до їх аналізу повинен бути конкретно історичним. Сам по собі суб’єктивний фактор не існує, як і взагалі не існують об’єктивні суспільні умови.

Багатогранність взаємовідношення між суб’єктом і об’єктом, суперечливість процесу наближення суб’єкта до об’єкта обумовлюється як пізнавальною структурою суб’єкта, так і складною структурою об’єкта. Залежно від характеру об’єкта, суб’єкт організовує свою пізнавальну діяльність і підходить до об’єкта із знанням певних форм його вичленення. Без знання таких форм він був би безсилим перед об’єктом. Формами вичленення, які історично сформувались у суб’єкта, є його форма пізнання, категоріальна структура мислення. Аналіз пізнавальних взаємовідношень між суб’єктом і об’єктом свідчить про те, наскільки багатогранним є зміст категорій об’єкта і суб’єкта і що саму суть процесу пізнання неможливо зрозуміти без правильного розуміння змісту цих категорій.